Shakespeare. Коментарі до сонета 17
VVHo will beleeue my verse in time to come |
Who will believe my verse in time to come |
3-4 a tomb … shows not half your parts. Надмогильний пам’ятник тих часів часто зображав верхню частину тіла покійного на катафалку.
6 numbers – поетичні рядки; number, v. – 1) лічити, 2) укладати рядок (‘лічити стопи’)
7 ne’er [Q-1609: nere] = never
12 stretched meter of an Antique song
Для античної поезії характерним є stretched meter, ‘натягнений розмір’, – подовжені голосні і рядки (англомовні римовані александрини – ямбічний гекзаметр – були в моді в Англії у 1570-80-х рр.). В поетичній драматургії, в усій шекспірівській поезії переважав пентаметр: сонети написані п’ятистопним (крім 145) ямбом. А ще для античної поезії характерні перебільшення (‘натяжки’) також і змістового плану – гіперболізація й обожнення (персоніфікація) людських якостей-parts (4, 8). ДК
14 twice in it, and in my rhyme
twice 1) Двічі: у вашій дитині і в моїй поезії;
2) двояко: двічі в дитині = в її тілі і в її душі; двічі у вірші – Слово-Син також має тіло (буква, звук, образ) і душу-дух (емоція + смисл = значення). Див. ДК до 13.14. ДК
• 1 come ≈ 3 tombe •2 deserts ≈ 4 parts •10 tongue ≈ 12 song • 10 then• ГК
ДОДАТКОВІ КОМЕНТАРІ
12 • stretched meter of an Antique song
Хоча наш Поет та його сучасники уживали слово antique не так у значенні ‘античний’ (1), як ‘старий, старовинний’ (2) та ‘чуднѝй’ (3), тут, мабуть, мова йде саме про ‘античну пісню’ в усіх трьох значеннях. Зокрема, про поеми, написані (‘співані’) шестистопним дактилем (античним гекзаметром) – ‘розтягненим’, у порівнянні зі звичним для англійців ямбічним п’ятистопником. Пор. початок Овідієвої поеми “Метаморфози” – Metamorphoseon, Liber I.1-4:
In nova fert animus mutatas dicere formas
corpora; di, coeptis (nam vos mutastis et illas)
adspirate meis primaque ab origine mundi
ad mea perpetuum deducite tempora carmen.
Дух пориває мене: про нові починаю співати
В змінених формах тілá. О боги, – бо ж од вас переміни, –
Задум співця надихніть: відтоді, коли світ народився,
Ген аж до наших часів доведіть нестихаючу пісню. (Андрій Содомора)
Буквальный переклад з латинської на англійську:
Into new things my spirit carries me to speak – forms changed
into new bodies. Gods, let you onto my beginnings (for you yourselves have changed also those forms)
breathe, and from the first beginning of the world
to my own times lead down perpetual song. (Lewis Stiles, 1995)
Александрин:
Of shapes transformde to bodies straunge, I purpose to entreate,
Ye gods vouchsafe (for you are they ywrought this wondrous feate)
To further this mine enterprise. And from the world begunne,
Graunt wthat my verse may to my time, his course directly runne. (Arthur Golding, 1565, 1567)
Пятистопний ямб:
Of bodies chang’d to various forms, I sing:
Ye Gods, from whom these miracles did spring,
Inspire my numbers with coelestial heat;
‘Till I my long laborious work compleat:
And add perpetual tenour to my rhimes,
Deduc’d from Nature’s birth, to Caesar’s times. (“Translated into English verse under the direction of Sir Samuel Garth
by John Dryden, Alexander Pope, Joseph Addison, William Congreve and other eminent hands”, 1700)
My soul is wrought to sing of forms transformed
to bodies new and strange! Immortal Gods
inspire my heart, for ye have changed yourselves
and all things you have changed! Oh lead my song
in smooth and measured strains, from olden days
when earth began to this completed time! (Brookes More, 1922)
♥ “Венерою й Адонісом” – оповіддю про найкращого на Землі Юнака в день його зустрічі з його Любов’ю – наш Поет ‘розтягнув’ (stretched) античну пісню латинянина Овідія: він довів її до своїх власних часів, доточивши власною поемою на 1194 рядки, яку розгорнув зі скупого Овідієвого сюжету (Мет., X 523-559, 708-739).
Так само своєю “Орхестрою, або Поемою про танець” – власною історією Пенелопи й Антіноя – він ‘розтягнув’ “Одіссею” грецького Гомера:
4
All this he [Homer] tells, but one thing he forgot,
One thing, most worthy his eternall song,
But he was old, and blind, and saw it not,
Or else he thought he should Vlisses wrong,
To mingle it, his Tragick acts among.
Yet was there not in all the world of things,
A sweeter burden for his Muses wings.
5
The Courtly loue Antinous did make,
Antinous that fresh and iolly Knight,
Which of the gallants that did vndertake
To win the Widdow, had most wealth and might,
VVit to perswade, and beautie to delight.
The Courtly loue he made vnto the Queene,
Homer forgot as if it had not beene.
6
Sing then Terpsichore, my light Muse, sing [пор. 38.13]
His gentle Art and cunning curtesie:
You Lady can remember euery thing
For you are daughter of Queene Memorie,
But sing a plaine and easie Melodie:
For the soft meane that warbleth but the ground,
To my rude eare doth yield the sweetest sound. [пор. 100.7]
7
One onely nights discourse I can report,
VVhen the great Torch-bearer of heauen was gone
Downe in a maske vnto the Oceans Court,
To reuell it with Tethis all alone;
Antinous disguised and vnknowne
Like to the spring in gaudie Ornament [пор. 1.9-10]
Vnto the Castle of the Princesse went. Orchestra, or A Poeme on Dauncing (1591; публ. 1594? 1596)
13 • But were some child of yours alive that time,
14 • You should live twice in it, and in my rhyme.
На цьому вірші, 17, як вважає більшість коментаторів, Шекспір завершує сонетну тему ‘продовження роду’ (‘безсмертя во плоті’), хоча тема ‘безсмертя в поезії’, що зринула в останьому дворядку сонета 15, а в 16-17 перепліталася з темою ‘безсмерті во плоті’, розвивається самотою ще в двох подальших сонетах, 18-19.
Огляньмося на сонети 15-17 і пригляньмось до них ближче. Є в них дві спільні речі: нова тема і звертання you–ви (ужите вперше у 13).
Сонети 12 і 15 – майже близнюки: в них однакова синтаксична структура, ідентичний ракурс зору, подібні “декорації”. Лише в 15 наш Поет уже не тільки споглядач плинності Часу, а й діяч (пор. 9-14 тут і там); зір його сягає далеко ширших обріїв, охоплюючи не тільки ‘сцену’ землі, а й вічно споглядаюче нас небо, і не лише його Юнака-thou серед інших таких же sweets and beauties (12), а цілі людські покоління. Чи не тому одиничне thou трансформується тут у множинне you?
Множинне you ще дужче, аніж двоїсте you сонета 13, відсторонює Поета від того, до чого (кого) він звертається. Тому не дивно, що саме в сонеті 15 започатковується тема ‘безсмертя в поезії’ – Автор уже виступає не як приватний друг-наставник Юнака, а як поет, що виконує свою суспільну функцію, пишучи для цього і наступних поколінь (16.10; 17, 19.12).
Він уже пише, воюючи з руйнівним Часом за свого Юнака (на це вказує граматичний теперішній час в рядку 15.14 оригіналу). І, як підказують коментатори, – пише сонети. Очевидно, в них нам і слід шукати змальований Поетом Юнаків портрет (your painted counterfeit: 16.8), його земне обличчя з рисами небесної вроди (17.8). Та пошук цієї вроди у сонетах дає дуже вбогі результати: крім світла його очей, ‘незмінних зір’, ми, на жаль, не знаходимо в його портреті нічого небесного. Юнак цей цілком земний, хоч риси обличчя його вельми розмиті: це радше не обличчя, а осяйний лик.
Далеко більше ми пізнали його душу – з тих же очей. Ми можемо перелічити відомі нам його найвищі достоїнства (17.2), зовнішні і внутрішні (16.11): це – fairness, sweetness, loveliness, kindness, grace, музикальний голос (всі ці достоїнства охоплюються одним словом – beauty) та truth.
І лише вийшовши за межі сонетів, у ‘мальованому портреті’ квітки-Адоніса, з його земним обличчям, ми знайдемо і всі перелічені земні і доволі небесних рис, що роблять Адоніса небеснішим за його пару – саму небесно-земну Венеру. Адоніс вписується в ‘мальований портрет’ сонетного Юнака і метафоричною двостатевою квіткою (16.7-8), в яку він (його дух-душа) перевтілився по смерті, [*Алюзію на присутність цієї червоно-білої квітки знаходимо вже на початку поеми: див. ДК до 1.1] і вказівкою, у 17.12, на ‘розтягнений розмір античної пісні’ про перевтілення (вище).
Ми розуміємо, що сонетний Юнак живе двічі і двояко – має два життя: те, реальне, видиме для зовнішнього ока, і це – в художньому слові, видиме оком уяви (16.9-10). Розуміємо й інше – що небесно-земний Адоніс є ‘мальованим портретом’ не конкретного юнака, а тільки його найвищих достоїнств, найкращих якостей-parts (4). Розуміємо, що те ‘все найкраще’ (2, 5-6) можна знайти в кожному юнакові чи юнці, бо все те скарби юності (15.10: you most rich in youth) – тієї короткої пори розквіту, коли все сягає досконалості (15.1-2). Розуміємо, що сонетний юнак – це збірний образ усього юнацтва-you: це до нього промовляє, про нього думає, його знає, любить і дбає про нього наш юний душею Поет, воюючи задля нього з Часом (15.13-14).