Другий розділ. Античне (метричне) віршування
7. Античні метри
Віршування нових часів збудовано на инших принціпах, ніж античне віршування греків та римлян. Одначе нові часи використали таку силу грецьких поняттів і термінів версифікації, що без ознайомлення з системою античного віршування неможливо говорити про віршування сучасне((1). У небагатій літературі українській про віршування коротеньке (11/2 сторінки), але гарне ознайомлення з античним віршуванням дає Д. М. Ревуцький: “Живе слово”. К. 1920. Відділ “Метрика”, стор. 133-134. З російських нарисів найкращі: В. Классовскій “Версификація”. СПБ. 1863, стор. 5-27, та Н. Шульговскій “Теорія и практика поэтическаго творчества”, СПБ. 1914. стор. 196-290.)).
Ми вказували на спільне виконання грецьких віршів з музикою та на те, що віршова мова складалася з довгих та коротких складів, які відповідали певним музичним нотам, як завжди в співі. Ця властивість мови, її квантитативність, розподіл звуків що до кількости часу, якого вони вимагають для проказування, зветься просодія.
Одиниця часу найменша, потрібна для промовлення короткого складу, звалася мора (mora, chronos protos). Час, потрібний на промовлення [34:]довгого складу, рівний часу промовлення двох коротких складів: так, у музиці c=¯. Кілька складів довгих та коротких, що в певному сполученні повторюються у віршах, звуться стопою. Стопи були: двохскладові, трьохскладові, чотирьохскладові та п’ятискладові. Типи стіп, зазначені знаками, звуться метричними схемами.
Двохскладові стопи:
1) хорей чи трохей: — È (fortis);
2) ямб: È ¾ (potens);
3) спондей: — — (virtus);
4) пірихій: È È (bone).
Трьохскладові стопи:
5) дактиль: — È È (omnia);
6) амфібрахій: È — È (amare);
7) анапест: È È — (meditans);
8) молос чи тримакр: — — — (libertas);
9) трибрахій: È È È (domine);
10) амфімакр чи кретик: — È — (cogitans);
11) бакхій: È — — (amavi);
12) антибакхій чи палімбакхій: — — È (legisse).
Чотирьохскладові стопи:
13) дихорей чи дитрохей: — È — È (eruditus);
14) діямб: È — È — (amoenitas);
15) диспондей: — — — — (praeceptores);
16) дипірихій чи прокелевзматик: È È È È (memoria);
17) антиспаст: È — — È (abundabit);
18) хоріямб: — È È — (credulitas);
19) іонична перша: È È — — (adolescens);
20) іонична друга : — — È È (mutabilis);
21) пеон перший: — È È È (historia);
22) пеон другий: È — È È (amabilis);
23) пеон третій: È È — È (opulentus);
24) пеон четвертий: È È È — (celeritas);
25) епітрит перший: È — — — (salutantes);
26) епітрит другий: — È — — (comprobavi);
27) епітрит третій: — — È — (intelligens);
28) епітрит четвертий: — — — È (infinitus).
[35:]П’ятискладова стопа:
29) д о х м і й: È — — È — (де‑хто вважає її за поєднання бакхія з ямбом).
Для утворення стопи непотрібно цілого слова. Стикання кінця слова з кінцем стопи може й не бути; стопа може кінчатися в середині слова, і кінець слова починає нову стопу. Напр.:
Rex paterque Iupiter deorum.
— È | — È |— È |— È | — È
Античний вірш може містити в собі від одної стопи до шістьох. В залежності від цього він має назви: монометр, диметр, триметр, тетраметр, пентаметр та гекзаметр. Таким чином, напр.,
Ut prisca gens mortalium
È ¾ |È ¾ |È ¾ |È ¾
— це зразок чотирьохстопового ямбу чи ямбичного тетраметру;
Venit optima Calliope
ÈÈ ¾ |ÈÈ ¾ |ÈÈ ¾
— це зразок трьохстопового анапесту, чи анапестичного триметру. До цього треба тільки додати, що частіш греки поділяли свої вірші на так звані диподії, в яких дві прості стопи вважалися за одну. Тому чотирьохстоповий ямб вони звали ямбичний диметр, шостистоповий ямб — ямбичний триметр і т.д. Так що, коли лічити прості стопи, то ми знайдемо й семистопові вірші (септенарії) й восьмистопові (октонарії).
Вірші складалися з однакових стіп, як у тих зразках, що ми зараз навели, чи з ріжних. Коли вірш складається з ріжних стіп, він зветься логаодичним. Напр.:
[поч. стор.36:]
Lydia, dic, per omnes…
¾ ÈÈ | ¾ È | ¾ È
Вірш складається з дактиля та двох хореїв.
Saepo trans finem jaculo nobiles expedito…
— È — —½— ÈÈ—½— ÈȽ— Ƚ— È
Вірш складається з епітрита другого, хоріямба, дактиля та двох хореїв.
Иноді перед початком стіп у вірші ми знаходимо зайвий склад (що відповідає в музиці поняттю затакта). Такий зайвий склад зветься анакруза. Це слово значить по-грецькому: відпихання, понука. Цим терміном зазначалося перше торкання струн ліри. Зразок анакрузи:
Cum fracta virtus et minaces.
— || — È — È | — È — È
(Анакруза, потім два дихореї).
Так само иноді, ще перед початком ритмичної течії стіп знаходимо два склади (найчастіш довгі). Такий початок звався база. Напр.:
Mater saeva Cu|pidinum.
— || — È È| — È —
(База, дактиль, амфімакр).
У середині довгих віршів при читанні (співі) їх робилася припинка голосу, що звалася цезурою. Цезура на довгому складі звалася чоловічою, на короткому — жіночою.
Чоловіча цезура:
Tytire, | tu patu|laē || recubans sub|tegmine fagi.
Жіноча цезура:
Falleret |inde|prēnsŭs || et |irreme|abilis |error.
[37:]Цезура звичайно не сходилася з кінцем стопи й утворювала перерву десь у середині стопи. Коли цезура припадала як раз на кінець стопи, вона звалася діереза. Напр.:
Dēscen|dēns gener || ādver|sīs in|strūctus E|ēis.
Цезур буває й кілька в одному віршові; тоді одна з них найміцніша. Напр.:
Fōrmo|sām || reso|nāre do|cēs || Ama|rӯllida | sīlvas.
Тут друга цезура, в четвертій стопі, міцніша ніж перша у другій стопі.
Що до закінчення віршів, то з цього погляду вони поділялися в греків так. Коли вірш складався з кількох повних, закінчених стіп, він звався акаталектичний. Коли віршові бракувало на кінці одного чи двох складів, і остання стопа залишалася незакінченою, врізаною, він звався каталектичний. Коли віршові, супроти инших віршів, бракувало цілої стопи, він звався брахікаталектичний. Коли вірш мав на кінці один чи два зайвих склади, крім тих, що належать повним стопам, він звався гіперкаталектичний. Напр.:
Beatus il | le qui procul | negotiis.
È — È — |È — È — | È — È —
Це вірш ямбичного триметру акаталектичного.
Pulvis et | umbra su|mus.
—È È | —È È|—
Це вірш дактиличного триметру каталектичного (на два склади).
У ліричних творах та почасти драматичних греки та римляне вживали надзвичайно складних (логаедичних) метрів. Головніші з них такі:
[38:]1) Адоничний вірш: — È È | — È
2) Аристофанів вірш: — ÈÈ | — È | — È
3) Ферекратичний вірш: — — || — È È | — È (на початку база).
4) Сапфичний менший: — È — — || — È — | — È | — È
5) Сапфичний більший: — È — — || — È È — | — È È | — È | — È
6) Алкаїчний, чи Алкеїв менший: — È È | — È È | — È | — È
7) Алкеїв більший: — || — È — — | — È È | — È | — (на початку — анакруза).
8) Гліконичний: — — | — È È | — È | —
9) Асклепіядів менший: — — || — È È — | — È È | — È | —
10) Асклепіядів більший: — — || — È È — | — È È — | — È È| — È | —
11) Архілохів більший: — È È | — È È | — È È | — È È | — È | — È | — È
12) Фалекійський: — — || — È È | — È | — È | — È
13) Фаліск: — È È | — È È | — È È | È —
14) Ямбелег: È — | È — | È — | È — || — È È | — ÈÈ | —
15) Елегіямб: — È È | — È È | — || È — | È — | È — | È —
Для епичних творів (“Іліяда”, “Одіссея” Гомера, “Енеїда” Вергілія) античні поети утворили [39:]особливий розмір — дактилоспондеїчний гекзаметр (він власне звався просто гекзаметр).
Схема цього гекзаметру — шостистоповий дактиль; але в шостій стопі дактиль обов’язково замінюється спондеєм:
— È È | — È È | — È È | — È È | — È È | — —
З перших чотирьох стіп також кожну можна замінити спондеєм; тільки п’ята стопа залишається завжди дактиличною. Таким чином гекзаметр володіє надзвичайною ритмичною ріжноманітністю.
1) Гекзаметр з чистих дактилів:
Quadrupedante putrem sonitu quatit ungula campum.
— ÈÈ|— È È|— ÈÈ|— ÈÈ| —ÈÈ |— —
2) Rumor it et magnum sermonibus occupat orbem.
—È È|— —|— —| — ÈÈ | — ÈÈ |— —
(Спондеї замісць другого та третього дактилів).
3) Illi_in|ter se |se mag|na vi|brachia |tollunt.
— — |— — |— —| — —|— ÈÈ | — —
(Спондеї замісць усіх, крім п’ятого, дактилів).
Всього можливі 32 ріжних варіяції дактилів із спондеями в гекзаметрі.
Чистий пентаметр дуже рідко трапляється, але греки утворили надзвичайно гарне поєднання дактиличного гекзаметру та пентаметру, що зветься елегичний дистих. Він складається з двох віршів: перший — звичайний гекзаметр, з можливими замінами через спондеї. (Заміна одної якої‑небудь стопи другою звалася в греків іпостаса. Іпостаса не порушувала ритму античних віршів, тому що та стопа, що замінювалася, й та, що її замінювала, мали однакову кількість мор: дактиль = спондей = 4 мори).
[40:]Другий вірш елегичного дистиху — пентаметр мав таку схему:
— È È| — È È| — || — È È| — È È| —
Зразок елегичного дистиха:
Donec eris felix, multos numerabis amicos,
Tempora si fuerit || nubila solus eris.
— È È |— — | — —| — È È| — È È| — —
— È È |— È È |— ||— È È|— È È|—
У пентаметрі не дозволялося іпостасувати дактилі спондеями; крім того, не дозволялося з гекзаметра до пентаметра переносити закінчення речення (був заборонений diodos, франц. enjambement).
Таким чином, головне поняття снтичного віршування — це стопа чи метр, певна міра часу, що наповнюється довгими та короткими складами. Тому антична система віршування зветься стоповою чи метричною.
§ 8. Другорядні елементи віршобудови
При читанні грецьких та латинських віршів треба мати на увазі, що ритмичні акценти, ікти, що припадають на довгі склади, найчастіш не сходяться з наголосами звичайної прозової мови. Арсиси й тезиси йдуть в античному віршуванні зовсім незалежно від наголосів. Навіть теорія віршування вимагала, щоб арсиси не сходилися з наголосами та вважала це за ознаку гарних віршів. Напр., звичайні прозові наголоси:
Dónec éris fеlix, múltos numerábis amícos.
Арсиси розподілялися в цьому віршові так:
Dōnec eris felīx, multōs numerābis amīcos.
[41:]Щоб полегшити складання віршів, антична теорія дозволяла де‑які “поетичні вольності” (licenciae poëticae), де-які порушення другорядних правил мови й версифікації. Подаємо головніші з них.
Вживання короткого складу замісць довгого звалося систола. Вживання довгого складу замісць короткого звалося діастола. Дозволялося, коли для ритму потрібний був ще один склад, замінювати в (v) на у (u). Иноді в середині вірша можна знайти зайвий склад окрім тих, що входять у стопи; це звалося гіперметрія. Иноді, навпаки, в середині вірша в одній із стіп бракувало одного складу; це звалося лінометрія. До вольностів треба віднести і diotos (enjаmbement, переніс) не тільки кінця речення до другого віршу, але й кінця одного слова. Дозволялося навіть скорочувати слова, коли вимагав цього метр. Скорочення на початку слова звалося аферезис (temnere замісць contemnere), скорочення в кінці — апокопа, скорочення в середині слова— синкопа (deum замісць deorum).
В античні часи не любили, так само як і тепер у нашій мові, збігу двох голосівок, т.зв. гіату (hiatus, роззів). Щоб уникнути його, дозволялася елізія, пропуск голосівки, напр. vit’ est замісць vitа est.
В середині слова дві голосівки могли зливатися в одну, це звалося синереза (alvaria замісць alvearia); з одного складу иноді могло утворитися два склади, це звалося діереза (evoluisse замісць evolvisse). Треба відріжняти цю діерезу (просодичну фігуру) від діерези, про яку ми говорили раніш,— від особливої форми цезури.
Крім усього цього, в античні часи вже існувало правило, що дозволяло поетам ставити слова у віршах не в тому порядкові, як вони ставляться в [42:]прозових реченнях.Це звалося інверсія. Порушення звичайного порядку слів у реченні давало змогу переставити слова так, щоб вони утворили ритм.
Наприкінці зазначимо, що читання метричних віршів так, щоб виразно відокремлювалися стопи та добре чути було всі арсиси і тезиси, а також усі просодичні фігури, звалося скандування.
§ 9. Античні строфи
З’єднання кількох віршів у одну групу зветься системою. Коли ця система повторюється в певній поезії, вона зветься строфа. Античне віршування знало багато строфичних систем, иноді надзвичайно складних.
Ми зазначали вже одну античну строфу — елегичний дистих. Зазнайомимося з головнішими строфами античного віршування.
1) Гіпонактична строфа складається з двох віршів; перший —каталектичний хореїчний диметр, другий—каталектичний ямбичний триметр.
— È — È | — È —
È — È — |È — È — |È — —
2) Архілохова перша строфа складається з дактиличного гекзаметру та меншого архілохового віршу; напр.:
— ÈÈ |—ÈÈ |—ÈÈ |—ÈÈ |—ÈÈ |— —
— ÈÈ |—ÈÈ |—
3) Архілохова друга строфа: гекзаметр та ямбелег:
—ÈÈ | —ÈÈ |—ÈÈ |—ÈÈ|—ÈÈ|— —
È—È—|È—È—|—ÈÈ |—ÈÈ|—
[43:]4) Архілохова третя строфа: ямбичний триметр та елегіямб:
È— È—|È— È—|È— È —
—ÈÈ |—ÈÈ |—||È—È— |È—È—
5) Архілохова четверта строфа: Архілохів більший вірш та каталектичний ямбичний триметр:
—ÈÈ |—ÈÈ |—ÈÈ |—ÈÈ |—È| —È| —È
È— È— | È— È— |È—È
6) Піфіямбична перша строфа: гекзаметр та ямбичний диметр:
—ÈÈ |—ÈÈ |—ÈÈ |—ÈÈ |—ÈÈ |— —
È— È— |È— È—
7) Піфіямбична друга строфа: гекзаметр та ямбична гекзаподія:
—ÈÈ |—ÈÈ |—ÈÈ |—ÈÈ |—ÈÈ |— —
È— |È— |È— |È— |È— |È—
8) Алкманова строфа: гекзаметр та три дактилі з спондеєм:
—ÈÈ|—ÈÈ|—ÈÈ|—ÈÈ|—ÈÈ|— —
—ÈÈ|—ÈÈ|—ÈÈ|— —
9) Асклепіядова перша строфа: чотирі рядки меншого асклепіядового вірша (див. № 7).
10) Асклепіядова друга строфа: чотирі рядки; перший та третій — гліконичні вірші, другий та четвертий—менші асклепіядові.
11) Асклепіядова третя строфа: чотирі рядки; перші три — менші асклепіядові вірші, четвертий — гліконічний вірш.
12) Асклепіядова четверта строфа: чотирі рядки; перший та другий — асклепіядові менші вірші, третій — ферекратичний вірш, четвертий — гліконичний вірш.
[ 44:]13) Асклепіядова п’ята строфа: чотирі рядки більшого асклепіядового віршу.
14) Сапфична мала строфа: тричі сапфичний менший вірш та адоничний вірш:
— È — È | — ÈÈ| — È |— È (3)
— ÈÈ | — È
15) Сапфична велика строфа: дактиль з двома хореями та сапфичний більший вірш:
— ÈÈ | — È | — È
— È — — | — ÈÈ — | — ÈÈ | — È | — È
16) Алкеїва (чи алкаїчна) строфа: чотирі рядки; перший та другий — алкаїчни більші вірші, третій — хореїчний диметр з анакрузою, четвертий — алкаїчний менший вірш:
— | — È — — | — ÈÈ| — È| — (2)
— | — È — È | —È — È
— È È| — È È| — È| — È
Вірші, з яких складаються наведені строфи, були відомі вже в грецькій поезії. Але більшість строфичних їх поєднаннь, строф, утворено в римській поезії (Горацій).
§ 10. Значіння античного віршування для нашого
Теорія метричного віршування не тільки цікава для нас, яко перша закінчена система віршування, але й має для нашої нової версифікації безпосереднє й практичне значіння. Найбільш обов’язані ми античній метриці науковою термінологією нашого предмету. Ми бачили вже (див. розділ перший), що категорії ритмів у нас ті самі, що й у греків: двохскладові, трьохскладові та чотирьохскладові ритми з ріжними чергуваннями арсисів та [45:]тезисів. Назви для цих ритмів (= метрів) ми взяли у греків, замінивши у своїх поняттях усюди принціп довгости на принціп наголосу. Античний хорей — È і в нас зветься хореєм, тільки має вигляд: ¢ È; античному дактилеві —ÈÈ відповідає наш дактиль: ¢ ÈÈ і т.д. Ми взяли з античного віршування поняття стопи, і хоч у реальному нашому віршові, віршові, коли його проказуємо. ніяких стіп немає, але для теорії віршового ритму поняття стопи, як певної умовної міри ритму, — необхідне. Теорія віршових закінчень грецької метрики (каталектика) нам також стала в пригоді. В нашому заснованому на чергуванні наголосів (тоничному) віршуванні подибуємо ми майже всі ті з’явища віршобудови, що їх ми зазначали для віршування метричного. Коли мати на увазі умовне поняття стопи, то ми маємо диметри, триметри, тетраметри й т.д. Цезура — відоме явище нашого віршу:
Хвала тобі, хвала || — за хвилі, що рокочуть…
Філянський.
Ми знайдемо в нас анакрузу:
Через тумани лихі,
Через великеє горе
Ти світиш мені, моя зоре.
Л.Українка.
¢ ÈÈ | ¢ ÈÈ | ¢
¢ ÈÈ | ¢ ÈÈ | ¢ È
È| ¢ ÈÈ | ¢ ÈÈ | ¢ È
Знайдемо й супротивне з’явище— антианакрузу, брак одного складу:
З кохання плакав я, ридав,
(Над бором хмари муром!)
Той плач між нею, мною став—
(Мармуровим муром)…
П.Тичина.
[поч. стор. 46:]
È ¢|È ¢|È ¢|È ¢
È ¢|È ¢|È ¢|È
È ¢|È ¢|È ¢|È ¢
¢|È ¢|È ¢|È
Вживаємо й ми де-які античні licentiae poëticae (гіперметрію, лінометрію, enjambement, апокопу, синерезу й діерезу та инші). Безумовно необхідна інверсія у наших віршах; вона грає ролю не тільки, як licentia, але й як художній засіб.
Випадок, коли ми в повному ритмові замісць наголошеного складу знаходимо ненаголошений, відповідає античній систолі. Напр.:
Ми йшли у городі чужому…
М.Рильський.
È ¢|È ¢|È È|È ¢ È
Коли в повному ритмові замісць ненаголошеного складу маємо наголос, це відповідає античній діастолі. Напр.:
Весно, весно! твоя перемога.
Л.Українка.
¢ È ¢|È È ¢| È È ¢ | È
Найпростіші з античних ритмів: хорей, ямб, дактиль, амфібрахій, анапест та пеони, давно перенесено в відповідному розумінні в наше віршування. Складніші метри теж трапляються в нас серед наших звичайних; принаймні, вони нагадують нам відповідні античні метри. Напр.:
Весно, весно! твоя перемога.
Л.Українка.
¢ È ¢|È È ¢|È È ¢ | È
[47:]У першій стопі амфімакр (кретик) замісць анапесту.
Вгорі, над банями собору.
М.Зеров.
È ¢|È ¢|È È|È ¢|È
У третій стопі пірихій замісць ямбу.
Слово до слова, в безсмертних піснях виливаючи
Тисячолітні ридання!
І.Франко.
¢ È È | ¢ È È|¢ È È |¢ È È
ÈÈ È | ¢ È È|¢ È
У першій стопі другого рядка трибрахій замісць дактиля.
Мені снилось: я мельник в старому млині…
М.Рильський.
È ¢ ¢|È È ¢|È È ¢|È È ¢
У першій стопі бакхій замісць анапесту й т.д.
Більш цього: ми маємо в нашому віршуванні спроби (і, як здається нам, надзвичайно вдатні) писання віршів античними строфами. Вони звучать вельми гарно й ритмично (як звичайно говорять у нас — “музично”).
Ми називали серед античних строф так звану “малу сапфичну”. Її схема:
— È — È | — || È È | — È | — È
— È — È | — || È È | — È | — È
— È — È | — || È È | — È | — È
— È È | — È
М.К.Зеров, перекладаючи де‑які оди Горація, писані сапфичною строфою, зберігає розмір оригіналу й дає нам зразки малої сапфичної строфи українською мовою. (Див. його збірник перекладів: [48:]“Антологія римської поезії”. Вид. “Друкаря”. К. 1920). Напр.:
Просять нас і ждуть. І коли не марно
Награвали ми, коли рік і більше
Житиме наш спів, — на латинський голос
Грай мені, ліро!
(Оди Горація, I, 32, стор. 25).
Чи ще:
Не люблю я, хлопче, розкошів перських,
Не кохаюсь я в тих вінках квітчастих,—
Не шукай по саду: — де ще зостались
Пізні троянди?
(Оди Горація, I, 38, стор. 26).
В.Самійленко дав нам зразок алкаїчної строфи в українській поезії — не в перекладному, а в оригінальному віршові: “Поки душею” (Збірка “Україні”. 2 вид. Сміла. 1918, стор. 51).
Схема алкаїчної строфи така:
È|— È — —|— ÈÈ|— ÈÈ
È|— È — —|— ÈÈ|— ÈÈ
È|— È — È|— È — È
— ÈÈ|— ÈÈ|— È |— È
Ось як вона звучатиме українською мовою:
Поки душею я не втонув іще
В Нірвану й тіло ще не розпалося,
Я можу ще тебе, Вкраїно,
Серцем кохати й тобі служити.
——
Я ще твоєю втіхою тішуся,
Я ще твоєю мукою страждаю,
Я можу ще в гарячих мріях
Благословляти тебе на щастя.
Античне віршування — надзвичайно багате джерело віршових прийомів, ритмичних ходів, метричних та строфичних можливостів. Багате й витончене ритмичне почуття греків довго ще вчитиме нас.[49:]Певна річ, беручи прийоми й форми з античного віршування, треба весь час пам’ятати, що метричне віршування й тоничне віршування засновані на ріжних принціпах; таким чином брати в греків та римлян можна тільки те, що є властивість віршування взагалі, а не особливість метричного. Ми перейшли вже добу, коли все античне вважалося за закон та зразок: тепер ми можемо безстороннє скласти ціну великим ритмичним тонкощам старих часів.