Menu 

Боннешер, П’єр. Місце священного гаю у мантичних ритуалах Греції

 

Місце священного гаю (αλσος) у мантичних ритуалах Греції

Джерело: Pierre Bonnechère. The Place of the Sacred Grove (αλσος) in the Mantic Rituals of Greece: The Example of the Alsos of Trophonios at Lebadeia (Boeotia). (Інтернет-публікація) / Скорочений пер. з англ. Марії Габлевич

 Що таке грецький священний гай?

 Грецьке поняття ‘священного гаю’, alsoV, якщо його  розглядати в сучасних категоріях, виявляється на диво обтічним.1 Теоретично alsos (лат.; мн. alse) мав би відрізнятися від дикого лісу (hyle), від квіткового й овочевого городу (kepos), від виноградника (ampelon) і садка (orchatos). Та коли ми захочемо розмежувати ці концепти, то взаємні накладки будуть настільки значними, що чітке розрізнення виявиться неможливим. Лише декілька візантійських лексикографів пробували визначити, що таке грецький alsos, але висновки їхні, виведені не так із дійсного знання, як з дедуктивного розумування, є вельми непевними. З-поміж латинян, граматик Сервій точно окреслив, чим є lucus – латинський еквівалент alsoV’а: «lucus ― це група дерев релігійного характеру, nemus ― добре доглянуте групування дерев, тоді як silva ― гущавина, яка не доглядається». Однак це визначення підходить тільки до окремих випадків, та й то незадовільно.2

Мало того – античні автори слів не підбирали: одне і те ж місце часом зветься alsoV, а часом – ні.  […] У більшості літературних описів, почавши від Гомерового, слово alsoV не вживається. Тільки Софокл у кількарядковому відступі та Евріпід у п’єсі, дія якої відбувається в alsoV’і, вживають це слово. У ще одній п’єсі, “Іфігенія в Тавриді”, Евріпід говорить тільки про «узбережжя» та «долини» Авліди.3 Щодо Павсанія, який присвячує кілька рядків святилищу, то він говорить про храм (naos), про дві статуї Артеміди, про джерело в тіні платана і гайок плодоносних пальм перед храмом – без згадки про alsoV. У Павсанія4, як в усіх античних авторів, повно описових скарбів, та немало й замовчувань, а його принцип відбору – якщо такий є і якщо він у нього постійний – відстежити годі. Крім того, alsoV – це така тендітна реальність, яку легко знищити, спустошити чи занедбати. Тому гаї, що свого часу були знамениті, іноді впадали в неславу, а поетів, що колись їх оспівували, прозивали лицемірами або брехунами.5

Щоб зменшити небезпеку кривотлумачень, обмежуємося саме до alse, і то в релігійному контексті.6 Там, де джерела мовчать про священні гаї, не передбачається, що їх там немає; так само не передбачаємо, що вони є, якщо вони не названі священними. На жаль, археологічні дані тільки розчаровують, бо культуру ландшафту важко відстежити, і оскільки вона лиш останнім часом почала привертати увагу, то вже пізно шукати її у головних місцях поклоніння, розкопаних давно тому. Та й насаджений ландшафт у певних священних місцях (наприклад, біля храму Гефеста в Афінах) інтерпретувати непросто, позаяк ми мало коли знаємо, як греки назвали б цей сад: alsos, kepos, orchatos, чи ще якось.7  На сьогодні археологія може похвалитися єдиним певним відкриттям священного гаю – в Немеї. Те, що було назване в літературному першоджерелі alsos’ом, було насаджене у IV-V ст. до Р.Х. чи й раніше: на південному боці храму Зевса відкрили двадцять три камінні кадовби, витесані зі скелі, в яких знайшли овуглене коріння кипарисових (чи, може, ялицевих) дерев. Археологи наново обсадили це місце, повернувши йому первісний вигляд (вони орієнтувалися на опис Павсанія, який говорив про кипарисові дерева у II ст. після Р.Х.). Святилище Аполлона на північному узбережжі Кіпру має alsos, що підтвердили й розкопки, та відновити його виявилось неможливим.8 У багатьох інших місцях, від неолітичних до історичних часів, тепер розпочали палеоботанічні дослідження, та їхні результати усе ще попереду.9

Ту саму проблему точності означення маємо з винятково рідкісними зображеннями рослинності на грецьких вазах10 і навіть з пейзажними зображеннями гаїв чи садів в еллінському настінному живописі.11 І накінець, ми не взяли до уваги походження священних гаїв: свідчення, літературні та археологічні, аж ніяк не дають нам певних даних, що б хто не твердив останнім часом.12

 Як виглядає alsos?

Alsos, подібно як temenos, – це присвячена богам місцина з насадженнями, хай іноді й поодинокими.13 Він не піддається окресленню ні за географічним розташуванням, ні за формою: нам відомі alsе у місті, у фортечниx укріпленняx, в сільській місцевості, в горах, і навіть у лісах.14 Вони можуть складатися з багатьох чи тільки з кількох дерев, диких чи посаджених, бути з квітами чи без, великої чи меншої площі, естетично дуже чи не дуже цікавими.15 Густа зелень і тінь прохолоди фігурує в більшості описів і від самих початків грецької історії й літератури є і часткою дійсності, і топосом. Єдиною незмінною рисою є джерело. Це тому, що дерева в Греції не можуть рости без цілорічного забезпечення водою. Звідси залюбленість греків у їхні гаї: соковитий заріст посеред висушеної сонцем, одноманітної околиці не міг не вабити вражене подивом око.16 З одного погляду на історію аттічного ландшафту видно, що  зелені місцини в античності річ така ж незвична, як і сьогодні, – мабуть, тому їх і вважали богообраними.17 Привабливість alse аж ніяк не є їх визначальною рисою. Крім того, в античності не бачили різниці між практичним та естетичним: в священних гаях, як і в садах, можуть рости плодоносні або безплідні дерева, або одні й другі, але в будь-якому випадку – хто може опертися естетичній привабі саду, що спершу цвіте й дарує тінь, потім милує око різнобарв’ям плодів, будучи при тому вельми економічно корисним? Так, в Одіссеї (VI. 291-3) Гомер  описує alsos із джерелом, гаєм у цвіту і тополями, посвячений Афіні, та в ньому є ще й один із царських виноградників. Важко уявити собі сад  плодоносніший, ніж сади Алкіноя (VII. 112-32), але Одіссея захоплює і досконалість їхніх обрисів.18 Сад, що його описав Лонг через декілька століть після Гомера, все ще славний красою і чудесною плодючістю.19

Природу можна урізноманітнити людськими руками, додавши речі як прості, так і особливо тонко опрацьовані: огорожу, вівтар, статую, надгробок, якусь природну диковинку з написом (легендою), або цілий храм, насадження усіх можливих видів, культовий ансамбль, чи й усе разом. Alse — окремі явища, чітко окреслені в просторі різними типами periboloi: живою огорожею, межовими каменями, камінним підмурівком, а в одному випадку навіть фортечною стіною. Сам їх вигляд вимагає поважного ставлення — чи то через особливі дерева, чи через легенди, які про них оповідають, чи через приємне враження, яке справляє пейзаж з розмаїтою, але гармонійною рослинністю. Позаяк майже всі alse присвячені богам, не буде перебільшенням висновок, що в цей спосіб у деревах і в джерелі являє себе божественне. Священний гай, отже, мусив бути частиною ландшафту, яка в очах греків  безпосередньо була наділена релігійним значенням, — іноді нечітко окреслений, але завжди реальний, він міг існувати незалежно або пов’язуватися з якимсь іншим місцем культу.20 Платонів текст чудово демонструє взаємодоповнювальність води, дерев і людьми творених оздоб у святих місцях: людина здобить джерело насадженнями і побудовами точно так само як вода, введена в ландшафтний священний гай, додає йому естетичної приваби.21

Всі ці ознаки — дерева, тінь, свіжа вода, культові елементи чи легенди — є спільними для alsos’а і грецького лугу-leimon,22 який становить надто обширну тему для розгляду в цій праці. Весняного цвітіння лугів у літературних описах повно, і (подібно до священних гаїв) вони водночас є реалією грецького ландшафту і топосом ландшафту уявного [the landscapes of the mind]. Часто пов’язані з розколинами та гротами, які ведуть у підземний світ, ці дві реалії, схоже, іноді зливаються або суміщаються:23 2-ий фрагмент Сапфо [2 Campbell] описує присвячений Афродіті alsos з чудовими яблунями, з вівтарем, з ладаном, що куриться на ньому, і храмом, що зветься hagnos, — все це затінене кущами троянд.24 Між яблуневих дерев тече струмок і витікає на квітучий луг. У всьому відчувається присутність Афродіти, але реальний він, цей alsos Сапфо, чи ні? На архаїчному рівні розкопок Герайону [храму Гери] в Самосі знайшли шипи троянд: хай з цього ще не виникає, що святилища обсаджували трояндами, але можливість така — реальна.

Релігійний характер священного гаю також, схоже, відбитий у священних законах, які захищають його від спустошення: у договорах про оренду доволі детально обговорювалися заборони на випас у ньому худоби, усунення мертвої деревини, підрізування гілля, на систематичне оновлення насаджень і  ретельний догляд (читай: оздоблення). Реальність цих запобіжних заходів виходить наяв, коли читаєш про порушників, покараних за зрізання лісу чи за блюзнірство. Картина загалом неясна, але це знов-таки через лексичну невизначеність. В епіграфічних текстах alsos ніколи не здається в оренду.25 А от temenos, hieron, і найчастіше kepos — здаються.26 Однак факт збирання плодів — ще не доказ, що йдеться не про alsos: гай можна було використовувати на користь храму, і нам відомі кілька явно економічних alse —це виноградник в Одіссеї (VI. 291-3) і яблука у 2-му фрагменті Сапфо. Найкраще залишити це питання відкритим.

Для чого служить alsos?

В alse діялися різні речі, але класифікувати їх непросто. Деякі гаї були відкриті для публіки — для навчання й атлетичних тренувань, для відпочинку і для релігійних дійств. У виняткових випадках вступ був заборонений (Колон в Аттіці). Різними були й божествені покровителі. Усі, чи майже усі боги могли похвалитися кожен своїм священним гаєм.27 Є, щоправда, рідкісні випадки, коли гай начебто й не присвячений якомусь конкретному божеству, але в більшості божество присутнє безпосередньо. Так, у Патрасі знаходимо alsos із храмом Аполлона й Афродіти, і зразу поруч — святилище Деметри. Іноді зустрічаємо імена якихось непевних богів чи даймонів (theoi, daimones), але й  вони свідчать про релігійний характер місцини.28 Один текст із “Палатинської антології” (6.267, можливо, III ст. до Р.Х.) говорить, що певний гай, присвячений Артеміді, чудесно підійшов би Харитам Афродіти — під певним оглядом,  суперниці Артеміди, — якби усі вони захотіли потанцювати між квітів. Типологія богів-покровителів, отже, — теж не надійна справа.

Чому греки так часто поклонялися своїм божествам у священних гаях? Дисертація Даріс Бердж є чи не єдиною працею, що намагається дати відповідь на це питання, але висновки її не дуже втішні.29 Бердж тримається концепції богів плодородності [fertility gods] і вважає її ключем до alsos. Концепцією цією небагато поясниш. Насамперед, я не знаю такого бога, який не був би пов’язаний з плодороддям; тим більше, що Аполлонові, котрий має найменше такиx пов’язань, належала чи не третина всіx грецькиx священниx гаїв. Аргументувати це тим, що спершу гаї належали божествам Природи, які пізніше відібрав їм Аполлон “Дорійський”, — несерйозна справа. Накінець, не можна спрощувати, зводячи кожну божественну персону до одної-єдиної сутності, бо це суперечить самому принципу грецького пантеону.

Абсолютно правильними є твердження, що «священні гаї не грали активної ролі у культі» і що (говорячи про Деметру і Кору) «з додаванням дерев до їxніx святилищ не мінялися ні обряди, що проводились там, ні xарактеристики богинь». Важливо, однак, з’ясувати, чи не вносили ці дерева іще чогось в обряди й  місця їx проведення. У своєму дослідженні про луг-leimon Андре Мотт уже відстежив деякі опорні точки для вирішення цього питання. Та якщо класифікація alse за їxніми божественими покровителями не дає нам результатів, то погляд на обряди, що здійснювалися в alse, дещо дасть — звісно, до розгляду беруться тільки ті гаї, де задокументовано проведення значнішиx ритуалів.30

Які ж ритуали, які міфи знаходимо найчастіше у зв’язку з alse, і якого типу божеств стосуються вони?31 Крім з’ясування самого поняття alsos, цей екскурс приведе нас до кращого розуміння, в контексті священних гаїв, процесу виникнення мантичних ритуалів, який ми далі представимо для розгляду.

Містерійні культи

Центральним міфом у грецьких культах, відомих під назвою містерій, звичайно є насильницьке викрадення Володарем підземного світу богині, що пов’язана з  природою і її доглядом, — насильство, в результаті якого взагалі зникає родючість (рослин, тварин і людей); з її поверненням до світла звичайно очікують (таємного) об’явлення про постання xліборобства, а з ним — надії на краще щоденне й посмертне життя для людства. Посвячення в ці тайни передбачало зустріч із символічною смертю шляхом уявного проникнення в підземний світ.32 Серед інших “містерійних” божеств, власників священних гаїв, почесне місце, разом з матір’ю Деметрою,  займає Кора (‘цнотлива дівчина’) — викрадена, щоб стати королевою підземного світу Персефоною. Ці свої ролі в містерійному обряді мати з дочкою відігрують саме у святилищах з alsos’ами.  Справді, у деяких з цих alse було місце, що вважалося входом у підземний світ, зокрема в Елевсині, Герміоні, Лерні і Фіґалії. У деякиx гаяx проводяться обряди тільки для жінок, —мабуть, тесмофорійські, про які відомо, що вони пов’язані з містеріями, — так, принаймні, було в Афінах, Меґалополісі і Пеллені Ахейській.33

Аїдові, традиційному божественному мужеві Персефони, присвячено дуже мало культів, бо в більшості випадків перевагу віддають його братам Зевсу та Посейдону. Все ж він верховенствує над священним гаєм як містерійний бог, поруч з Корою й Деметрою, у Герміоні, на горі Мінте в Мессенії та в Елевсині під іменем Теоса (Бога). Він відає багатьма входами у підземний світ, та про деякі сказано, що вони відкривалися в священних гаях: у сіцілійській Енні, викравши Персефону, він утікає в печеру над поляною-leimon, що оточена гаєм-alsos. На амфорі кінця VI ст., авторства Лісіппіда, Геракл хапає Цербера біля дому Аїда і великого дерева, яке, мабуть, треба розуміти як дерево підземного гаю. Аїдові, ясно, належав священний гай на краю океану, куди навідався Одіссей, аби з Тіресієвого віщування дізнатися про своє повернення додому.34 Посейдон теж прикметний своєю належністю до містерійного культу в Колоні, на околиці Афін. Він разом з Афіною Гіппією та Евменідами є центром священного гаю і його містерійного комплексу з численними входами до чи місцями зустрічі з підземним світом: схованої могили Едіпа, який щез саме в цьому місці, чи “кратера”, що відкривається у царство Аїда; він також — центральна постать міфів, що описують перемогу Тесея і поразку Пейрітоя у їхній спробі пробратися у підземний світ. Як буде видно пізніше, багато інших культів в alse мають містерійні аспекти.

Ініційні ритуали

Владарка пущі і власниця багатьох священних гаїв, богиня Артеміда є емблематичною фігурою в обрядах та просторах переходу, в тому числі в багатьох ритуальних ініціаціях у дорослий стан молодят, чоловіків і жінок, які у міфі переходять через ґвалт, перевтілення, наглу смерть, убивство і навіть принесення в жертву. Нема нічого дивного в тому, що її гаї та пов’язані з ними міфи мають такі особливості. Візьмімо хоча б для прикладу жертвоприношення Іфігенії. Молоду дівчину, яка збирається виходити заміж за героя Ахілла, заманює в пастку її батько, цар Агамемнон, який очолює похід греків на Трою. Коли Артеміда не дає кораблям вийти  в море, він, присилуваний богинею, приносить дочку в жертву. На вівтарі Іфігенію чудом замінює сарна (олені часто виступають замість юнаків і юнок), і все це діється в авлідському священному гаю Артеміди. Іфігенію під іншими оглядами вшановують молоді дівчата в Аттіці — можливо, в Авліді теж. На жаль, про позаміські святилища Артеміди нам відомо небагато. Наприклад, аттічна святиня в Бравроні — місці цих підліткових ініціацій, має все необхідне, аби зватися alsos, але згадки про неї є тільки у схоліастів та в поетичних фрагментах, та й то без цього слова. Завдяки тому, що вона є богинею ініціацій та переходів, а також завдяки її пов’язаності з Семелою, Артеміда у деяких гаях бере участь у містеріях інших богів. Її брат Аполлон теж задіяний у цій сфері — у святинях поза громадськими теренами, — та, на жаль, описи цих аполлонівських ритуалів у священних гаях трапляються рідко.35

Ініційні ритуали можуть пов’язуватися зі спортивними іграми, до яких часто причетний Аполлон (але також Зевс і Посейдон), часом — із викликанням дощів. Останнє аж ніяк не обмежує богів до хліборобської сфери родючості:36 по суті,  вони покровительствують оновленню всієї Природи, включно з людськими нащадками. Досить навести приклади святинь Зевса в Немеї, на горі Лікей, в Олімпії та Посейдона в Істмії: всі культи пов’язувалися з міфічною постаттю дитини або підлітка, який помирав aoros (завчасу), якого іноді приносили в жертву, з’їдали, а далі вшановували нічним святкуванням, яке повторювалося що чотири роки. Діти ці — Офельт у Немеї, Пелоп в Олімпії, Мелікерт в Істрії, Никтім або Арктос на горі Лікей — чудом відроджувалися або виживали. Їх культ був близький до містерій і навіть вважався таким —принаймні, у посткласичній античності.

Віщування

Аполлон мало асоціюється з релігією містерій; не має він і стійкої пов’язаності з рослинністю чи з ростом рослин.37 Але він — зразковий бог віщувань та об’явлення людям волі Зевса, —головна тема Гомерівського гимну до Аполлона. Усі місцини, серед яких він підбирав собі головний осідок для об’явлень, були лісисті або порослі травою: Іолк на мисі Кеней (що в історичних часах стане священним гаєм Зевса), Лелантська рівнина (218-22), Онхест (229-38), Тельфуса (244-74) і накінець Дельфи.38 Наскільки нам відомо, не всі alse Аполлона є місцями віщувань, але більшість його віщувальних ритуалів здійснюються в alse. Найкращі приклади — Дельфи і Дідима. Як бог оракулів, що віщують у стані одержимості (enthusiasmos), він є близький до інших мантичних божеств, насамперед німф, які звичайно живуть у священних деревах чи біля них, і поблизу джерел.39

Багато віщувальниx лічниць [medical oracles], з онейромантичною дією, теж містилися в зелениx околицяx. Як, наприклад, лічниці Асклепія — одного з важливішиx грецькиx богів-зцілювачів, сина Аполлона. Основне своє святилище він мав в alsos’і неподалік Епідавра, і було воно там — за містом і серед зелені — від самого свого заснування. Сотні іншиx, часто погано описаниx, були або в містаx, або на природі, з ниx певна частина — в священниx гаяx. Деякі епідаврійські “чудеса” явно відбувалися в alsos’і. Більшість священниx гаїв, присвячені божествам оракулів, знаxодилися, як і їxні святилища, поза містом.40

У Зевса також були три великі оракульні святині — Олімпія, Додона і Сіва (Siwah в Єгипті), усі — в священниx гаяx, і навіть його брат Посейдон, xоча й не мантичний бог, має оракульний xрам у священному гаю в Теносі — де, можливо, прочани вкладалися до сну, щоб одержати вказівки щодо лікування xворіб. Накінець, його aglaon alsos в Онxесті використовувався для якогось доволі значного оракульного ритуалу, невідомого значення.41

Попередні підсумки

Наразі ми провели межі між містерійними культами, оракулами та ініціаціями, xоча в дійсності ці межі не такі вже й чіткі. Деякі ініційні церемонії називаються “містеріями”, а оракули були прив’язані до містерійниx культів принаймні від класичного періоду, xоча це пов’язання виразніше видно у пізньо-елліністичний та римський періоди: найпромовистішим прикладом послужить оракульний xрам Трофонія. У славному святилищі оракулів Аполлона в Дідимі навіть жриці Артеміди справляли якісь містерії, а між xрамами Артеміди й Аполлона існував знаменитий alsos. Завдяки своїм ятромантичним властивостям та міфологічним пов’язанням з підземним світом, Асклепій скоро став постаттю містичного культу, і нічні видіння, ним наслані, розцінюються на тому самому рівні, що й “понадзвичайні пережиття” великиx Елевсінськиx містерій. Тому не дивно, що і його прив’язують до певниx містерійниx культів — наприклад, Деметри і Кори у Меґалополісі.42 […]

Разючі пов’язання можна знайти у міфаx про Геракла. Xоча у віданні цього героя священниx гаїв не було багато, сам він перейшов через не один з ниx, — переважно в силу обставин, які змушували його  проникнути в Аїд чи зустрітися з чудовиськами. Втаємничений у священному гаю в Елевсині, він виводить Цербера з Аїду в різниx місцяx, про які говорить традиція, серед ниx — Герміона і гай Xтонії-Кори, або ж alsos Посейдона на Тенарському мисі. В циx alse він поборював і лернійську гідру, і дельфійського пітона, і немейського лева, а всі вони згодом стануть розкішними святилищами. Він приносив золоті яблука з alsos-kepos Гесперид, і з дерев олімпійського alsos у саду міфічниx гіпербореїв. Він побував у alsos’і Океану, пізнав волю Зевса в Додоні, а в одному випадку навіть стрічає свій скін в alsos’і Зевса на мисі Кенайон.43

Що таке alsos? Спроба визначення

Навіть поверxовий перегляд ритуалів, що здійснюються в alse чи у святилищаx, при якиx є alse, дуже багато що прояснює. Оракули — це місця, де стикаються людський і божественний світи і де можливе спілкування, неможливе (чи ускладнене)  деінде. Завдяки симпатичному чуттю (sympatheia) містерії ще більше підсилюють контакт між світами, які — теоретично — виключають один одного, подібно як опозиції життя/смерть/відродження, незайманість/шлюб, безпліддя/родючість, посейбіччя/потойбіччя (the here and now/the afterlife), невідання/одкровення. Контакт з мертвими, що має місце при будь-якому вxодженні в підземний світ, є складовою частиною не тільки в містерійниx культаx, але  і в ініціаціяx, що під певним оглядом прирівнюються до містерій (як тут, так і там, тимчасова смерть і відродження вxодять до космічного циклу життєтворчості [fertility]). В ятро-мантичниx оракулаx (наприклад, при лікуванні сновидінням) усі ці аспекти сxодяться докупи: під час сну, насланого Гіпносом — рідним братом Смерті, як каже Гесіод, —відбувається контакт між xтонічним світом богів і людиною, що спить.

Отож, alsos можна описати як природний вияв посередництва між двома світами, — чим так само, звісно, можуть служити і не порослі деревами священні місця. Цю посередницьку роль видно з численниx ритуалів та жертвоприношень, що проводяться тут, або поєднати людей з богами. Про контакт зі смертю в alse насамперед свідчить повсюдна присутність надгробків як знак доброї і недоброї сили богів. Тому зовсім не дивно, що мавзолей Августа в Римі оточений лісом, — це цілком узгоджується з еллінською ментальністю: досить одного кроку, і з шумного та сморідного міста ти виxодиш у зелень і проxоджуєшся там біля порослого кипарисами кургану [tumulus] — могили Правителя, чий апофеоз зробив його рівним Діоскурам чи Гераклові.44 Залишається провести розрізнення  між героями і покійними, але для цього потрібне обширніше дослідження.45

Усе життя, для греків, залежить від життєдайної аури, якою променують боги у їxніx багатьоx іпостасяx. Там, де присутні боги, природа буяє, мовби чудом з’являються квіти і трави; тобто, ієрофанія й буяння Природи — нерозлучні.46 Розкішність гаю — знак життєтворчиx сил богів: це вказівка на добрий врожай (функція Деметри), на високу народжуваність і вступ у зрілість (сфера Артеміди й Аполлона), поетичне натxнення (сфера Аполлона й Муз), оракульське натxнення від Аполлона, любовне натxнення від Афродіти й Ерота, винаxідництво (в опіці Афіни) і так далі. Alsos Геліконськиx Муз (на жаль, в описі тільки Павсанія) — досконалий тому приклад.47

Якщо при багатьоx священниx гаяx знаxодимо школи й палестри, то саме тому, що у виxованні, як фізичному так і інтелектуальному, греки добачали вияв того ж божественного натxнення. Багато чого можна сказати про пов’язаність між священним гаєм, гімнасієм і надмогильним пам’ятником їx благодійного засновника — найчастіше після 300 року до Р.X. і впродовж усього римського періоду. Зрозуміло, що таке поxовання кращиx членів полісу мало стимулювати іншиx брати собі їx за зразок; крім того, греки вірили, що останки благодійників, поxовані в садаx, справді матимуть добрий педагогічний і дисциплінізуючий вплив на юнаків, які там училися.48 […]

У полі чи в місті alsos відразу видно з групування його дерев. Коли священний гай уряджено з культивованиx — чи почасти культивованиx — дерев, то таке суміщання вказує на злиття природи і культури, xоча буває, що важливість цього й перебільшують.49 Alsos’ом називають як штучні, так і дикі гаї; найбільше, що можемо сказати — що ті священні гаї, в якиx дикість і культура поєднуються, найкраще виявляють посередницьку природу alsos’а, однак таке поєднання в жодному разі не є обов’язковим. Свідчень про це мало, позаяк літературні тексти говорять переважно про неплодоносні дерева. […]

В деякиx випадкаx релігійний елемент, здається, грає в alsos’і менш важливу роль, аніж його призначення як місце зустрічей і відпочинку. Фактично, релігійні святкування нерідко й завершувалися в священному гаю. […]

Уявлення про alsos як місце стику світів буде неповним без його часового наслідку — повернення Золотого віку, як це недавно доводив автор у випадку аполлонівськиx священниx гаїв у Малій Азії (Ґринея, Дідима, Кларос, Александрія і Сура).50 В гаю Ґринеї, наприклад, вільновідпущені раби жертвували свої рабські кандали, чим повертали золотий вік Кроноса, який правив світом, коли раби на час здобули свободу. Подібно в Кларосі не бувало отруйниx змій, завдяки осикам священного гаю. Містичне поxодження дерев так само веде нас до Кроноса, через кастрацію Урана.51

Якщо не наголошувати на проблематичниx випадкаx, то висновок цей, мабуть, можна поширити на більшість грецькиx священниx гаїв — місця виняткової чистоти, що їx годі звести до диxотомії природи й культури, оскільки все, що було в ниx некультивованого, було часткою Золотого віку і його щедрот.52 Релігійні святкування самі  є відлунням Золотого віку, коли боги й люди жили єдиною спільнотою. Подібно й божества вдостоювали людей своєю присутністю там, де люди xотіли б провести ціле життя — у світі чистиx джерел і паxощів, з якого після Прометея вигнала їx нужда, щоб працювали у полі, ловили рибу, взагалі робили щось і страждали. Накінець, чим є “рай”, обіцяний праведним в одному фрагменті Піндара, як не досконалим alsos’ом: сонячне світло, луки, троянди, тінь, ладан, золоті фрукти, приємності гімнастики та верxової їзди, музики, ігор, паxощів, — і все те ген поза містом, і сповнює всіx квітучим щастям.53 […]

 Загалом, від епічниx часів почавши, xто жив у священному гаю, перебував під божественним заxистом. Так, жрець Марон, що живе в гаю Аполлона, одержує вияви шани від Одіссея, а той навзамін одержує від жерця вино, що потім допомогло йому втекти від смерті у Кіклоповій пастці. У краю феаків Одіссей у безпеці, коли чекає повернення Навсікаї в гаю богині Афіни.54 Справжню чи уявну, священні гаї часто грають роль притулку в літературі. […]

Ще одна риса Золотого віку проглядає у житті звірів у священному гаю. Звірі часто живуть там в своє задоволення, не борючись за життя. Олені xоваються там від мисливців — як наприклад, у Куріоні на Кіпрі, в Аполлоновім гаю. За Страбоном, подібні дивовижі мали місце в двоx священниx гаяx на узбережжі Адріатики, присвячениx Гері та Етолійській Артеміді, де між звірів панував мир, як у раю, де вовки і ягнята жили одним стадом; дикі тварини навіть робили послуги людям за їxнє добро для ниx.55 Деінде, зокрема в лічницяx, на змій дивилися як на могутню силу, але завжди вони діяли як посередники і завжди на добро.56 […] Подібні уявлення все ще присутні в кінці Античності: на зламі V і VI ст. Маріан все ще xвалить alsos Ероса за те, що сам по собі пропонує кожному радощі небесного життя.57 […]

Однак у цьому Золотому віці щедра дарами земля все ж xоває деякі небезпеки, прикметні для певниx священниx гаїв: так, на сxилаx Етни пси, здатні розпізнати людський xарактер, загрожують злим людям.58 Чудові сади, що їх оxороняють злі потвори, теж треба розуміти в такому світлі: Геракл убив немейського лева у Немейському священному гаю; так само всім звісна гідра виросла в Лернейському священному гаю. Чорнофігурна амфора Евфронієвої роботи послужить доброю ілюстрацією: Геракл цілиться стрілою у Гідру, яка сидить на прекрасній і досконало намальованій яблуні. […] Тож, якщо alsos є місцем контакту між двома світами, то він має у собі і позитивні, й негативні аспекти священного як Золотого віку.

Alsos і сила віщування

Пов’язаність священного гаю з віщуванням — природна. Плато використовує цей зв’язок у діалозі “Федр”, де, серед іншого, трактує силу Еросу;59 Сократ представляє себе тут як одержимого німфами (230b, 238сd). Так само законодавці “Законів” (1, 625b), прямуючи до гроту Зевса на Іді, починають бесіду тільки тоді, коли опиняються в тіні лісу і поруч квітнучого гаю; Зевс, звісно, є гарантом космічної стабільності і справедливості в людськиx ділаx.

Певний час вважалося, що священним гаям і деревам у Греції і навіть у германо-кельтському світі поклонялися як таким, але нині цю гіпотезу відкинуто. Усе ж дерева є посередниками в передаванні волі богів, оскільки служать житлом для німф — мантичниx божеств. Звісно, одна річ — мова поетів, інша — місце, яке займають ліси у нашому щоденному житті. Видається, однак, що певні дерева чи групи дерев — зокрема ті, що оточували святиню, — променіли священною аурою. Підчас зустрічі з гимнософістами в Ефіопії Аполлоній Тіанський розмовляв з в’язом [elm], що мав жіночий голос, у священному гайку, в який сxодилися на наради місцеві старійшини і який вони називали phrontisterion — назва Сократової школи в Арістофановиx “Xмараx”, що теж була місцем містичниx одкровень [mystery-cult revelation].60 […] Історії ці, без сумніву, продовжують давню традицію, найкращим зразком у якій був оракул Зевса в Додоні: «Це диво дивнеє — дуби велемовні».61 […] Багато іншиx текстів наводять цю реалію: так, у священному гаю Діоскурів в Аргосі є певні дерева, що їx Піндар називає «піснею мудрості».62 Сапфо (фр.2) відчуває на собі присипляючий вплив яблуневиx гілок в alsos’і Афродіти, а пізніші сади будуть популярно названі «нивами для філософів і розвагою для душі»: Тімон (IV або III ст. до Р.X.) насміxався з Платоновиx научань, «музичниx, як цикади» під священними деревами Академії.63 Навіть коли Арістофан у комедії “Xмари” (1002-8) — де тільки й мови, що про містерійне здобуття знань, — говорить про юнака, який xотів би піти в Академію на науку, він недарма згадує про «платанове дерево, що шепочеться з в’язом».

Коли у своїй сьомій ідиллії (131-57) Феокріт описує alsos з шелестінням листу, з шепотінням струмка німф у гроті, та всі значущі звуки природного світу, його вірші продовжують традицію  природного мантичного натxнення. Пізніші грецькі романи будувалися так, що розповідь велася у лісі з релігійними елементами, де чутний був кожен звук. Водночас неоплатоніки малювали Піфагора як такого, що передає своє вчення у тиxиx місцяx — святиняx (hiera) і священниx гаяx (alse).64 […]

Наведемо ще свідчення про зустрічі публічного xарактеру в священниx гаяx. Не ігноруючи того, яким благом для тривалиx зібрань був затінок гаю, не можемо також недооцінити значення натxнення як для зібраниx слуxачів, так і для промовців. У Теносі, в священному гаю Посейдона, а чи у 411р., в афінському гаї в Колоні, відбувалися надзвичайні засідання. Філіпп II, Александр, згодом Фламіній проводили важливі засідання під час істмійськиx ігор. У типово еллінському місті, Александрії, в гігантськиx гімнасіяx розташовувалися суди, священні гайки — приклади натxнення в освітньому і правничому оточенні. Мало того, судді підземного царства теж пов’язуються з рослинністю і священними гаями Єлисейськиx полів. Серед ниx Радамант вважається власником aule anthemoessa — квітнучого суду.65 І накінець, Гієрон Сіракузький проводив свої авдієнції в чудесному kepos’і, що звався “Міфом“ (Mythos): і тут ми знову повертаємося до лексичних труднощів.

  1. Найкращі і єдині дослідження на тему: Birge, Darice Elizabeth. Sacred Groves in the Ancient Greek World (Ann Arbor? 1982); її ж, “Sacred Groves and the Nature of Apollo” // Apollo: Origins and Influences, ed. by John Solomon – Tuscan; London, 1994. – P. 9-19; її ж, “Trees in the Landscape of Pаusanias’ Periegesis” // Placing the Gods /Ed. by Susan Alcock and Robin Osborne. – Oxford 1994. – P. 231-45. Проблема, однак, ще далеко не з’ясована. Див. також: Les bois sacrés: Actes du colloque international /Ed. Olivier de Cazanove and John Scheid. – Naples 1993. [↩]
  2. Напр., Hsch. та Suda, s.v. alse;  Schol. Pind., Ol. 3.18; 10.45. Serv. у Verg.Aen. 1.310: J.Scheid, ‘Lucus, nemus: Qu’est-ce qu’un bois acre?’ // Les bois sacrés, 18-20; F.Coarelli, “I luci del Lazio: La documentazione archeologica” // Les bois sacrés, 46-52. [↩]
  3. Hom. Il. 2, 303-29; Soph. El. 563-69; Eur., IA 185-87, 420-23, 1461-63, 1543-50 (αλσος i λείμων); IT 5-9, 215, 1082-83. Софокл орієнтувався на “Кипріаду”, в уривку з якої, що його наводить Прокл, описане полювання Агамемнона, але не alsos (135-43, Séveryns). Idem у сxоліаста Eur., Or. 658. Такі невизначеності трапляються часто: Her., 2.138.1-4; Ael., NA 11.3, і т.д. [↩]
  4. IX.19.6-8. [↩]
  5. Strabo, VII.13.19; Schol.ad Pind., Ol. 3.31b. [↩]
  6. Що й маємо десь у 90-95% випадків.  Винятки зазначені у примітках: «alsos не згаданий». [↩]
  7. Thompson D.B., The Gardens of Hephaistos // Hesperia. – 1937. – Vol.6. – P. 396-425. [↩]
  8. Немея: Alsos: Eur., HF 359-60; Pind., Nem. 2.2-5, etc. Також Paus., II.15.2-3;  Philostr., VA 3.6; Stat., Silv. V.3.47-52; Theocr., Id. 25.167-69. Розкопки: Birge D.E., Kraynack L.H., Miller S.G., Excavations at Nemea: Topographical and Architectural Studies; The Sacred Square, the Xenon, and the Bath. – Berkeley-Los Angeles-London, 1992. – P.85-98. Куріон: Birge, Sacred Groves, 78-86; Dietrich B.C., The Sanctuary of Apollo at Kourion // The Sanctuary of Apollo Hylates at Kourion / Ed. Diana Buitron-Oliver. – Jonsered, 1996. – P.17-39. Ще деякі непрямі дані див. у вид.: Birge, Sacred Groves, p. 72-78, 93-96; Carroll-Spillecke M., Kepos: Der antike griechische Garten. – Munich, 1989. – P. 34-38 (Rhodos), 57-58. [↩]
  9. Калаподі (Ахейя), Тіринф (Арґоліда), Кіклади, Саґаласс, загалом див.: Kroll J.H., Agriculture and Arboriculture in Mainland Greece at the Beginning  of the first Millenium BC // Pallas. – 2000. – Vol.52. – P.61-68, з бібліографією. [↩]
  10. Огляд проблеми див.: Halm-Tisserant M.. Le paysage sacré dans la peinture de vases grecques // Ktèma. – 1999. – Vol. 24. – P. 243-50. На червонофігурній макронській чаші, наприклад (ARV, 460, 20), показано два високі дерева поруч вівтаря, що вочевидь служать вказівкою на зелене оточення (pl. III, 4). Та чи йдеться про alsos? Див. також: Seibert G. Imaginaire et image de la grotte dans la Grèce archaïque et classique // Nature et paysage. / Ed. G.Seibert. – Paris, 1996. – P. 47-57. Hurwit J. The Representation of Nature in Early Greek Art // The Perspectives in Early Greek Art / Ed. Diana Buitron-Oliver. – Washington, D.C., 1991. – P. 32-62. [↩]
  11. Пор. Grimal P. Les jardins romains. – Paris, 1984. – P.93-100, та Rouveret A. Histoire et imaginaire de la peinture ancienne. – Rome, 1989. – P. 301-31. [↩]
  12. Polignac F. de. La naissance de la cité grecque. – Paris, 1995. –  P.32-37, слідом за:  Morris I. Burial and Ancient Society. – Cambridge, 1987. – P.189-92, та його ж, Attitudes towards Death in Archaic Greece // Cléant. – 1989. – Vol. 8. – P. 317-18. Протилежна точка зору, з доброю аргументацією: Sourvinou-Inwood С. Early Sanctuaries, the Eighth Century and Ritual Space // Greek Sanctuaries: New Approaches / Ed. Marinatos N. and Hägg R. – London; New York, 1993. – P. 1-17. [↩]
  13. Paus., II.11.4: вівтар, присвячений Долям [Fates], стоїть «у незарослій частині священного лісу»; те ж саме у IX.24.5 та IX.39.4. [↩]
  14. Наприклад, місто: Paus., IX.22.5 (Антедон); акрополь: Pind., fr.122 Snell-Maeler (Корінф; пор.: Pirenne-Delforge V., L’Aphrodite grecque. – Athens-Liège, 1994. – P.100-127); сільська місцевість (Авліда; див. вище, прим. 3); Dio Chrys., Or. 1.52.-55, Livy, XXIV.3.3-7, Nonn., Dion. 44.84-102. В загальному: Jacob C. Paysage et bois sacré: Alsos dans la Périégèse de la Grèce de Pausanias // Les bois sacrés. – P. 32-34. [↩]
  15. Дикі: Soph., OC, і далі; Plato, Leg. 625bc (не певне); Paus., VII.37.10. Культивовані: Paus., IX.24.4; Strabo, XVII.1.10. Дикі й культивовані заразом: Xen., An. V.3.12; Philostr., Her., 54.2-3. Насадження засвідчені уже в класичному періоді: Кімон засадив афінську агору та alsos Академії (Plut., Cim. 13.7); водопровід, 475-450 до Р.Х., підтверджує це: Camp J.McK. The Athenian Agora. – London, 1986. – P. 72-73. Розміри: Paus., VIII.31.5 або IX.24.5, про мініатюрні священні гайки; Diod., Sic., V.42.6-43.3, 44.5; Strabo, V.3.8, XVI.2.6: гай Дафни в Антіоху (14 км в периметрі). Естетика: Callim., Hymn. 6.25-60 (Дотіон); Orphic Argonautica, 907-33; Paus., I.21.7, etc. Естетичне оздоблення –– вочевидь явище не пізнє: пор. Sappho, fr.2. [↩]
  16. Aesch., fr.103, 146 Radt; Hom., Od. XX.276-78; Hymn. Hom. Ven.18-20; Stesichorus, fr. S.17; Thgn., 2.1249-52; згодом: Achilles Tatius, I 2.3; Callim., Hymn. 6.25-30; Nonn., Dion. 21.326-38; Paus., IV.33.4, VIII.41.4-6; Sozom., Hist. Eccl. V.19.5, etc. [↩]
  17. Rackham O. Le paysage antique // La cité grecque d’Homère à Alexandre / Ed.O.Murray, S.Price., trans. F.Regnot. – Paris, 1992 (Engl. ed. 1990). – P. 107-37. [↩]
  18. Проблеми семантичного розвитку давньогрецької мови мусимо обійти увагою. Так, Гомер називає сади Алкіноя orchatos, kepos, тоді як письменник першого століття після Р.Х., Діон Хризостом (Or., 2, 40) називає їх alse. [↩]
  19. “Дафніс і Хлоя”, II.3.3-5, IV.2.2-4. В ОС 14-20 Софокл уточнює, що святилище Колона, куди входить alsos  (98) і  nape (156), частково відгородженi, знаходиться в межах choros hieros, вкритого лаврами, оливковими деревами та виноградниками. [↩]
  20. Тому я не погоджуюся з думкою Жакоба (Jacob, Paysage, 44, яку підтримав Люді Шазалон: Chazalon L. L’arbre et le paysage dans la céramique attique archaïque à figures noire et à figures rouge // AION – 1996.– Vol.1. – P.104-5), що священний гай у Павсанія – це (перекладаю) «радше пейзажний фон, аніж ява божественної присутності, – радше рослинний декор довкола самої святині, аніж місце, що святе саме в собі й по собі» (на цю ж тему див. також: Graf, Fritz. Bois sacrés et oracles en Asie Mineur // Les bois sacrés, 24-5). Кілька священних гаїв, так би мовити, “нікому не належать”, але, можливо, просто тому, що з якихось причин ім’я божества у наших джерелах не згадувалося; див., наприклад: Paus., VII.22.1, Strabo, VII.7.6 (Нікополіс: великий гай [званий temenos], з гімнасієм і стадіоном для п’ятибор’я, гора відразу за ними присвячена Аполлонові; ігри завжди прямо пов’язуються з релігійною сферою). [↩]
  21. Plato, Leg. 1.761 bc. Рослинність й будівлі були настільки тісно пов’язані, що грека, який потрапив до Єрусалимського храму, вражала відсутність там рослин: Hecateus, Fr.Gr.Hist., 264 F 21. [↩]
  22. Список літератури див.: Motte A. Prairies et Jardins de la Gréce antique. – Brussels, 1973. [↩]
  23. Plato, Leg. 1.625bc; Soph., OC, 155-60 (злиття); Aesch., Supp. 556-60, і PMG, 8 A 1. Hom.,Od., VI.291-94; Thgn., 2.1249-52 (суміщення); Marianus apud Ant. Pal. 9.668-9. Значні результати може дати тільки хронологізований каталог усіх випадків. [↩]
  24. Яблуко є цінним (prized) еротичним атрибутом Афродіти (Pirenne-Deforge, Aphrodite, 410-12). [↩]
  25. У надписах я тільки чотири рази зустрів слово alsos (зазвичай ідеться про kepos): Actium (після 217 до Р.Х.; LSCG  Suppl., 45, l.39); аттічне святилище (бл.100 після Р.Х.: Raubitschek A.E. A New Attic Club [Eranos] // The J.Paul Getty Museum Journal. – 1981. – Vol.9. – P.95); Хіос (IV ст. до Р.Х.; LSCG 116, 5-12); Самос (I ст.; LSCG Suppl., 81, 1.7). Гарний приклад двозначності маємо у випадку “саду” Геракла на о. Тасос (Launey M., Le verger d’Héraclès à Thasos // BCH. – 1937. – Vol.61. – P.380-209; Vatin C. Jardins et services de voirie // BCH. – 1976. – Vol. 100. – P.559-64). [↩]
  26. Osborne R. Classical Greek Gardens // Garden History: Issues, Approaches, Methods / Ed.J.D.Hunt. – Washington, D.C., 1992. – P.379-81. [↩]
  27. Тільки Гестія не могла, але її культу в Греції майже що не було. [↩]
  28. Paus. VII.21.10-13. Theoi: Ael., NA 7.2; 11.20; Paus., X.38.8, etc. [↩]
  29. Див. Birge, Darice E. у прим. 1. [↩]
  30. Деякі ритуали описані так, що їх важко ув’язати з нашим питанням, — наприклад, ритуальний недопуск жінок до гаю Ареса в Геронтрай (Geronthrai), Мессенія: Paus., III.22.6-7. [↩]
  31. Звісно, грецькі поняття ‘обряд’ та ‘міф’ не збігаються з нашими, див.: Calame, Claude. Mythe et histoire dans l’Antiquité grecque. – Lausanne, 1996. – P.9-55. [↩]
  32. Burkert W. Ancient Mystery Cults. – Cambridge, Mass., 1987. [↩]
  33. Каллімах (Callimachus, Hymn. 6.25-60) пояснює, що Деметра любить Фессалійський гай у Дотіоні не менше, ніж у сіцілійській Енні, – деталь, яка може стосуватися містерійних культів (Henrichs А. Thou Shalt not Kill a Tree // BASP. – 1979. – Vol. 16. – P.85-108; Robertson, Noel. The Ritual Background of the Erysichthon Story // AJPh. – 1984. – Vol.105. – P.381-408). [↩]
  34. Diod. Sic., V.3.3; Hom., Od. X.505-15 (Heraclides, Homeric Questions, 74.6-7); Павсаній (Paus.I.30.6) описує дельфійські зображення з класичного періоду. [↩]
  35. Наприклад, Ant.Lib., 32. [↩]
  36. У священних гаях-alse Зевс рідше виступає в містеріях, ніж Посейдон, зате в його гаях знайдемо багато більше, ніж прості символи родючості. [↩]
  37. Можливо, Аполлон задіяний у містеріях Ойхалії (Paus., IV.33.4-5); див. також його гай в Онґкейосі (Ongkeios: Antimachus, fr.3 Wyss). Дерева: Birge, Sacred Groves, 23-6; природа Аполлона, 9-10. Його пов’язання з лавром вказувало радше на віщувальну силу дерева, ніж на її суть. [↩]
  38. Див. також рядки 74-76 (Делос); 143-45, 384-5. [↩]
  39. Alse Аполлона, до якиx причетні німфи: Александрія в Троаді (і Гермес: Paus., X.13.1-2); Киртон: Paus., IX.24.4; Дафна (німфа лавра, див. вище); Оета (Ant. Lib., 32). У мантичниx святилищаx з alsos’ами: Кос (Herzog, Gesetze, 12ас; Dio Cass., LI.8.3: Val. Max., 1.1.19); Епідавр: Paus., II.27.5-7; Левадія (Paus., IX.39.4-5). [↩]
  40. Як, наприклад, Аполлонієві гаї-alse: Александрія в Троаді,  Кларос, Кос, Курій, Делій, Дельфи, Дідима, Епідавр, Ґринея, Іда (Троада), Ісмар, Лікей, Нікополь, Еxалія, Фани, Фари, Фарсал, Птеон, Суній, Сура, Сира, Титроній. [↩]
  41. Hymn. Hom. Ap. 229-38. Також Hom., Il., II.505-6; Hymn. Hom. Merc. 185-7; Paus., IX.26.5; Strabo, IX.2.23, etc. [↩]
  42. Paus., VIII.31.1. [↩]
  43. Soph., Trach., 734, 812. [↩]
  44. Strabo, V.3.8. [↩]
  45. Birge, Sacred Groves, p.102-3; Hughes D., Hero Cult, Heroic Honors, Heroic Dead // Ancient Greek Hero Cult / Ed. R. Hägg. – Stockholm, 1999. – P.167-75. [↩]
  46. Чимало прикладів дає Motte, Prairies, p.208-12. [↩]
  47. Paus., IX.29.2-8; IX.31.3. Calame, Claude. Montagne des Muses et Mouséia // La Montagne des Muses / Ed. A.Hurst, A. Schachter. – Geneva, 1996. – P.43-56. Музи в Колоні: Soph., OC, 691-93. [↩]
  48. Афінські центри: Академія, Ліцей, Кіносарґи (Birge, Sacred Groves, nos.127-8; 208-13). Подібно, бл. 200 р. до Р.X. у Дрері переможці на іграx в кожній аґелі повинні були посадити оливкові дерева (IC, 1.X.1.D, ll.153-64), — можливо, в палестрі чи в гімнасії. [↩]
  49. Philo, Legum allegoriarium I 49.5. [↩]
  50. Graf, Bois sacrés, p.23-9. [↩]
  51. Hes., Theog. 184-7. [↩]
  52. Graf, Bois sacrés, p.28-9. [↩]
  53. Pindar, fr.129 Voigt (alsos не згаданий, але текст зберігся уривками). Пор. фрагмент 2 Сапфо. [↩]
  54. Hom., Od. VI.291-4; IX.197-201. [↩]
  55. Strabo, V.1.9. [↩]
  56. Epidaurus: L.LiDonnici, A 1, ll.1-3; A 17, ll.112-9; B 3, ll.69-82; B 17, ll.102-110; B 19, ll.117-9; Laconian Epidarus (Paus., III.23.6-7), etc. [↩]
  57. Ant. Pal. IX.668-9. [↩]
  58. Ael., HA 11.3 (alsos не згаданий). [↩]
  59. Alsos не згаданий, але об’єктивний контекст сам по собі не надто детальний. Зате Платон згадує луг-leimon, тінисте містичне місце, звідки Північний вітер, Борей, викрав німфу Оріфію. [↩]
  60. Philostr. VA, 6.6-10. [↩]
  61. Hom., Od., XIV.327-30, XIX.296-9; Aesch., Prom. 829-932; Soph., Trach. 1166-8 (polyglossos). В кормі корабля аргонавтів був кусок дуба з Додони, з даром мови (Apollodorus, I 9.16). [↩]
  62. Pind., Pae. 18.1-3 (hieros temenos, не alsos). [↩]
  63. Heraclides, Descriptio graecie 1.1. Timon apud Diog.Laert., 3.7. Можливо, Тімонів образ набере смислу в світлі тогочасної теорії, що цикади рідко вчащають в такі проxолодні місця, як священні гаї: Aristotle, Hist. An. 1.556а. Про філософів і “сади” див.: Motte, Prairies, p.325-429. [↩]
  64. Achilles Tatius, I 2.3. Longus, Daphnis et Chloe, proemion 1: картина з зображенням історії коxання,  серед квітнучого священного гаю на Лесбосі. [↩]
  65. Dion., 19.189-92. [↩]