Shakespeare. Коментарі до сонета 42

 ♦♦†† Продовження сонета 41 і теми ‘двоякої любові’ (далі див. 133–134 ♦♦††).

2-4 Минулий час вказує на минулість почуття до жінки – і цим ніби протирічить змістові рядка 6. Насправді протиріччя нема: Митець, відтворюючи свій життєвий досвід (thou hast her, 1), наново переживає його – і, як видно, глибинно: поетичною уявою і досі керує сила потягу до колись близької Пані (she hath thee, 3). Пор. 20.9-14.

3, 5, 12 Пор. my wailing (3) і my bewailed guilt (36.10); loving offenders (5) и th’offenders sorrow (34.9); this cross (12) і the strong offenses [cross] (34.12), також 133.8. Видно, що в 40-42, 133-134 Поет продовжує самополеміку сонетів 33-36, з їх аналізом ще більш давніх подій.

7-8 Істинна Любов (Юнак) не відкидає чуттєвості, але не повинна зловживати нею (40.7-8) – тому що це поступка Хоті (she hath thee, 3), а отже, відступництво від істини.

9-10 ДК

13 my friend and I are one
      My friend = Поетове друге (слововтілюване) я: досі, до ‘роздвоєння в любові’ (36, 39) – my love загалом; від ‘роздвоєння в любові’ – тільки в іпостасі my true love (21.9 < 40.1-4).

1-14 ДК
                                     • 1 griefe ≈ 3 cheefe • 6 I loue her ≈ 8 approoue her • 13 are one ≈ 14 alone • ГК

ДОДАТКОВІ КОМЕНТАРІ

9-10 • my love … her … my friend

В сонетах 36, 39–40 розпалося поняття моя любов (my love), котрим до цих пір Поет позначав своє почуття разом з його об’єктом і котре втілював у творчості, множачи образ молодого панича, закоханого в молоду панну. Це почуття і цю творчість Поет називав своїм другим я – своїм другом. У 40-му сонеті Поет грався різнозначністю поняття my love. З 41-го воно взагалі вилучене (41.2). Тут, у 42-ому, my love залишилось означенням для ‘Пані’, а ‘Пан’ остаточно окреслився як окремий об’єкт – my friend, ‘мій друг’, хоча він був і лишився невід’ємною часткою душі Поета (13-14), джерелом душевного миру (31, 39) і радості творення (37).

Ще про поділ свідомої чоловічої душі в любові на ‘солодку’ і ‘солодко-гірку’, ‘вищу і нижчу’, ‘кращу і гіршу’, тоншу і грубішу її частки – на Любов (він) і Хіть (вона) – див. у сонетах ‘жіночого’ циклу: 133–134, 144, 146, 151.

1 • 3 • 6 • 9 • thou, thee vs. yee • 5 versus
8 • 10 • 13 • my friend vs. 1-3 • 6-8 • 9 • 10-14 • she, her, my love vs. both • 11-12

Звернімо увагу, що, пишучи сонет 42, Поет адресує його то одному ‘читачеві’, ти (рядки 1, 3, 6, 9), то двом, ви (5), – начебто Юнак і Жінка обоє присутні при писанні цього тексту в ролі радше його слухачів (епістолярний ефект), – і тут-таки говорить про них відсторонено, як про відсутніх друга (8, 10, 13), її (1-3, 6-8, 10, 14) – мою любов (9), і про них обох (11-12). 

Такі розбіжності в номінуванні одних і тих же персон – поруч із часовою розбіжністю пов’язаних з ними ж подій (2) – свідчать, що єдиним читачем, для котрого цей вірш справді призначався, був сам Автор. Тільки для Автора такі розбіжності були адекватні – коли він задумував твір, писав його чи осмислював власну творчість на тлі здобутого нею досвіду.

Проектуючи особистий психологічний досвід у соціальний вимір своїх писань, Поет потроху окреслює різні аспекти Любові. Якщо Милість годі відняти від Любові (LLL 4.3: 1716), то такими ж невід’ємними її складовими (Love’s loving parts, 31) є духовно-душевне Бажання (Desire–Love, Wish) і тілесне Жадання (Desire–Lust, Will). Два останні аспекти вирисувалися в рамках мінісюжету, який почався сонетом 40 і який дослідники назвали “любовним трикутником” – хоча насправді кутів у ньому нема, бо йдеться про формулу любові ‘двоє в одному’ – тобто два кола з’єднані третім, або знак безмежності в сфері:

Мінісюжет цей почасти ліг в основу “Двох шляхетних веронців” (TGV) – історії двох побратимів, що між них Автор ‘роздвоїв’ свою любов до жінки : див. ДК до 40.7-8. Якщо зіставити цей сонетний мінісюжет (а точніше, функції його дійових персон і деталі його окремих ситуацій, описані у 40 і 42) з основними любовними колізіями цієї п’єси, обидва сонети наповняться унікальним живим змістом. Поет у них бачиться як Актор-Драматург на конỳ власної Музи-Душі, де, вирішуючи спільні їхні творчі проблеми, він грає роль-part ‘батька-sire’ (8, ДК до 13.14) – ‘свідомого (‘старшого’)’ я у його взаєминах з двома ‘несвідомими’ я* – частками-parts,  уособленими в двох інших сонетних персонах (144). [*Пор. Платонів образ Розуму-візничого на колісниці, запряженій парою різних коней – Білим і Чорним Еросами.] У той же час цей Актор-Драматург виводить деталі сонетних взаємин з кóну Душі на театральну сцену, вибудовуючи з їх допомогою фабулу, розписуючи їх у ролі і взаємини пар сценічних персонажів. При цьому – при переході з плану Творця в план його творінь – ракурс прочитування одних і тих самих рядків, звісно, міняється.

♥  Так, рядки 40.5-14, в зміщеному ракурсі, проектуються на різні епізоди п’єси з точки зору то Протея, то Валентина, а аналіз монологу засліпленого новим коханням Протея в 2.6 допоможе краще зрозуміти 42.9-10: