Горацій. Послання I.20

Квінт ГОРАЦІЙ Флакк

Послання

Книга I.20

До своєї книги

Рвешся вже, книжечко, в світ, між хапливу юрбу, на прилавки:
“Швидше б до Сосіїв! – мрієш. – Ось там я оправою зблисну!”
Що тобі закуток той, ті печатки, для скромного милі!
Нíкого ж вабити тут, і, зітхаючи, славою мариш,
Хоч і не так я тебе наставляв. Та вже йди куди хочеш.
Підеш, але вже не вернешся й будеш сама нарікати,
Скривджена: “Що я зробила, чого захотіла, нещасна!”
Вмій і згорнутись, коли пересититься твій залицяльник.
Лиш молодою (якщо, розгнівившись, не хиблю в пророцтві)
Ти чаруватимеш Рим, та потім, коли простолюддя
Густо заслинить тебе, – непотрібна, живитимеш німо
Міль нетямущу, чи в Утіку, може, втечеш, або в путах
Ген до Ілерди тебе перешлють. Ось тоді й посміється
Той, що навчав тебе марно, немов селянин, що зі скелі
Впертого ослика в гніві зіпхнув. Бо й справді не варто
В поті чола рятувати того, хто рятунку не хоче.
Врешті в глухому селі дітлахів галасливих читати
Вчитимеш ти по складах, поки геть не струхлієш на старість.
Там, при погідному дні, коли досить ти матимеш учнів,
Дещо й про мене скажи їм: нащадок незнатного роду,
Скромне гніздо переріс я крилом, непомірно великим.
Отже, наскільки принизиш мій рід, настільки й звеличиш
Мужність мою. Я державним мужам у походах і вдома
Бажаним був. Невисокий на зріст, посивілий дочасно,
В сонце закоханий, схильний до гніву, що швидко влягався.
Може, спитають про вік мій, – скажи їм, що сорок четвертий
Грудень зустрів я саме в той рік, як у нашому Римі
Консула Лепіда вибрав собі за товариша Лоллій.

2    Cоссії – торговці книгами, видавці творів Горація.
28 Саме в той рік… – тобто в 21 р. до Хр.