Menu 

Shakespeare. Коментарі до сонета 60

 

LIke as the waues make towards the pibled shore,
So do our minuites hasten to their end,
Each changing place with that which goes before,
In sequent toile all forwards do contend.
Natiuity once in the maine of light.
Crawles to maturity,wherewith being crown’d,
Crooked eclipses gainst his glory fight,
And time that gaue,doth now his gift confound.
Time doth transfixe the florish set on youth,
And delues the paralels in beauties brow,
Feedes on the rarities of natures truth,
And nothing stands but for his sieth to mow.
   And yet to times in hope,my verse shall stand
   Praising thy worth,dispight his cruell hand.

Like as the waves make towards the pebbled shore,
So do our minutes hasten to their end,
Each changing place with that which goes before,
In sequent toil all forwards do contend.
Nativity once in the main of light,
Crawls to maturity, wherewith being crowned,
Crooked eclipses ’gainst his glory fight,
And time that gave, doth now his gift confound.
Time doth transfix the flourish set on youth,
And delves the parallels in beauty’s brow,
Feeds on the rarities of nature’s truth,
And nothing stands but for his scythe to mow.
   And yet to times in hope, my verse shall stand
   Praising thy worth, despite his cruel hand.

Цей сонет виник із двох рядків попереднього, 59.11-12 (revolution), ввібравши в себе образи Океану (56) і незнищенності памя’тників духу (55).

1-4 Like as the waves … all forwards do contend. ДК             1-12  ДК

5-8 Пор. сонет 7.  Тут: зведений, трійний образ – Сонця, Місяця і Людини в їхніх циклах (як їх бачать людські очі).

9 transfix the flourish set on youth – дослівно: ‘пронизати цвіт(іння) юності’ (пор. deflower).

9-10 Time … youth … beauty – Пор. 2.1-4, 19.9-10, 54.13-14.

9-11 Time … feeds on – Пор. 19.1-4; 146.13-14.

11 the rarities of nature’s truth – вóди (1-4), світло (5-8), молода краса, в т.ч. людська (9-12).

ДОДАТКОВІ КОМЕНТАРІ

1-4 • Like as the waves … all forwards do contend.

Пор. цитату з Овідієвих Метаморфоз в англійському перекладі :

 

The tyme itself continually is fleeting like a brooke.
For neyther brooke nor lyghtsomme tyme can tarrye still. But looke
As every wave dryves other foorth, and that that commes behynd
Both thrusteth and is thust itself: Even so the tymes by kynd
Doo fly and follow both at once, and evermore renew.
                                                                                                                                                                              Met., XV 199-203; trans. Arthur Golding (1576) 

                                                     В усім світі ніщо не є стале:
Все тут пливе; що не виникне – те переміні підлегле.
Навіть невидимий час течією струмить ненастанно,
Мов невсипуща ріка: ні ріці, ні текучій годині
Не зупинитись вовік. Як за хвилею котиться хвиля,
Чуючи натиск сусідньої, кваплячи ту, що спереду,
Так і окрилена мить: утікаючи, – наздоганяє,
Кожного разу – нова: що було, те лишилось позаду,
Що виникає, – того не було. Кожна мить – це обнова.
Глянь, як утомлена ніч поступається місцем світанку,
Як розпромінений зводиться день після темної ночі.                                                Мет., XV 177-87; пер. А. Содомори (1985)

1-12 • Like as the waves … nothing stands but for his scythe to mow.

Образи моря (перший катрен) і світила (другий катрен) описані не тільки так, що передають вічний біг життя природи, а й показують, що вічне складається з минущого, нескінченне – зі скінченного: безперервний лінійний рух окремих хвиль, вічно повторюваний коловий рух світил (59)… Написані олюднюючими їх мазками (our minutes, hasten, toil, contend, nativity, maturity, crooked, crowned), ці два образи демонструють водночас і вічність життя людства, що твориться безліччю окремих життів: час-time (8), що складається з часів-times (13).

Останній катрен, про унікальні зразки правди природи (raritіes of nature’s truth), теж написаний олюднюючими мазками: youth, beauty’s brow, тобто під природою-nature мислиться і людська природа, а під раритетом-rarity людської природи – Юнак, юність людська.

Одночасно кут зору поета звужується: від множинної безперервності хвиль (множинної безперервності минущих людських життів) – до унікальності вічного сонця і одного-єдиного дня (унікальності життя однієї і кожної людини) – і до минущості в кожному людському житті його єдиної унікальної пори – юності.

У тому ж порядку і так само накладаючи образи один на одного – олюднюючи не-людське – писав латинський поет Овідій Назон рядки 177-236 П’ятнадцятої книги своєї унікальної поеми, які вивчав англійський поет, щоб дистилювати (5; 54) їх у 14 рядків свого сонета.      

13-14 • to times … my verse shall stand

‘Мій вірш’ в кінці з’являється як паралель-аналогія до ‘берегової ріні’ першого рядка: його вірш, як надіється Автор, вистоїть посеред течії життя, як стоїть берег супроти вічного руху хвиль під вічно рухомим сонцем, як стоїть Час-вічність порівняно з минущими часами-times. І ми розуміємо, чому майже скрізь слово nature Шекспір пише з малої літери: природа, вічно змінюючись у своїх формах-тілах-тінях-shadows (як час–часи), у всіх у них є завжди однакова, одна і та ж, незмінна своєю сутнісною матеріальністю-substance (53). І в цій її сутності – її, природи, правда-truth (11).

Про змінність часів, яким протистоїть людське слово, див. Метаморфози I 89-150 – зокрема, див. кінець (XV 872-880) цієї поеми, написаної дві тисячі літ тому на мові не існуючого нині народу.