MVsick to heare,why hear’st thou musick sadly,
Sweets with sweets warre not ,ioy delights in ioy:
Why lou’st thou that which thou receaust not gladly,
Or else receau’st with pleasure thine annoy?
If the true concord of  well tuned sounds,
By vnions married do offend thine eare,
They do but sweetly chide thee,who confounds
In singlenesse the parts that thou should’st beare:
Marke how one string sweet husband to an other,
Strikes each in each by mutuall ordering;
Resembling sier,and child,and happy mother,
Who all in one,one pleasing note do sing:
   Whose speechlesse song being many,seeming one,
   Sings this to thee thou single wilt proue none.

Music to hear, why hear’st thou music sadly,
Sweets with sweets war not, joy delights in joy:
Why lov’st thou that which thou receiv’st not gladly,
Or else receiv’st with pleasure thine annoy?
If the true concord of well-tunèd sounds,
By unions married, do offend thine ear,
They do but sweetly chide thee, who confounds
In singleness the parts that thou shouldst bear.
Mark how one string, sweet husband to an other,
Strikes each in each by mutual ordering;
Resembling sire, and child, and happy mother,
Who all in one, one pleasing note do sing;
   Whose speechless song being many, seeming one,
   Sings this to thee, “Thou single wilt prove none.”

VVhat canst thou talke (quoth she) hast thou a tong?
O would thou hadst not, or I had no hearing,
Thy marmaides voice hath done me double wrong,
I had my lode before, now prest with bearing,
  Mellodious discord, heauenly tune harsh sounding,
  Eares deep sweet musik, & harts deep sore wouding.

Had I no eyes but eares, my eares would loue,
That inward beautie and inuisible,
Or were I deafe, thy outward parts would moue
Ech part in me, that were but sensible,
  Though neither eyes, nor eares, to heare nor see,
  Yet should I be in loue, by touching thee.

Say that the sence of feeling were bereft me,
And that I could not see, nor heare, nor touch,
And nothing but the verie smell were left me,
Yet would my loue to thee be still as much,
  For fro the stillitorie of thy face excelling,
  Coms breath perfumd, that breedeth loue by smelling.

But oh what banquet wert thou to the tast,
Being nurse, and feeder of the other foure,
VVould they not wish the feast might euerlast,
And bid suspition double locke the dore;
  Lest iealousie that sowervn welcome guest,
  Should by his stealing in disturbe the feast?                                                                 VA 427-50

“То маєш язика? І мови дар?
Німий б ти краще був – чи я без слуху!
Терпіла досі нелегкий тягар,
а нині ще й страждання через вухо
   вніс голос твій. Сирени любий спів,
   небесний звук, а серденько розбив!

Була б сліпа – кохала б вухом чулим
невидиму твого єства красу.
Глуха була б – зробила б зір притулом
для всіх чуттів, які тобі несу.
  Та хай би я оглухла, ще й осліпла,
  кохав би дотик мій, без слова й світла.

Коли ж ти в мене й дотик забереш,
а з ним – і зору, й слуху переваги,
то нюх заступить весь чуттів кортеж, –
не збудеться любов моя наснаги
  і на краплину: подих твій палкий
  коханню вмить розкриє пелюстки.

Та й для смаку – бенкет розкішний був би,
для годувальника тих чотирьох!
Щоб вік тривало пригощання любе,
всі п’ятеро попросять Осторог
  від Ревності повартувати браму,
  щоб не прослизла до Кохання Храму…”                                                         (Пер. О. Мокровольського)

   Lorenzo.
How sweet the moone-light sleepes vpon this banke,
Heere will we sit, and let the sounds of musique
Creepe in our eares soft stilnes, and the night
Become the tutches of sweet harmonie:
Sit Iessica, looke how the floore of heauen
Is thick inlayed with pattens of bright gold,
There’s not the smallest orbe which thou beholdst
But in his motion like an Angell sings,
Still quiring to the young eyde Cherubins;
Such harmonie is in immortall soules,
But whilst this muddy vesture of decay
Dooth grosly close it in, we cannot heare it. …                                             play Musique.
  Iessica. I am neuer merry when I heare sweet musique.
   Lorenzo. The reason is, your spirits are attentiue:
For doe but note a wild and wanton herd
Or race of youthfull and vnhandled colts
Fetching mad bounds, bellowing and neighing loude,
Which is the hote condition of their blood,
If they but heare perchance a trumpet sound,
Or any ayre of musique touch their eares,
You shall perceaue them make a mutuall stand,
Their sauage eyes turn’d to a modest gaze,
By the sweet power of musique: therefore the Poet
Did faine that Orpheus drew trees, stones, and floods.
Since naught so stockish hard and full of rage,
But musique for the time doth change his nature,
The man that hath no musique in himselfe,
Nor is not moued with concord of sweet sounds,
Is fit for treasons, stratagems, and spoiles,
The motions of his spirit are dull as night,
And his affections darke as Erebus:
Let no such man be trusted: marke the musique.                                           MV 5.1 (2386-97, 2401-20)

   Лоренцо. 
Як гарно світло місяця заснуло
на цьому пригорку! Присядьмо тут,
відкриймо слух для звуків: тиша й ніч –
це доторки гармонії солодкі.
Сядь, Джессіко. Бач, як долівка неба
зерном засіялася золотим?
Нема між них й найменшого світила,
що не співало б янголом у русі
хорали юнооким херувимам;
така ж гармонія в безсмертних душах,
та що цей тлінний глиняний покров
її заглушує, і ми не чуєм. …
                                   Музика.
  Джессіка. А я при гарній музиці смутнію.
  Лоренцо. Бо все у тобі слухає уважно.
Приміть, як дика і свавільна зграя –
табун, скажімо, юних жеребців,
ще не приручених, що скачуть в боки
і гучно ржуть, так кров їх гарячить, –
їм досить тільки звук сурми зачути –
та будь-яку мелодію, – відразу
замруть усі, і музика солодка
оберне вмить звіриний блиск очей 
у погляди сумирні. Тож Поет
таке й придумав – наче спів Орфея
притягував дерева, камінь, вóди:
бо й нерухому, і тверду, і буйну –
міняє всяку музика природу.
А хто не має музики в собі,
нечулий хто до суголосся звуків,
той на розбій готовий, підступ, зраду:
у нього дух застиглий, наче ніч,
і темні почуття, як у Еребі;
такому годі довіряти. Слухай.                                                          (Пер. М. Габлевич)