― Ти старий, тату Віль,― каже син до вітця,―
Он яка голова в тебе сива;
А одначе на ній ти стоїш без кінця,―
Як сподобився ти цього дива?
― Молодим був, боявся,― отець відповів,―
Що стоянням цим мозок порушу,
А не тямив, що мозку катма в голові,―
Тож тепер надолужити мушу.
― Ти старий,― каже хлопець,― і сала нажив,
Так що й двом обхопити незмога;
А у дверях, бач, сальто подвійне зробив,―
Де набрався ти сприту такого?
― Молодим був, завжди ― мовив батько крізь сміх,―
Натирав собі ноги і руки
Особливою маззю для гнучкості ніг,―
Може, купиш? Два шилінги штука.
― Ти старий, ― каже хлопець, ― беззубий вже дід,
Ясна кволі,― яким же це робом
Вийшло так, що сперіщив ти нині в обід
Цілу гуску з кістками і з дзьобом?
― Молодим,― мовив той,― я судитись любив
І вправлявся на власній дружині;
Зуби з’їв на судах, зате ясна набив,―
Тож міцні вони в мене і нині.
― Ти старий,― каже хлопець,― то й не дивина,
Що на очі ти бачиш погано;
А на кінчику носа тримаєш в’юна,―
Як ти робиш це так бездоганно?
― Звідки ти такий взявся мені на біду?―
Мовив батько синкові. ― Таж годі!
Скільки слухати можна цю беліберду?!
Забирайся, бо спущу зі сходів!
― Неправильно,― сказала Гусениця.
― Не зовсім правильно,― боязко уточнила Аліса. ― деякі слова вийшли трохи не так.