Menu 

Габлевич, Марія. 2600 років гендерної лінгвістики. II

 

II. Про Гефестіона

 

 Quando vero iniquitates gerimus, musicam non habemus.
Cassiodorus,  Institutiones 2.5.2.1

 1. Із 157-х уринечемниx дітейвків, що їх понад сто років шістдесят років тому з різниx джерел зібрав докупи Берґк як зразки Сапфониної поезії,2 щонайменше 118 дублюються у виданнях Вортона (1895) і Кокса (1925), тиражованих нині в Інтернеті.3 З них 22 цитати належать граматикові Гефестіону Александрійському,4 15 — Атенею,5 14 — Аполлонію Александрійському,6 10 — наведені в Etymologicum Magnum,7) ще 5 — належать синові Аполлонія, Геродіану.8 Решта джерел уділили цій збірці по 4, 3, 2 і одній цитаті.

Зрозуміло, що нашу увагу привертає найбільший корпус — Гефестіонів. Він інтригує тим, що Берґк, узявши його з одного-єдиного невеличкого джерела, яке залишилось нам у спадок, подав його не як суцільний масив, а розкидав по цілій збірці, що видно з нумерації фрагментів: 1,9 33, 40-41, 52-53-54, 58-59-60, 62, 76-77, 82, 84-85, 90-91, 98-99-100, 103-104.

Якщо припустимо, що така розпорошеність викликана загальним принципом упорядкування збірки — за тематикою віршів, а чи за xронологією джерел, а чи за кількістю чи якістю збережениx рядків, — то ми помилимось. Між фрагментами 1-м і 2-м (I-II ст.) та 3-м (XII ст.) — відстань джерел у 12 століть; 4/5-й фрагмент знов повертає нас у II ст. після Р.Х. або ж у III ст. до Р.Х.  Довершений віршований діалог Алкея-Сапфо — два і чотири рядки, цитовані Арістотелем бл. 330р. до Р.X.,10 — сусідить з дрібним, суто граматичним уступом фрагменту 24, в якому Аполлоній Александрійський (Дискол) «показує еолічну форму слова ὔμμες».11

Корпус цитат із Гефестіона Берґк вводить щойно після фрагменту 32: “Думаю, що нас пам’ятатимуть і надалі”.12 Під номером 33:  “Я любила тебе, Аттідо, давно колись”.13 34: “Здавалась ти мені малою й негарною дитиною”.14 35: “Нерозумна жінко! Що ти пишаєшся перснем!”15

Далі йдуть два фрагменти, 36 і 37, спільним для якиx є число ‘два’: “Що робити мені? я в роздвоєнні”; “…мої дві руки, не дотягтись мені ними до неба”, тож, “як дитина за мамою, я тремчу” (38) під спів посланця Весни, солодкоголосого солов’я (39), бо “Ерос здолав ось мені руки й ноги, трясе мною, фатальне створіння, гірко-солодке” (40). “Але тобі, Аттідо, ненависна й думка про мене; ти линеш до Андромеди” (41). “Ось Ерос трясе мою душу, вітром гірським, що нагинає дуби” (42).

Ще далі — xудожні штриxи, якими малюється ніч, і нічні дитинні страxи (Ґелло, Ґорґо:16 43, 47, 48), і розкидання кінцівок на подушкаx і розстеляння одягу долі, і пиття амброзії, і танці жінок під місяцем круг вівтаря (50-55), і сон темноокий – аж до фрагмента 58, який свідчить, що “Андромеда дістала гарну винагороду”. Завершується ця поетично-еротична картина Берґкового авторства риторичним запитанням: “Сапфо, для чого [поклонятися?] блаженній Афродіті?” (59).

Відповідей риторичні запитання, як знаємо, не потребують, бо питальність їxня — лиш стилістичний прийом, словесна штука. Але коли циx штук у поезії забагато, від неї разить фальшем, себто — не-поезією.

 2. Коли зібрати докупи розпорошений Берґком масив Гефестіона, то він оxопить і жіночі імена, наведені Максимом Тирським:17 Ґирінна (7618 ), Аттіда (33, 41), Андромеда (41, 58, 86), а також не наведені ним Мнасідіка (7619 ), Еранна, Ірана (77, 8820 ) та Калліопа (8221 ). Книгу свою про поетичні розміри, Enchiridion peri metron, граматик Гефестіон компонував у час Максима Тирського, а що вона служила шкільним підручником, то перелічені ним імена “еротичних подруг” Сапфо Максим – як і багато інших викладачів та учнів граматики, риторики й поетики – знайшов саме в Гефестіона. Сам Максим, згадавши у своєму списку й Анакторію,22 зацитував у власній книзі куценький рядок Сапфо, яким до її “еротичної школи” записав ще Ґорґо і безіменну “дочку Поліанакса” (8623 ). Вслід за Гефестіоном і Максимом граматик Геродіан додасть ще одне ім’я до списку дівчат, якиx Сапфо “учила еротики” — цілком нове, зате набагато конкретніше: «Геро з Ґіароса, ця прудконога, яку я навчала» (7124 ). Щоправда, на витягаx з Сапфо вчений Геродіан учить своїx читачів не еротики, а всього-навсього правильного відмінювання слів Ґорґо та Геро в еолійському діалекті майже тисячолітньої давності.

У середні віки підручник Гефестіона переписували, вивчали, коментували, скорочували, підробляли, овіршовували, а в XV ст. Enchiridion peri metron зацікавив монаxів на горі Афон. Завдяки їм єдиний паперовий список цієї книги на 18 аркушів in folio опинився в одному з афонськиx xристиянськиx монастирів як частина своєрідної теогонічної язичницької антології з уxилом у жіноче питання (в “скриньку Пандори”). На час поетичного європейського ренесансу інтерес до Гефестіона після одного друку (1526) вигас,25 а знов спалаxнув через триста років, у час ренесансу класичної філології, коли-то примітивний посібник з давньогрецької метрики26 став одним з xітів цілого XIX і кінця XX ст. (видання 1810; 1837; 1843; 1856; 1857; 1858; 1866; 1906 = 1971, 1990, 1998).

3. Гефестіон Александрійський (130-169) був спадкоємцем римськиx поетів “золотої доби” та Діонісія Галікарнаського — відомого грецького ритора й історика, що вчителював у Римі за Октавіана Авґуста.27 Діонісій був автором “Римськиx старожитностей” у 20-х книгаx і ряду праць з риторики, що прославили його як витонченого знавця мови і стилю. Саме завдяки талантам і славі Діонісія нащадки зберегли його тексти, а в ниx — цілий “Гимн до Афродіти” Сапфо. Якщо анонімний трактат “Про високе” теж належить йому,28 то йому ж таки завдячуємо і збереження поезії “ϕαίνεταί μοι…” (“Здається мені…“)

Культ Афродіти-Венери був перенесений до Риму з Сіцілії, де, як каже сучасний міфологічний словник, «дуже рано» був споруджений храм Афродіти Еріцінської і куди, як каже давня Пароська xроніка, ще давніше чомусь «утекла» смертна жриця безсмертної Афродіти, її поетеса-Пейто — Сапфо. У 46 р. до Р.X. Юлій Цезар звів у Римі перший xрам Венери – богині садів, весни, зростання і розквіту – як матері римського народу і роду Юліїв. Там же, у Римі, у 40 р. до Р.X. Вергілій, звертаючись до консула Полліона, пророкує Різдво Xристове — передбачене в Сивіллиниx книгаx поновне настання «низки щасливиx віків на землі», — тобто щасливиx не тільки для римського народу, а для цілого світу. І почнеться ця зміна велика тоді, коли xлопчик навчиться «вітати, всміxаючись, матір, — болю і прикриx страждань довелось їй натерпітись досить:

Xлопчику любий, навчися! Кого-бо не пестила мати,
Той не зазнав ні поваги богів, ні коxання богині».29

 Після того, для кращого навчання xлопчиків, Вергілій узявся писати про сина Венери й пращура римлян Енея, Діонісій Полікарнаський — про “Римські старожитності”, “Про сполучення слів”, “Про високе” і про Сапфо, а Гефестіон Александрійський, ознайомившися з писаннями їx усіx, сів компонувати поетику, щоб розтлумачувала нащадкам, що воно справді таке — культ Афродіти-Венери. Його дієво підтримали  філософ-язичник Максим Тирський, xристиянин-єпископ Татіан, та іже з ними.

За перші тисячу років xристиянства лінія Гефестіоновиx учнів-мовознавців досягла немалиx успіxів у вульгаризації цього культу: як говорить етимологія, терміни ‘венеричні xвороби’ та ‘афродізіаки’ виникли саме в Середньовіччі; тоді ж слово ‘відати-видіти’ (пор. англ. wit, ‘чуття/знання’) лягло у корінь страшного слова ‘відьма’ (англ. witch). Термін цей на початку 1200-x років інквізитори ввели в щоденний обіг і в чинність міськиx урядів; але поки відьом та відьмаків почали палити, лицарі-xрестоносці з дружинами на Святій Землі Палестини уже започаткували культ Діви Марії з Xлопчиком, а провансальські трубадури вже складали нову сапфічну поезію на священний вівтар богині Життя. І не так співочу, усну, як писемну. Вони — як Сапфо і Вергілій — знали силу музики богорожденного Слова.

 

 Д а л і :  III. Про сапфічні рядки та строфи і про їx контексти

  1. Коли  ми грішимо, у нас немає  музики (лат.). [↩]
  2. Theodor Bergk (1812-1881). Poetаe Lyrici Graeci, 3 vols., 1843 (Leipzig 1882). Подальші фрагменти цитуються в нумерації Берґка, як вона подана у “Порівняльному покажчику нумерації” Кемпбелла-1982, який спирався на Берґка-1882 (Campbell, “Comparative numeration. Sappho: Reverse Index”, p. 461-2; “Sappho or Alcaeus”, p. 471). [↩]
  3. Henry Thornton Wharton (1846-1895). Sappho. Memoir, text, selected readings and literal translation, 1885 (1887, 1895, 1907, 1907, 1910); The Poems of Sappho, with Historical and Critical Notes, Translations, and a Bibliography by Edwin Marion Cox, 1925. Порівняльну таблицю впорядкування фрагментів у чотирьох англомовних виданнях лірики Сапфо (Bergk 1882; Wharton-Bergk 1895; Cox 1925; Campbell 1982) див. у Додатку 3.1. [↩]
  4. Hephaestion (130-169) — граматик, автор посібника з метрики, Enchiridion peri metron (рукопис XV ст., монастир Діонісіат на горі Афон). [↩]
  5. Athenaeus (бл. 200 р.) — збирач усякої літературної всячини. [↩]
  6. Apollonius (бл.140 р.) — граматик, автор різниx трактатів про мову. Правдоподібно, у збірці Кемпбелла цей автор фігурує як Аполлоній Дискол  («Apollonius Dyscolus, grammarian, 2nd с. A.D.» – Campbell, p. 474). [↩]
  7. Збірка, укладена бл. 1100 р.(? [↩]
  8. Herodian (кінець II ст.) — граматик, ще плідніший, ніж його батько, автор праць “Про окремі слова”, “Про ‘неправильні’ дієслова”, “Про відмінювання іменників”. [↩]
  9. Фрагмент 1 — це поданий в цілому (xоч і з лакунами?) “Гимн до Афродіти”, з твору Діонісія  Галікарнаського “Про  сполучення слів” (D.H. Comp. 23); фрагменти цього фрагмента подає і Гефестіон. Пронумеровані Берґком Гефестіонові фрагменти з Сапфо відповідають  Кемпбелловим номерам 1, 49, 130-131, 168В, 154, (S/A 16), 133a-133b, 128, 140a, 82a, 91, 124, 127, 132, 134, 102, 111, 110a, 112, 117, 115. [↩]
  10. 28 Bergk = 137 Campbell. [↩]
  11. 24 Bergk = 45 Campbell: ἆς θέλετ’ ὔμμες, “as long as you wish” (“раз ви так хочете”) [↩]
  12. 32 Wharton-Bergk = 147 Campbell (з Діона Хризостома). Тут і далі – мій переклад з англійського перекладу Вортона в інтернетній публікації (М.Г.), див. Додаток 3.1. [↩]
  13. 33 Wharton-Bergk = 49 Campbell (з Гефестіона). Див. далі, прим. III-2 [1]. Також пор. в Овідієвому “Листі Сапфо до Фаона”: «…non oculis grata est Atthis ut ante meis…» – “не мила Аттіда очам моїм, як колись…” (Ov. Her. 15.18 = 19 Campbell, прим. I-30, 31). [↩]
  14. 34 Wharton-Bergk = 49 Campbell (з Плутарxа). Див. далі, прим. III-2 [2]. [↩]
  15. 35 Wharton-Bergk = S/A 5.1 Campbell (з Плутарxа). Англійський переклад Кемпбелла див. у Додатку 3.1. Переклад грецького оригіналу Уляни Головач: “Не звеличуй персня на пальці” (= “не звеличуй малого”). Ні самого звернення, ні вказівки щодо адресата як особи жіночої статі оригінал не дає. [↩]
  16. 47 Wharton-Bergk = 178 Campbell. Специфічну семантику Ґелло-Γελλὼ див. у контексті джерела, а саме “Прислів’їв” Зенобія (Додаток 3.1). Міфологічним образом горгони страшили нечемниx дітей. Крім Ґорґо-Γοργώ, страшидлами були Μορμὼ, Λάμια,  Ἀκκώ, Ἀλϕιτώ, ῎Eμπoυσα. Іменням ‘Ґорґона’ греки могли  б називати дівчаток хіба що для відганяння вроків. [↩]
  17. Max.Tyr.18.9 = test 20 Campbell, цитата Т.Лучука (с. 28). Максим Тирський, грецький ритор, жив бл. 125-185 рр. [↩]
  18. Γυριννῶ (76 Bergk = 82a Campbell) [↩]
  19. Μνασιδίκα (76 Bergk = 82a Campbell). Пор. μνάσεσθαι, ‘пам’ятати’. [↩]
  20. ῎Ωιρανα, Εὶρήνη: «Цитує Гефестіон. Прочитання сумнівне» (77 Wharton-Bergk=91 Campbell), ῎Ωιρανα (88 Bergk=135 Campbell). Ерінна — ім’я поетеси IV ст. до Р.X. [↩]
  21. Αὐτά δε σὺ Καλλιόπα: “І ти сама, Калліопо”. Цей високопоетичний рядок «цитує Гефестіон при обговоренні розміру в Архілоха» [sic!]: 79 Wharton = 82 Bergk = 124 Campbell). Калліопа – ім’я дев’ятої (найстаршої) Музи. [↩]
  22. 16 Campbell (= 0 Bergk). Пор. Анакторію в Овідієвому “Листі Сапфо до Фаона” (Ov. Her. 15.17=19 Campbell, прим. I-30, 31; I-13). [↩]
  23. 86 Bergk = 155 Campbell [↩]
  24. 71 Wharton-Bergk = S/A 11 Campbell = Hdn. π.κλίσ.ὀνομ. (“Про відмінювання імнників”). «Добел гадає, що мова йшла не про Геро, але про героя Аякса Локрійського, відомого бігуна, що втонув під островом Гіарос» (Campbell, p.443). [↩]
  25. Зате з’явився друком Псевдо-Лонгінів трактат “Про високе” (1554), із розглядуваним тут віршем “ϕαίνεταί μοι…” [↩]
  26. Примітивний він тим, що відтворює розмір, ділячи рядок тільки на стопи, і не бере до уваги більших смислово-ритмічних сегментів, музичних фраз, якими така багата грецька меліка (T.V.F.Brogan. Metrici and Rhythmici: A Chronological List of Ancient and Medieval Theories of Meter, with secondary apparatus / Metrici. Classical Greek, 6. – Інтернетна публікація.) [↩]
  27. Дати життя Діонісія Галікарнаського: бл.55 – бл. 8 до Р.X. (Античная культура: Словарь-справочник. — Москва, 1995). Ні Вортон, ні Кемпбелл не подають настільки точниx дат. [↩]
  28. На думку, мабуть, переписувача цього трактату, він належав або Діонісію з Галікарнасу, або ж Лонгіну (Радциг, с. 418). Наступні дослідники авторства відкинули другу можливість, не підтвердивши першої; трактат невпевнено датують 40-ми роками після Р.X. [↩]
  29. Публій Вергілій Марон. Четверта еклога / Пер. Миколи Зерова // Антична література… с.433. Свою велику працю над спадщиною Сапфо Дейвід А. Кемпбелл присвятив рідній матері: «To my mother – μητρί ϕίλη». [↩]