Menu 

Райт Дж.Т. Шекспірове мистецтво метрики. 5_прим.**

** Від перекладача. Описані Дж.Т.Райтом метричні труднощі в Сонеті 116 могли бути породжені не браком розсудливості чи надміром ідеалізму в нашого поета, як це припускає дослідник, а, по-перше, цілком зрозумілими складнощами опрацювання теми у її всезагальності – не лише на рівні особистих переживань («ліричне образне вираження»), а на рівні універсалій (поетично-філософське осмислення); на цьому рівні, в переконанні поета, поняття любові на його час ще не знайшло собі коректного визначення і, відповідно, розуміння (не знайшло й досі – про що свідчить і це обговорення). Універсалії не можуть не охоплювати сферу людського Слова (Логосу, Ума), а отже й сферу літератури, тобто не тільки почуття, а й писання поетів (116.14), тим більше філософсько-узагальнюючі (пор., у рядку 1, “two minds” = “дві розумні душі” – не просто “two souls” чи “hearts”). Любов як універсалія охоплює і любов поетів – не тільки до жінок (чи до чоловіків, як тепер відчитують любов поета Шекспіра), а й до самої поетичної творчості: без неї (любові і породжуваної нею творчості ) вони – не поети.

Другою причиною тонко підмічених метричних двозначностей могли бути суто технічні складнощі переробляння вже раз укладеного тексту. Цей первісний текст, з якого виріс знаменитий 116 сонет, раніше мав 18 рядків і міг бути раннім начерком для поеми (куди так і не ввійшов) – скажімо, для “Венери й Адоніса”, одного з найперших писань нашого поета про любов як універсалію – Любов. Див. текст, що його в 1626 році поклав на музику молодий композитор Генрі Лавз (Henry Lawes, 1595-1662):

Selfe blinding error seazeth all those mindes;
who with falce-Appelations call that loue
wch alters when it alteration findes                                     
or with the mouer hath a power to moue                       
not much vnlike ye hereticks pretence
that scites trew scripture but preuents the sence:

Oh noe, Loue is an euer fixеd marke
That lookes on tempests but is neuer shaken;
It is the starr to euery wandring barke,
Whose worths vnknowne, although his height be taken
Noe mowntebanke with eie-deludeing flashes
But flameing Martyr in his holly ashes.

Loue’s not tymes foole, though Rosy lipps & cheekes
Within his bynding Circle compas rownd,
Loue alters not with his briefe howers & weekes,
But holds it out euen to the edge of doome:
If this be errour & not truth approu’d,
Cupids noe god nor Man nere lou’d.                        

Self-blinding error seizeth all those minds;
who with false Appellations call that love
which  alters when it alteration finds         (cf. 116.3)
or with the mover hath a power to move  (cf. 116.4)
not much unlike the heretic’s pretence
that cites true scripture but prevents the sense:

O no, Love is an ever fixëd mark
That looks on tempests but is never shaken;
It is the star to every wand’ring bark,        (cf. 116.5-8)
Whose worth’s unknown, although his height be taken
No mountebank with eye-deluding flashes
But flaming Martyr in his holy ashes.

Love’s not time’s fool, though Rosy lips and cheeks
Within his binding Circle compass round,
Love alters not with his brief hours and weeks,
But holds it out even to the edge of doom:
If this be error and not truth approv’d,
Cupid’s no god nor Man ne’er lov’d.          (cf. 116.9-14)

Пор., у “Венері й Адонісі”:

Call it not love, for Love to heaven is fled
Since sweating Lust on earth usurped his name;
Under whose simple semblance he hath fed
Upon fresh beauty, blotting it with blame…                   (VA 793-6)

чи в “Орхестрі, або Поемі про танець”:

Yet once again Antinous did reply,
Great Queen, condemn not Love the innocent,
For this mischievous lust, which traitorously
Usurps his Name, and steals his ornament… (Orchestra 102.1-4) 

Другим закоханим умом-mind, нібито забутим під кінець вірша, є читач – зокрема закоханий у писання поетів, які завдяки своєму таланту і своїй правдивій любові вміють виразити і його (= загальнолюдську) душу-soul, душу-mind  – зокрема закохану, люблячу, люблену чи любові спраглу. Про любов у очах читачів, про читання говориться в “Сонетах” неодноразово; велика частина адресованих сонетів адресована якраз читачеві  – читачам, в т.ч. майбутнім. Вічною буде правдива любов поета, зафіксована у нею ж нáтхненій творчості («реалізований статус-кво конкретного людського досвіду»); віками буде тривати і любов до неї (поетової любові / творчості = до  поета-творця) нових поколінь читачів. Поки що це передбачення поета Шекспіра справджується – навіть у цьому-таки тексті про його писання, написаному з любові до нього (до них) – і з любов’ю тут перекладеному.