Menu 

Shakespeare. Коментарі до сонета 7

 

LOe in the Orient when the gracious light,
Lifts vp his burning head,each vnder eye
Doth homage to his new appearing sight,
Seruing with lookes his sacred maiesty,
And hauing climb’d the steepe vp heauenly hill,
Resembling strong youth in his middle age,
Yet mortall lookes adore his beauty still,
Attending on his goulden pilgrimage:
But when from high-most pich with wery car, 
Like feeble age he reeleth from the day,
The eyes(fore dutious)now conuerted are
From his low tract and looke an other way:
   So thou,thy selfe out-going in thy noon:
   Vnlok’d on diest vnlesse thou get a sonne.

Lo in the Orient when the gracious light
Lifts up his burning head, each under eye
Doth homage to his new-appearing sight,
Serving with looks his sacred majesty,
 And having climbed the steep-up heavenly hill,
 Resembling strong youth in his middle age,
 Yet mortal looks adore his beauty still,
 Attending on his golden pilgrimage.
 But when from high-most pitch with weary car,
 Like feeble age, he reeleth from the day,
 The eyes (fore duteous) now converted are
 From his low tract and look an other way.
     So thou, thy self out-going in thy noon,
     Unlooked on diest, unless thou get a son.

1-12 the gracious light … his sacred majesty. ДК

Lo = Look. Уживання the Orient замість ‘the East’ розширює суто географічне поняття ‘схід’ в антропо- і культурологічне поняття ‘Сходу’.

under – прийменник ‘під’ у функції прикметника: прийменник, конвертований (обернений) у прикметник.

5-6 having climbed … resembling strong youth in his middle ageДК

9-10 with weary car, … he reeleth from the day – Згідно з поетикою античного міфу (що так само персоніфікує природні явища, бачачи у них закономірності людського життя), Сонце-Феб (Аполлон – Проводир Муз) їде по небу колісницею.  Пор. образно переданий поступ часу в попередніх сонетах.

11 fore = before          11 converted = turned (away)       

14 unless thou get a sonДК

• 3 doth • 10 reeleth • 14 diest • ГК

ДОДАТКОВІ КОМЕНТАРІ

1-12 the gracious light … his sacred maiesty    

Феб-Аполлон -- Поводырь Муз

Феб-Аполлон — Поводар Муз

The gracious light – персоніфікована метонімія: частиною, світлом, означується ціле – світило. Схід сонця уподібнюється до появи монарха – ‘його священної величності’ (his sacred majesty), – урочій красі якого (7) всі його смертні підданці (each under eye, 2) складають шану (do homage) услужливими – однак тимчасовими – поглядами (serving with looks, 4; mortal looks, 7; attending on, 8).

Сонце, за традицією, – це ‘око небесне’, the heavenly eye; всі інші очі (each under eye) – очі земних істот, тобто нижчих і за місцем розташування, і за статусом підданців, підлеглих Сонцю-монарху: звідси й епітет у формі прийменника підunder
     Зустріч цих очей не просто велична – вона життєтворна.

Паралельним персоніфікованому Сонцю небесному мислилося сонце земне – монарх, який для кожного підлеглого мав бути світилом на суспільному, духовному і навіть містичному рівнях.

Феб-Юноша

Феб-Юнак

    

 

 

5    And having climbed the steepup heavenly hill …  

Сходження Сонця на вершину ‘крутої небесної гори’ (верховина дня, полудень, зеніт) змальовується як серединна пора його життя (his middle age, 6), що, в паралелі до життя людського, прирівнюється до пори ‘повносилої юності’, strong youth, – укр. молодості. У цьому наш Поет не відхиляється від свого латинського джерела – Овідія, котрий теж, одним штрихом, проводить паралель між життєвим шляхом людини і денним шляхом Сонця: Метаморфози, XV 225-7.

Так Шекспір подає думку, що найвища, найефективніша пора, зеніт і перевал (high-most pitch, 9) людського життя на землі, його полудень (noon, 13), його середина віку – це молодість. Шекспірову арифметику людського віку див. у 11.8; вона пояснює, чому автор точно вказав вік Гамлета – 30 років.

 Порівняння цього сонета з тематично подібними рядками поеми “Венера й Адоніс” показує різницю між звичайною поетичною персоніфікацією природних явищ і їх персоніфікацією як засобом міфологізації – тобто виходу на найвищий епістемологічний рівень поетично-філософських узагальнень (на нього виведені і поема в цілому, і кожен сонет, і весь сонетарій).

Солнце, яке в Птолемеєвій геоцентричній системі вважається царем планет, є основним фоном поеми “Венера й Адоніс”. Небесне око – єдиний свідок описаних тут любовних пригод, визначає їх температуру і править для порівняння з іншим джерелом світла – ‘земним сонцем’ Адонісом. (ДК до 1.5-6).

Lo here the gentle larke wearie of rest,
From his moyst cabinet mounts vp on hie,
And wakes the morning, from whose siluer brest,
The sunne ariseth in his maiestie,
   VVho doth the world so gloriously behold,
   That Ceader tops and hils, seeme burnisht gold. …
Looke the worlds comforter with wearie gate,
His dayes hot taske hath ended in the west.

                                                        VA 853-6; 529-30

Та ось і жайвір, вістовець обуди,
від вогкого гніздечка лине ввись
і ранок будить срібляний, щоб груди
розкрив і сонце випустив: явись!
   І як же славно прикрашає щедре
   черленим злотом пагорби і кедри! …
Он натомивсь і світовий утішник,
подавсь на захід по денних трудах.

                                                    (О.Мокровольський)

14 • unless thou get a son.  Sonne_XV ст

Така конкретність щодо статі ще не зачатого нащадка спричинена, зокрема, природною тут фонетично-візуальною грою слів sonsun, подібно як і в нашій мові: синсонце. Цією парою слів Шекспір неодноразово грає в своїх текстах, а в цьому – просто-таки віртуозно: тут поняття sun-сонце, так і не з’явившись у писаному для ока тексті, прозвучало в завершальному son (sonne).

Те, что звучання це було (та й досі є) однаковим, див. риму done ≈ Sun(ne) в 24.9 ≈ 11 та 36.1 ≈ 3. А рима noon ≈ sonne в цьому сонеті говорить, як усі ці три рими звучали в XVI столітті.

Пор. також напис над цією ілюстрацією з XV ст.