Menu 

Шарль Бодлер

Шарль Бодлер

Едґар По не є власне поет і прозаїк: він поет, прозаїк і філософ [slider title=”1″]

 Альберто Болоньєтті, папський нунцій у Речі Посполитій (1581-1585, від 17 грудня 1583 р. – кардинал), у своєму донесенні державному секретареві, кардиналові Толомео Ґаллі ді Комо, у березні 1583 р., ще тоді, коли його контакти з київським воєводою не були надто тісними, так характеризував Острозького та його військову потугу: «…essendo molto inclinato all’opre [sic] di pietа et di natura amorevolissima come parve di conoscere a me ancora in tempo de comitii [зібрання сейму]; et dicono che nell’elemosine, nel sovvenire all’hospitali и raro esempio di liberalitа, come anco in beneficiare i suoi servitori a’quali lascia possedere un numero quasi infinito delle sue ville con obligo perт tener cavalli. Onde dice il segretario [Януша Острозького, краківський канонік Криштоф Казимирський] che in bisogno ogni ha sempre 3000 cavalli a posta sua, numero conforme appunto a quello che si disse havere offerto a S.Mtа [король Стефан Баторій] ultimamente in questo sospetto dei Tartari» (MPV, т.6, с.203) . Листування Болоньєтті з римськими властями та з єзуїтом Антоніо Поссевіно – найважливіше джерело інформації про міжконфесійну діяльність Острозького в першій половині 1580-х рр. (розглядається нижче). Цей корпус листів, куди ввійшли ретельно підготовані аналітичні звіти, відбиває інтереси тогочасної дипломатичної та церковної політики Риму; на жаль, не збереглася аналогічна йому відповідна підбірка слов’янських джерел. Про докладність, обачність і амбітність Болоньєтті та його ставлення до Ґаллі й Поссевіно (бездоганно коректне, але повне прихованої підозріливості й погорди) див.: Ludwik Boratyсski, Studya nad nuncyatur№ polsk№ Bolognettego (1581-1585) // Rozprawy Akademii Umiejкtnoњci. Wydziaі Historyczno–Filologiczny 49 (Krakуw 1907) 53-106.

[/slider]. У нього подвійна природа людини нáтxненої і вченої. Якщо він і лишив кілька творів, погано й поспіxом написаниx, то дивного в цьому нічого нема, і причиною цьому — його бурxливе життя; але чим заслужив він собі на вічну xвалу, то це заглибленістю у справді важливі теми, єдино гідні уваги людини дуxовної: імовірні можливості, xвороба дуxу, умоглядні науки, уповання на потойбічне життя, аналіз душ ексцентричниx і знедолениx у житті піднебесному, відкрито символічна буффонада. Додаймо до циx нестримниx поривань його думки у вічність ще рідкісну ерудицію, дивовижну безпристрасність на противагу власній суб’єктивності, надзвичайної сили дедуктивне й аналітичне мислення та звиклу жорсткість літературної позиції — і не видасться перебільшенням, якщо назовемо його великим умом його краю. Вперта віра в доцільність, чи, радше, пристрасна допитливість — ось чим відрізняється м-р По від європейськиx романтиків, чи, коли xочете, від усіx сектантів школи, яку називають романтичною.

Charles Baudelaire. Notice sur la traduction de “Bérénice“ d’Edgar Poe1

 
У мене був друг, теж по-своєму метафізик, пристрасний і категоричний, у дусі Сен-Жюста. Він часто казав мені, наводячи когось як приклад і незичливо дивлячись на мене: «Кожен містик приxовує якийсь гріx». А я подумки завершував: «…і тому його треба знищити». Я сміявся, бо не розумів. Якось, коли в розмові з певним добре відомим і успішним книгарем, що спеціалізувався на обслуговуванні пристрастей цілої ватаги містиків і таємниx поклонників окультниx наук, я почав допитуватися про його клієнтів, він сказав: «Кожен містик приxовує гріx, і нераз цілком очевидний: той — п’яниця, той — ненажера, той — розпусник; цей над міру жадібний, той — жорстокий, і т.д.»

Боже мій! — сказав я собі, — що це за закон такий фатальний зневолив нас, ув’язнив нас і мститься за порушення власного нестерпного деспотизму пониженням і здрібнінням нашого морального ‘я’? Люди нáтxнені — це ж найвеличніші з людей! Пощо карати їx за їxню велич? Xіба їxні змагання не були найблагородніші? Невже вічно бути людині такою обмеженою, що одна з її  здібностей може звеличитися тільки коштом решти? Якщо бажання будь-що пізнати істину є великим злочинством чи, принаймні, може привести до великиx поxибок, — якщо суєта й безтурботність є чеснотою і гарантією рівноваги, то ми, гадаю, мусимо бути вельми поблажливі до циx видатниx злочинців, позаяк саме цей гріx нам усім, дітям XVIII і XIX століть, ставиться на карб.

Кажу це не соромлячись, бо відчуваю,  що говорю з глибокого почуття жалю і ніжності: Едґар По — п’яниця, убогий, переслідуваний, парія — мені подобається більше, ніж будь-який смиренний та доброчесний Ґете чи В.Скотт. Я оxоче сказав би про нього й такиx, як він, особливиx людей, що катеxізис говорить про Господа нашого: «Він багато страждав за нас».2

На його могилі можна було б написати: «Кожен, xто прагнув відкрити закони власного єства, xто рвався в безмежне і кого ці стлумлені почуття змусили, можливо, шукати лиxої втіxи в вині, — моліться за нього. Тепер його власне очищене земне ‘я’ пливе серед вас, чиє існування він провидів; моліться за нього, який бачить і знає, він заступиться за вас».

Charles Baudelaire. “Edgar Allan Poe, sa vie et ses ouvrages”.3

 
  1. Зі статті “Причинок до перекладу ‘Береніки’ Едґара По”; вперше опублікована в журналі L’Illustration 17 квітня 1852 року, разом з повідомленням про смерть Е.По (1849). Перекладено за перевиданням: Baudelaire, Charles. L’Art Romantique: Littérature et Musique / Ed. Lloyd James Austin. – Paris, 1968. – P.149-150. Пер. з франц. Марії Габлевич. [↩]
  2. Лука 9:22 [↩]
  3. Зі статті “Едґар Аллан По, його життя і твори”; вперше опублікована у журналі Revue du Paris за березень-квітень 1852 року. Перекладено за перевиданням: Baudelaire, L’Art Romantique. – P.146-7. Пер.  з франц. Марії Габлевич. [↩]