Shakespeare. Коментарі до сонета 4

VNthrifty louelinesse why dost thou spend,
Vpon thy selfe thy beauties legacy?
Natures bequest giues nothing but doth lend,
And being franck she lends to those are free:
Then beautious nigard why doost thou abuse,
The bountious largesse giuen thee to giue?
Profitles vserer why doost thou vse
So great a summe of summes yet can’st not liue?
For hauing traffike with thy selfe alone,
Thou of thy selfe thy sweet selfe dost deceaue,
Then how when nature calls thee to be gone,
What acceptable Audit can’st thou leaue?
Thy vnus’d beauty must be tomb’d with thee,
Which vsed liues th’executor to be.

Unthrifty loveliness, why dost thou spend
Upon thy self thy beauty’s legacy?
Nature’s bequest gives nothing but doth lend,
And being frank she lends to those are free:
Then, beauteous niggard, why dost thou abuse
The bounteous largesse given thee to give?
Profitless usurer, why dost thou use
So great a sum of sums yet can’st not live?
For, having traffic with thy self alone,
Thou of thy self thy sweet self dost deceive,
Then how when nature calls thee to be gone,
What acceptable Audit can’st thou leave?
Thy unused beauty must be tombed with thee,
Which usèd lives th’executor to be.

1-3 thy beauty’s legacy – Вроду-красу свою Юнак успадкував природним (законним) чином; однак краса ця не так законно дарована Природою (bequest, legacy, gives, 2-3), як позичена нею (but doth lend, 3).

1-3, 5-6, 7-8 ДК

4 those [who] are free; free = frank. Free також позначає відкритість для спілкування, великодушність, духовну свободу.

8 so great a sum of sums < L summa summarum

7-8 Profitless usurer … thou use … yet canst not live? Лихварі жили на процент (лихву, profit) з позичених грошей. Пор. thy beauty’s use у 2.9. Тут use обігрується у вужчому значенні ‘лихварювати, користати (з чогось)’.

9 traffic – торгівля, оборудки
10 thy self, thy sweet self – Див. ДК до 1.8; 11; ДК
11 Then how = How then
12 Audit ДК
13-14 = thy beauty, when it is used, lives to be thy executor

• 1 loveliness, why 5 Then, beauteous niggard, why 7 usurer, why • 1, 5, 7, 10 thou dost 8, 12 can’st • 9, 10 thy self • usèd • ГК

ДОДАТКОВІ КОМЕНТАРІ

1-2 thou spend upon thyself thy beauty’s legacy
5-6 abuse the bounteous largess
7-8 use so great a sum of sums, yet can’st not live?

♥ Пор. уривок з “Венери й Адоніса”, де Жінка-Любов учить земного Юнака закону Природи – усе, створене нею, має приносити користь:

Torches are made to light, iewels to weare,
Dainties to tast, fresh beautie for the vse,
Herbes for their smell, and sappie plants to beare
Things growing to them selues, are growths abuse,
Seeds spring fro seeds, & beauty breedeth beauty,
Thou wast begot, to get it is thy duty.

Vpon the earths increase why shouldst thou feed,
Vnlesse the earth with thy increase be fed?
By law of nature thou art bound to breed,
Th at thine may liue, when thou thy selfe art dead:
And so in spite of death thou doest suruiue,
In that thy likenesse still is left aliue. …

So in thy selfe, thy selfe art made away. …
Foule cank’ring rust, the hidden treasure frets,
But gold that’s put to vse more gold begets. VA 163-74; 763, 767-8

Посвітач світить, красить самоцвіт;
мед – для смаку, і для кохання – врода,
зело – для запаху, для плоду – цвіт,
хто ріс для себе – росту ріс на шкоду.
Зерно – від зерня, врода від краси.
Сам роджений, чом роду не даси?

Ростеш, годуєшся з землі приплоду,
то дай же й ти землі свій власний плід.
Себе продовжуй – так велить природа,
нехай тебе переживе твій рід.
Тоді ти й після смерті жити будеш,
в подобі у своїй повік пребудеш. …

Отак ти знищуєш себе в собі …
Перед іржею злота не втаїш, –
пусти в ужиток – матимеш бариш. (О.Мокровольський)

10 Thou of thyself thy sweet self dost deceive

Поет звертається до свідомого я свого Читача, нагадуючи про не усвідомлені цим я інші цінні його ‘частини’ (parts, якості), за які свідоме я несе відповідальність тим більшу, що, даровані на час, вони не цілком йому належать. Не пускаючи у прибутковий обмін, traffic (9), те своє, дароване при народженні, багатство, назване солодким я (ДК до 1.7-8), свідоме я оту свою багато обдаровану частину обманює.

Говорячи образами євангельської притчі про таланти: робітник Божий (Його діяч – рука, інструмент) свідомо закопує свій ‘солодкий скарб’, замість пустити його у рух. Думаючи, що поступив розумно, ледачий робітник припустився непростимої помилки. Сxитрувавши отак стосовно і скарбу, і свого Пана, він обманув сам – себе.

Юнак, (його) Венера, (її) Купідон і три Грації: фрагмент картини Сандро Боттічеллі "Весна" (бл.1478). "А що означає цей хоровод сплетених рук, який сам на себе повертається? А те, що порядок благодаріння [Graciae] з рук до рук повертається зрештою на дарителя і що все пропаде, коли його порушити: він найпрекрасніший, якщо творить один неперервний ланцюг." Сенека, “Про благодаріння” (Seneca. De beneficiis, I.3)

Юнак, (його) Венера-Любов, (породжений нею) Купідон-Бажання і три Грації: фрагмент карти Сандро Боттічеллі “Весна” (бл.1478).

‘Скарб’ – thy beauty’s legacy (2), Nature’s bequest (3), індивідуально успадковані тобою природні дари – це краса зовнішня (врода) і, головне, внутрішня: душевна й тілесна гармонія, життєдайні таланти і душевні якості, – зокрема ті, що їх англійці називають graces, латиняни називали Граціями, а греки Харитами – супутницями Афродіти-Венери-Любові. Афродіта з Харитами, Венера з Граціями – це і є сама Любов-Краса: любов-до-краси, краса любові – ROSE.

“А що означає цей хоровод сплетених рук, який сам на себе повертається? А те, що порядок благодаріння [Graciae] з рук до рук повертається зрештою на дарителя і що все пропаде, коли його порушити: він найпрекрасніший, якщо творить один неперервний ланцюг.” (Сенека, “Про благодаріння” = Seneca. De beneficiis, I.3)

11 Then how, when nature calls thee to be gone,
12 What acceptable Audit canst thou leave?

Слово ‘Звіт’ в оригіналі 1609 року надруковане курсивом і з великої літери: ‘Audit’. Таку ж ситуацію (з тим самим Звітом перед природою і так само надрукованим, та ще з Поквитуванням самої Природи) знаxодимо в останньому Юнаковому вірші, 126. Отже, Звіт перед Природою у сонеті 4 – це не метафорична поетична забавка, і в ньому основну роль і грає оте солодке я, бо, коли воно так і залишиться обмануте відповідальним за нього Юнаком, Юнак не зможе успішно відзвітувати перед Природою в мить смерті.

Поет застерігає Читача, що ріст його тілесно-душевного ‘я’ без плекання всіx одержаниx від природи цінних дарів краси-і-любові (‘талантів’) – це життя не за законами Природи взагалі і людської природи зокрема. Не кожний Звіт буде прийнятий. Див Мт 7:19.

Хоча вмирають усі – і дітні, і бездітні, Природа, вочевидь, приймає звіт тільки дітниx, а з ниx – насамперед тиx, хто лишив по собі трояндних дітей – дітей краси-любові, ROSE, породжених отим солодким я. Багато коментаторів пропонують розуміти thy sweet self у сонетах 1 і 4 як евфемізм для чоловічого дітородного органу, а “оманливі оборудки” з самим собою (9-10) – як онанізм. Незрозумілими в такому випадку лишаються ідея світлої краси, пломеню в грудях і світла в очах Юнака (1) – навіть коли розуміти їx тільки як вишукану метафору тілесної любові і тілесної краси: адже для того, щоб просто плодити дітей, можна обійтися без любові, без краси і без світла.