Gaily bedight,
A gallant knight,
In sunshine and in shadow,
Had journeyed long,
Singing a song,
In search of Eldorado.
But he grew old —
This knight so bold —
And o'er his heart a shadow
Fell, as he found
No spot of ground
That looked like Eldorado.
And, as his strength
Failed him at length,
He met a pilgrim shadow —
'Shadow,' said he,
'Where can it be —
This land of Eldorado?'
'Over the Mountains
Of the Moon,
Down the Valley of the Shadow,
Ride, boldly ride,'
The shade replied, —
'If you seek for Eldorado!'
Павло Грабовський, 1899
Був лицар великої вроди,
Блукав по світах та виспівував радо,
Не дуже зважав на пригоди, —
Шукав Ельдорадо.
Злий досвід мандрівця охмарив;
Знеможений сил молодих підупадом,
Він сумно тинявся та марив
Своїм Ельдорадом.
Гас погляд його мандрівничий;
Він мовив до тіні: “Моя ти порадо!
Де стежка в той край чарівничий,
В оте Ельдорадо?”
“В долині, заплющивши очі,
Ти знайдеш кінець усім мукам і зрадам,
Бо там царство вічної ночі,
Що звуть Ельдорадом.”
Gaily bedight,
A gallant knight,
In sunshine and in shadow,
Had journeyed long,
Singing a song,
In search of Eldorado.
But he grew old —
This knight so bold —
And o'er his heart a shadow
Fell, as he found
No spot of ground
That looked like Eldorado.
And, as his strength
Failed him at length,
He met a pilgrim shadow —
'Shadow,' said he,
'Where can it be —
This land of Eldorado?'
'Over the Mountains
Of the Moon,
Down the Valley of the Shadow,
Ride, boldly ride,'
The shade replied, —
'If you seek for Eldorado!'
Леонід Мосендз
Лицар-юнак
Весело так
У спеці й тіні, радо
Все мандрував
З співом шукав
Країну Ельдорадо.
Ось і старий
Лицар вдатний,
На серце тінь вже пада,
Та ще не стрів
Земних скарбів,
Подібних Ельдораду.
Як сил зовсім
Не стало в нім, —
Спитавсь у тіней ради:
“Тіні, скажіть,
Де ж це лежить
Країна Ельдорадо?”
“Гóрі, на верхах
Місячних гір,
Долі, на затіннім споді,
Мчи ж, не спочинь, —
В відповідь тінь, —
Як хочеш буть в Ельдорадо.”
Gaily bedight,
A gallant knight,
In sunshine and in shadow,
Had journeyed long,
Singing a song,
In search of Eldorado.
But he grew old —
This knight so bold —
And o'er his heart a shadow
Fell, as he found
No spot of ground
That looked like Eldorado.
And, as his strength
Failed him at length,
He met a pilgrim shadow —
'Shadow,' said he,
'Where can it be —
This land of Eldorado?'
'Over the Mountains
Of the Moon,
Down the Valley of the Shadow,
Ride, boldly ride,'
The shade replied, —
'If you seek for Eldorado!'
Григорій Кочур, 1972
Молодий та стрункий
Вершник мчав навпрошки,
В дощ і спеку прямуючи радо;
Їхав поночі й вдень,
Ще й співав він пісень, —
Прагнув землю знайти — Ельдорадо.
Скільки років блукав,
Що вже й сивий він став,
Вже утратив і силу, й принаду,
Скрізь об’їздити встиг,
Та в блуканнях отих
Не знайшов він землі Ельдорадо.
На котрімсь із шляхів
Раз він привида стрів, —
Може, в нього він знайде пораду:
“Чи не знаєш хоч ти,
Де я можу знайти
Землю ту, на ім’я Ельдорадо?”
Каже привид: “Поглянь, —
Там, де обрію грань,
Видко гір нерухому громаду;
Отуди твоя путь,
Щоб аж їх перетнуть,
Якщо хочеш знайти Ельдорадо.”
Gaily bedight,
A gallant knight,
In sunshine and in shadow,
Had journeyed long,
Singing a song,
In search of Eldorado.
But he grew old —
This knight so bold —
And o'er his heart a shadow
Fell, as he found
No spot of ground
That looked like Eldorado.
And, as his strength
Failed him at length,
He met a pilgrim shadow —
'Shadow,' said he,
'Where can it be —
This land of Eldorado?'
'Over the Mountains
Of the Moon,
Down the Valley of the Shadow,
Ride, boldly ride,'
The shade replied, —
'If you seek for Eldorado!'
Євген Сварожич (Смирнов)
Ясний герой,
окраса-вой,
крізь синь й крізь тінь заглади
у пливі днів,
за співом спів,
шукав скрізь Ельдорадо.
Та лиця літ
осипав цвіт
й вчув серцем тінь заглади,
бо у хвалі
не стрів землі,
що була Ельдорадо.
Й коли дзвін-міць
схилилась ниць
й вздрів лицар тінь заглади, —
“О Тіне”, — рік, —
“в який йти бік
до краю Ельдорадо?”
“Між гори мі-
сячні німі
у Діл, де Тінь Заглади,
хай мчить твій кінь, —
сказала тінь, —
як прагнеш ти Ельдорадо.”
Gaily bedight,
A gallant knight,
In sunshine and in shadow,
Had journeyed long,
Singing a song,
In search of Eldorado.
But he grew old —
This knight so bold —
And o'er his heart a shadow
Fell, as he found
No spot of ground
That looked like Eldorado.
And, as his strength
Failed him at length,
He met a pilgrim shadow —
'Shadow,' said he,
'Where can it be —
This land of Eldorado?'
'Over the Mountains
Of the Moon,
Down the Valley of the Shadow,
Ride, boldly ride,'
The shade replied, —
'If you seek for Eldorado!'
Галина Гордасевич, 1985
Лицар хоробрий,
Веселий, добрий,
Долав негоду радо.
Він пісню співав
І так мандрував
В пошуках Ельдорадо.
Минають літа —
Далеко мета.
До неї мчався радо,
Та в сивій імлі
Немає землі,
Схожої на Ельдорадо.
Вже його сили
Спочинку просили,
Тут хмару він вгледів радо.
— О хмаро, скажи,
Знайти поможи
Землю таку — Ельдорадо.
— Місячні гори
Побачиш скоро,
В Долину хмар зійдеш радо,
Коли хочеш дійти
Своєї мети,
Коли хочеш знайти Ельдорадо!
Gaily bedight,
A gallant knight,
In sunshine and in shadow,
Had journeyed long,
Singing a song,
In search of Eldorado.
But he grew old —
This knight so bold —
And o'er his heart a shadow
Fell, as he found
No spot of ground
That looked like Eldorado.
And, as his strength
Failed him at length,
He met a pilgrim shadow —
'Shadow,' said he,
'Where can it be —
This land of Eldorado?'
'Over the Mountains
Of the Moon,
Down the Valley of the Shadow,
Ride, boldly ride,'
The shade replied, —
'If you seek for Eldorado!'
Максим Стріха, 1998
В ясній броні
Він день при дні,
Наспівуючи радо,
У спеку й сніг
Шукав, де міг,
Країну Ельдорадо.
Минувся час
І запал згас,
Лунає спів нерадо.
За кроком крок,
Минає строк —
Ні сліду Ельдорадо.
Вже сил нема,
І все — дарма...
“О тіне, дай пораду:
Іду здаля,
Та де ж земля,
Що зветься Ельдорадо?”
“За непокірні
пасма гір,
Де нізвідкіль ждать ради,
Ще довго йти —
Як справді ти
Шукаєш Ельдорадо!”
Gaily bedight,
A gallant knight,
In sunshine and in shadow,
Had journeyed long,
Singing a song,
In search of Eldorado.
But he grew old —
This knight so bold —
And o'er his heart a shadow
Fell, as he found
No spot of ground
That looked like Eldorado.
And, as his strength
Failed him at length,
He met a pilgrim shadow —
'Shadow,' said he,
'Where can it be —
This land of Eldorado?'
'Over the Mountains
Of the Moon,
Down the Valley of the Shadow,
Ride, boldly ride,'
The shade replied, —
'If you seek for Eldorado!'
Валерій Лавренов, 2004
Лицар ладний,
В лати вбраний,
Вдень і вночі завжди радо
Пісню співав,
Путь свій долав,
Скрізь він шукав Ельдорадо.
Вже посивілий
Лицар сміливий,
Серце його не раде,
Бо не спіткав
Те, що шукав:
В світі нема Ельдорадо.
Став перед ним,
Як тінь, пілігрим.
Він привітав його радо:
“Скажи хоч ти,
Де віднайти
Край чарівний Ельдорадо?”
“Місячні гори
Обійдеш суворі
Долина тіней стріне радо.
Скачи в далечінь”, —
Сказала тінь, —
“Якщо хочеш знайти Ельдорадо”.
Gaily bedight,
A gallant knight,
In sunshine and in shadow,
Had journeyed long,
Singing a song,
In search of Eldorado.
But he grew old —
This knight so bold —
And o'er his heart a shadow
Fell, as he found
No spot of ground
That looked like Eldorado.
And, as his strength
Failed him at length,
He met a pilgrim shadow —
'Shadow,' said he,
'Where can it be —
This land of Eldorado?'
'Over the Mountains
Of the Moon,
Down the Valley of the Shadow,
Ride, boldly ride,'
The shade replied, —
'If you seek for Eldorado!'
Анатолій Онишко, 2004
Ще в юні дні
В ясній броні
Відважний вершник радо
У спеку й сніг
Шукав доріг
В країну Ельдорадо.
Ідуть літа,
І гіркота
Бере над серцем владу, —
Пройма відчай,
О, де ж той край —
Щасливе Ельдорадо?
Ось Вічна Тінь
На мертву рінь,
На край дороги пада.
Її пита, —
“Де ж золота
Країна Ельдорадо?”
“Пройди Доли-
нами Імли,
На чорні гір громади
Здіймися ти,
Щоби знайти
Країну Ельдорадо”.
Gaily bedight,
A gallant knight,
In sunshine and in shadow,
Had journeyed long,
Singing a song,
In search of Eldorado.
But he grew old —
This knight so bold —
And o'er his heart a shadow
Fell, as he found
No spot of ground
That looked like Eldorado.
And, as his strength
Failed him at length,
He met a pilgrim shadow —
'Shadow,' said he,
'Where can it be —
This land of Eldorado?'
'Over the Mountains
Of the Moon,
Down the Valley of the Shadow,
Ride, boldly ride,'
The shade replied, —
'If you seek for Eldorado!'
Наталя Бутук, 2009
Одягнутий в стрій
Був лицар-мандрій;
Під сонцем й коли тінь-завада,
В путі день і ніч
Співав він пісні
Про край золотий Ельдорадо.
Так в мандрах один
Зістарівся він,
На серце лягла тінь заглади;
Що впало – нема;
Блукав він дарма:
Ніде не знайшов Ельдорадо.
Вже й сили не ті,
А він все в путі.
Спитав якось в тіні поради:
− Куди мені йти?
Де край золотий?
Скажи, як знайти Ельдорадо?
І мовила тінь:
− За гори полинь,
Пірни в тінь долин. Там – відрада.
Де світло і мла, −
Так тінь прорекла, −
Скачи, щоб знайти Ельдорадо.
Gaily bedight,
A gallant knight,
In sunshine and in shadow,
Had journeyed long,
Singing a song,
In search of Eldorado.
But he grew old —
This knight so bold —
And o'er his heart a shadow
Fell, as he found
No spot of ground
That looked like Eldorado.
And, as his strength
Failed him at length,
He met a pilgrim shadow —
'Shadow,' said he,
'Where can it be —
This land of Eldorado?'
'Over the Mountains
Of the Moon,
Down the Valley of the Shadow,
Ride, boldly ride,'
The shade replied, —
'If you seek for Eldorado!'
Костянтин Бальмонт, 1898
Между гор и долин
Едет рыцарь один,
Никого ему в мире не надо.
Он все едет вперед,
Он все песню поет,
Он замыслил найти Эльдорадо.
По скитаньях – один
Он дожил до седин,
И погасла былая отрада.
Ездил рыцарь везде,
Но не встретил нигде,
Не нашел он нигде Эльдорадо.
И когда он устал,
Пред скитальцем предстал
Странный призрак – и шепчет: “Что надо?”
Тотчас рыцарь ему:
“Расскажи, не пойму,
Укажи, где страна Эльдорадо?”
И ответила Тень:
“Где рождается день,
Лунных Гор где чуть зрима громада,
Через ад, через рай,
Все вперед поезжай,
Если хочешь найти Эльдорадо!”
Gaily bedight,
A gallant knight,
In sunshine and in shadow,
Had journeyed long,
Singing a song,
In search of Eldorado.
But he grew old —
This knight so bold —
And o'er his heart a shadow
Fell, as he found
No spot of ground
That looked like Eldorado.
And, as his strength
Failed him at length,
He met a pilgrim shadow —
'Shadow,' said he,
'Where can it be —
This land of Eldorado?'
'Over the Mountains
Of the Moon,
Down the Valley of the Shadow,
Ride, boldly ride,'
The shade replied, —
'If you seek for Eldorado!'
Валерий Брюсов, 1924
Он на коне,
В стальной броне;
В лучах и тенях ада,
Песнь на устах,
В днях и годах
Искал он Эль-Дорадо.
И стал он сед
От долгих лет,
На сердце – тени Ада.
Искал года,
Но нет следа
Страны той – Эль-Дорадо.
И он устал,
В степи упал.
Предстала Тень из Ада,
И он, без сил,
Ее спросил:
“О Тень, где Эль-Дорадо?”
“На склоны чер-
ных Лунных гор
Пройди, − где тени Ада!”
В ответ Она:
Во мгле без дна –
Для смелых – Эль-Дорадо!”
Gaily bedight,
A gallant knight,
In sunshine and in shadow,
Had journeyed long,
Singing a song,
In search of Eldorado.
But he grew old —
This knight so bold —
And o'er his heart a shadow
Fell, as he found
No spot of ground
That looked like Eldorado.
And, as his strength
Failed him at length,
He met a pilgrim shadow —
'Shadow,' said he,
'Where can it be —
This land of Eldorado?'
'Over the Mountains
Of the Moon,
Down the Valley of the Shadow,
Ride, boldly ride,'
The shade replied, —
'If you seek for Eldorado!'
Эдуард Гольдернесс, 1958
Надев перевязь
И не боясь
Ни зноя, ни стужи, ни града,
Весел и смел,
Шел рыцарь и пел
В поисках Эльдорадо.
Но вот уж видна
В волосах седина,
Сердце песням больше не радо:
Хоть земля велика –
Нет на ней уголка,
Похожего на Эльдорадо.
Устал он идти,
Но раз на пути
Заметил тень странника рядом
И решился спросить:
− Где может быть
Чудесный край Эльдорадо?
− Ночью и днем,
Млечным Путем,
За кущи Райского сада
Держи свой путь, −
Ну, и стоек будь,
Если ищешь ты Эльдорадо.
Gaily bedight,
A gallant knight,
In sunshine and in shadow,
Had journeyed long,
Singing a song,
In search of Eldorado.
But he grew old —
This knight so bold —
And o'er his heart a shadow
Fell, as he found
No spot of ground
That looked like Eldorado.
And, as his strength
Failed him at length,
He met a pilgrim shadow —
'Shadow,' said he,
'Where can it be —
This land of Eldorado?'
'Over the Mountains
Of the Moon,
Down the Valley of the Shadow,
Ride, boldly ride,'
The shade replied, —
'If you seek for Eldorado!'
Владимир Рогов, 1983
Ночью и днем
На коне лихом,
Сверкая парчой наряда,
Рыцарь скакал,
И с песней искал
Волшебный край Эльдорадо.
Но стал он сед
Под ношею лет,
Душа преисполнилась хлада:
Нигде он не мог
Найти уголок,
Похожий на Эльдорадо.
И в последний свой день
Он скиталицу-тень
Спросил, не сводя с нее взгляда:
“О тень, отвечай:
Где сыщется край,
Чудесный край Эльдорадо?”
“По гребням узор-
ных лунных гор,
Долиной мертвенной ада
Скачи через тьму, −
Был ответ ему, −
Если хочешь найти Эльдорадо!”
Gaily bedight,
A gallant knight,
In sunshine and in shadow,
Had journeyed long,
Singing a song,
In search of Eldorado.
But he grew old —
This knight so bold —
And o'er his heart a shadow
Fell, as he found
No spot of ground
That looked like Eldorado.
And, as his strength
Failed him at length,
He met a pilgrim shadow —
'Shadow,' said he,
'Where can it be —
This land of Eldorado?'
'Over the Mountains
Of the Moon,
Down the Valley of the Shadow,
Ride, boldly ride,'
The shade replied, —
'If you seek for Eldorado!'
Андрей Хадановіч, 2001
Мужны ваяр
Цераз гущар
Зьліваў, дажджу і граду
Ў зыркай брані
Мчаў на кані
Ў пошуках Эльдарада.
Ехаў штодзень,
Ехаў, аж цень
Лёг на душу, як здрада,
Бо не знайшоў
Ў сьвеце краеў
Пекных, як Эльдарада.
Чуючы схіл
Колішніх сіл,
Вершнік і здані рады:
− Здань, адкажы,
Дзе рубяжы
Шчаснага Эльдарада?
− Ценяў далінаю,
Як на зямлі
Іншай ня стане рады,
Мчы, вою, мчы,
Каб дасягчы
Любага Эльдарада!
Gaily bedight,
A gallant knight,
In sunshine and in shadow,
Had journeyed long,
Singing a song,
In search of Eldorado.
But he grew old —
This knight so bold —
And o'er his heart a shadow
Fell, as he found
No spot of ground
That looked like Eldorado.
And, as his strength
Failed him at length,
He met a pilgrim shadow —
'Shadow,' said he,
'Where can it be —
This land of Eldorado?'
'Over the Mountains
Of the Moon,
Down the Valley of the Shadow,
Ride, boldly ride,'
The shade replied, —
'If you seek for Eldorado!'
Максим Стріха: Ми розпочинаємо останній наш семінар. Отже, вірш “Ельдорадо” Едгара По — один з найпопулярніших текстів великого американського поета. Цей вірш — зовні технічно простіший для перекладу, та й змістовно простіший від багатьох інших текстів того ж автора. Скажімо, з “Вороном” перекладачеві доводиться морочитися доводиться значно більше. Але простота “Ельдорадо” — позірна.
Вірш невеличкий, — усього на 24 рядки, 4 строфи. Написаний 1848 року — за рік до смерті вже безнадійно втомленого і хворого поета. Зовнішній поштовх до написання вірша – це золота лихоманка в Каліфорнії, коли всі рушили на пошук золота. Хтось збагатів, а хтось навпаки занепав, нічого не знайшовши. Але, звичайно, це лише зовнішній поштовх, бо насправді Ельдорадо для поета – це щось значно глибше, ніж просто Золота країна. Що саме, — думаю, кожен з вас зможе домислити сам, тут немає універсальної відповіді.
І коли ми аналізуватимемо ці переклади, можливо ви зробите свій власний наголос. Я, коли дійде час, оповім, який наголос існував для мене.
Я вже говорив: оригінал за своєю зовнішньою великою простотою ставить дуже багато питань. І змістовних, і суто формальних. Щодо змістовних, то, скажімо, ось виникає pilgrim shadow. Хто така ця мандрована тінь, як її краще передати? Mountains of the Moon – це “Місячні гори”. Але за часів По так називали не ті гори, які височіють на Місяці, Вважалося, що Ніл витікає з Місячних гір десь у центрі Африки (витоки Нілу ще не були тоді досліджені). Отже, це просто синонім чогось далекого і недосяжного, куди треба простувати. Як це передати для читача? Лицар — яким він має бути? Як краще передати оце gaily bedight?
Чи, скажімо, навіть оце запитання:
"Shadow", said he, "Where can it be ─
This land of Eldorado?”
Київський філолог Віталій Радчук свого часу навів 24 варіанти інтонацій цього запитання. Кожен з цих варіантів може потенційно потягнути різну перекладацьку схему вирішення.
А поза тим йдуть питання формальні. Найперше, який же розмір цього вірша? В принципі, він близький до класичного англійського баладника. Маємо чергування чотиристопових і тристопових ямбів, і причому чотиристоповий рядок розірваний надвоє, на два двостопові з внутрішньою римою:
Gaily bedight,
A gallant knight...
Але виникають проблеми з ритмом. Як я вже звертав увагу, gaily bedight – це хорей (замість “законного” ямба). І таких ритмічних “збивок” у вірші багато. Якою мірою це передавати “розхитуванням” ритму перекладу? Якою мірою треба дотримуватися чіткого розміру класичного українського ямба (з неминучими пірихіями, може десь зі спондеєм)?
І найцікавіша проблема, яка виникає відразу ж і від вирішення якої залежить усе подальше. Весь вірш побудовано на одній римі – shadow / Eldorado. В першій строфі йдеться про те, що лицар мандрував у сонячному сяйві і в тіні, шукаючи Ельдорадо. В другій строфі на його серце спала тінь, коли він довго й марно шукав Ельдорадо. В третій строфі він зустрів мандровану тінь і запитав: де ця земля Ельдорадо? І, нарешті, в останній строфі він почув пораду – зійди в цю долину тіней, якщо ти справді шукаєш, прагнеш цього Ельдорадо.
Чи треба все це намагатися перекласти на одній римі? Наскільки це є суттєвим? В принципі, англійські теоретики вірша й досі сперечаються, наскільки ця єдина наскрізна рима була важлива для По. Може, вона просто була зумовлена екзотичним словом Ельдорадо, для якого не так багато рим в англійській мові? Отже, можна вважати, що це неістотно, і прагнути шукати різні рими, можна намагатися весь переклад заримувати на одну риму.
Нарешті є ще одна дрібна деталь, але яка викликала принаймні сотню поважних перекладознавчих статей. Як відтворювати оцю внутрішню, заховану всередині слова риму –
Over the Mountains
of the Moon...
Тут, у четвертій строфі, графічно Moon римується з Moun-, а -tains переноситься в наступний рядок. Чи треба відтворювати риму, яка виникає всередині слова, чи не треба?
Я спробую коротко прокоментувати, як до перекладу вірша поставилися різні російські перекладачі. Потім розкажу, коли було виконано українські переклади. Потім ті з вас, хто брався говорити за пані Галину Гордасевич і Григорія Порфировича Кочура, глибше проаналізують їхні версії. Далі я розкажу трошки про власний переклад. Завершимо все невеличкою загальна дискусією.
Костянтин Бальмонт
Между гор и долин
Едет рыцарь один,
Никого ему в мире не надо.
Он все едет вперед,
Он все песню поет,
Он замыслил найти Эльдорадо.
По скитаньях – один
Он дожил до седин,
И погасла былая отрада.
Ездил рыцарь везде,
Но не встретил нигде,
Не нашел он нигде Эльдорадо.
И когда он устал,
Пред скитальцем предстал
Странный призрак – и шепчет: “Что надо?”
Тотчас рыцарь ему:
“Расскажи, не пойму,
Укажи, где страна Эльдорадо?”
И ответила Тень:
“Где рождается день,
Лунных Гор где чуть зрима громада,
Через ад, через рай,
Все вперед поезжай,
Если хочешь найти Эльдорадо!”
Отже, російські переклади. Перший в часі перекладач — Костянтин Бальмонт, вправний версифікатор, але автор дуже суб’єктивний. Раджу звернутися до Высокого искусства Чуковського, де розбираються переклади Бальмонта з Шеллі і робиться висновок, що він зробив з англійського поета якогось “Шельмонта”. Справді, інтонаційно Бальмонт завів поезію Шеллі кудись зовсім не туди. Але свого часу це був відомий і дуже цікавий російський перекладач, який багатьох поетів ввів до російської літератури. Отже, послухайте, і зверніть увагу саме на ритміку його перекладу.
По-перше, розмір. Бачите, що ритмічно це дуже далеко від оригіналу, хоча розмір скрізь витриманий дуже чітко, перебивок немає. Друге. Рима shadow / Eldorado. Її не дотримано. Маємо в різних строфах різні рими: не надо / отрада / что надо / громада / Эльдорадо. Внутрішня рима — Over the Mountains of the Moon — не відтворена. “Місячні гори” — так воно й перекладено. В принципі, освічені читачі доби Бальмонта (межа XX і XIX століть) ще досить добре пам’ятали значення, яким користувався сам По. Для них поняття “Лунные горы” тоді ще асоціювалося з Африкою і Нілом, а не з Місяцем, як для наших сучасників. Pilgrim shadow — перекладено странный призрак. Але “мандрована тінь” і “странный призрак” — різні речі. Всі ці відхилення аж надто віддаляють переклад від оригіналу.
Валерий Брюсов
Он на коне,
В стальной броне;
В лучах и тенях ада,
Песнь на устах,
В днях и годах
Искал он Эль-Дорадо.
И стал он сед
От долгих лет,
На сердце – тени Ада.
Искал года,
Но нет следа
Страны той – Эль-Дорадо.
И он устал,
В степи упал.
Предстала Тень из Ада,
И он, без сил,
Ее спросил:
“О Тень, где Эль-Дорадо?”
“На склоны чер-
ных Лунных гор
Пройди, − где тени Ада!”
В ответ Она:
Во мгле без дна –
Для смелых – Эль-Дорадо!”
Наступний у часі перекладач — Валерій Брюсов (1924). Один з найблискучіших майстрів і теоретиків російського перекладу, блискучий версифікатор.
Переклад, безумовно, дуже вправний, “дзвінкий”, всюди витримана наскрізна рима Ада / Эль-Дорадо. Але в першій строфі — В лучах и тенях ада — надто штучна дописка задля рими. Друга строфа, На сердце − тени Ада, звучит уже вмотивованіше. В третій строфі Тень из Ада виникає найприродніше. В четвертій тени Ада теж цілком на своєму місці. Єдине, що привертає увагу, — те, що початок відповіді Тіні тут фактично приписано лицарю. У двох виданнях, які я маю, є саме так. Оскільки переклад датовано 1924 роком – роком смерті Брюсова (виконаний він, звичайно, раніше, а друкувався посмертно), то можна припустити, що це — наслідок редакційного втручання.
Эдуард Гольдернесс
Надев перевязь
И не боясь
Ни зноя, ни стужи, ни града,
Весел и смел,
Шел рыцарь и пел
В поисках Эльдорадо.
Но вот уж видна
В волосах седина,
Сердце песням больше не радо:
Хоть земля велика –
Нет на ней уголка,
Похожего на Эльдорадо.
Устал он идти,
Но раз на пути
Заметил тень странника рядом
И решился спросить:
− Где может быть
Чудесный край Эльдорадо?
− Ночью и днем,
Млечным Путем,
За кущи Райского сада
Держи свой путь, −
Ну, и стоек будь,
Если ищешь ты Эльдорадо.
Наступний в часі російський переклад — Едуарда Гольдернесса (1958). Дуже милий був такий чоловік – автор листів на тему кохання і дружби, які я з цікавістю читав десь років у двадцять. Але погляньте, що він зробив з По.
Але таким мусив бути світогляд радянської людини 1958 року, коли було зроблено цей переклад. Репресії закінчилися, була прочитана доповідь Хрущова на XX з’їзді партії, невдовзі пообіцяли до 1980 року побудувати комунізм. Тож формальними питаннями наскрізної рими shadow / Eldorado чи внутрішньої рими в Over the Mountains of the Moon перекладач просто не переймався.
Олена Фешовець: Ви сказали про the Mountains of the Moon, це ніби “Місячні гори”, а от Valley of the Shadow як ви перекладете?
М. Стріха. “Долина тіней”. Але це те, що уже наближається до valle lacrimarum, “долини сліз”. Це — вже щось дуже серйозне, Однозначного трактування знов-таки немає, але тональність бадьорого піонерського маршу тут абсолютно неможлива.
Владимир Рогов
Ночью и днем
На коне лихом,
Сверкая парчой наряда,
Рыцарь скакал,
И с песней искал
Волшебный край Эльдорадо.
Но стал он сед
Под ношею лет,
Душа преисполнилась хлада:
Нигде он не мог
Найти уголок,
Похожий на Эльдорадо.
И в последний свой день
Он скиталицу-тень
Спросил, не сводя с нее взгляда:
“О тень, отвечай:
Где сыщется край,
Чудесный край Эльдорадо?”
“По гребням узор-
ных лунных гор,
Долиной мертвенной ада
Скачи через тьму, −
Был ответ ему, −
Если хочешь найти Эльдорадо!”
І нарешті, передостанній в часі російський переклад — це Володимир Рогов (1983). Перекладач відмовився від наскрізної рими shadow / Eldorado. При цьому він потрошки черпав з усіх дотеперішніх російських перекладів, намагаючись зробити контамінацію з кращих знахідок попередників. Хотів як краще, а вийшло як завжди. Погляньмо хоча б на рядки:
По гребням узор-
ных лунных гор...
Тут скоріш за все він тільки хотів уникнути прямого запозичення з Брюсова. Але черных у Брюсова було на своєму місці, а слова Рогова, узорных, в оригіналі немає й близько. На такому тісному просторі робити якісь дописки, які ведуть убік, — це вже завелика розкіш.
Нарешті, був ще один переклад, Топорова, він був надрукований свого часу в “Библиотеке всемирной литературы”, в томі, присвяченому По. Цей переклад побудований на наскрізній римі чадо / Эльдорадо. Свого часу це наразилося на нищівну критику вже згаданого В.Радчука, хоч, можливо, не зовсім коректну.
Про білоруський переклад Андрея Хадановіча буде сказано. Він виконаний нещодавно спеціально для представлення в цій дискусії.
Тепер про українські переклади.
Отже, перший перекладач — Павло Грабовський (1899). Про нього я розказував у відповідній лекції. Я не буду довго коментувати текст Грабовського (який перекладав напевно що не з англійської). Ви бачите самі: тут взагалі немає намагань відтворити ритмічну структуру оригіналу. З наскрізної рими shadow / Eldorado перекладач так само не робив проблеми. А закінчення вірша Грабовський зробив ще безнадійнішим, ніж у Едгара По. Якщо три перші строфи у версії Грабовського принаймні дають уявлення про те, що ж власне хотів сказати По своїм віршем, то остання передає світовідчуття українського поета, який, напевно, був у житті ще нещаснішим від американця:
В долині, заплющивши очі,
Ти знайдеш кінець усім мукам та зрадам.
Бо там царство вічної ночі,
Що звуть Ельдорадом.
Замість запитання, яке пропонує По, іде вже пряма відповідь — надії немає. І вірш перестає бути цікавим.
Другий в часі український перекладач — Леонід Мосендз. Переклад виконаний у 1930-х роках на еміграції. Але для аналізу він нецікавий — у ньому надто багато версифікаційних і змістових хиб.
Наступний в часі — переклад Григорія Кочура (1972). З ним пов’язана одна річ, яку Кочур завжди оповідав тоном легкої ніяковості. Річ у тім, що він робив переклад для музичного видавництва, як переклад романсу, написаного на слова російського перекладу Бальмонта. Тобто він мусив перекладати По, але дотримуючись ритміки, заданої Бальмонтом. І цю обставину я прошу враховувати при аналізі цього перекладу.
Наступний в часі за роком опублікування переклад — Галини Гордасевич (1985). Була її невелика добірка з Едгара По — чотири його вірші — в альманасі Поезія за 1985 рік.
І наступний в часі переклад, зроблений ще на початку 1980-х, але надрукований лише років зо два тому, — переклад вашого покірного слуги, який я попробую прокоментувати вже пізніше, під час дискусії.
Андрей Хадановіч
Мужны ваяр
Цераз гущар
Зьліваў, дажджу і граду
Ў зыркай брані
Мчаў на кані
Ў пошуках Эльдарада.
Ехаў штодзень,
Ехаў, аж цень
Лёг на душу, як здрада,
Бо не знайшоў
Ў сьвеце краеў
Пекных, як Эльдарада.
Чуючы схіл
Колішніх сіл,
Вершнік і здані рады:
− Здань, адкажы,
Дзе рубяжы
Шчаснага Эльдарада?
− Ценяў далінаю,
Як на зямлі
Іншай ня стане рады,
Мчы, вою, мчы,
Каб дасягчы
Любага Эльдарада!
Що ж, почнімо з Андрея Хадановіча (2001).
Катажина Котинська: Шкода, що Андрея нема, — думаю, він ще буде доопрацьовувати свій переклад. Є тут фрагменти справді блискучі на мою думку. А є, на жаль, втрати, з якими варто було б щось зробити.
По-перше, в першій строфі втрачений цей образ дня і ночі, тобто sunshine and shadow, який може відсилати в різні боки, але також до того, що тут “світло і тінь”. В Андрея, натомість, з’являється зовсім сумна картина:
Цераз гушчар
Зьлівау, дажджу і граду...
Тобто маємо все, що погане, і нічого більше, — світла, сонця тут уже нема.
Проте лицар, який мчаў на кані, дуже гарно відбивається в останній строфі, коли тінь до нього каже: мчы, вою, мчы. Це якось об’єднує цей вірш, збирає докупи.
Далі, ці наші “Місячні гори” і “Долина тіней”. “Долина тіней” залишилася, “Місячні гори” пропали. А з одного боку, “Місячні гори” — реалія, конкретні гори, з другого, таке протиставлення — це (в певному смислі) чергове повторення цього “світла й тіні”.
В Андрея є один рядок, що займає місце у вірші, але нічого не привносить. Ценяў далінаю, — тут усе нормально, а далі —
Як на зямлі
Іншай ня стане рады.
М. Стріха. Зверніть увагу, що тут збережена внутрішня рима:
Ценяў далі-
наю як на зямлі...
К. Котинська. Так, але коштом втрати “Місячних гір”. Ня стане рады — це суто для того, щоб рядок існував.
Зате закінчення мені дуже сподобалося:
Мчы, вою, мчы,
Каб дасягчы
Любага Эльдарада!
І, звичайно, ритм витриманий в усьому вірші дуже чітко, дуже послідовно, що, до речі є характерною прикметою Андреєвих перекладів. Мені найбільш подобається третя строфа, хоча знов таки, тут певна непослідовність: у другій строфі з’являється shadow − цень, а в третій строфі щось, що я дуже довго не знала, що воно таке, — здань. З контексту я розумію, що це начебто від слова “здається”, що це — “примара”, може, “привид” (в мене словника, на жаль, нема).
Це взагалі характерна риса білоруських перекладів – вони полюбляють знаходити синоніми невживані, призабуті, витягують їх не знати звідки. Цень / здань — гарна гра слів, проте тут, на мою думку, краще було б повторити те саме слово, “цень”, — як в оригіналі.
Григорій Кочур
Молодий та стрункий
Вершник мчав навпрошки,
В дощ і спеку прямуючи радо;
Їхав поночі й вдень,
Ще й співав він пісень, —
Прагнув землю знайти — Ельдорадо.
Скільки років блукав,
Що вже й сивий він став,
Вже утратив і силу, й принаду,
Скрізь об’їздити встиг,
Та в блуканнях отих
Не знайшов він землі Ельдорадо.
На котрімсь із шляхів
Раз він привида стрів, —
Може, в нього він знайде пораду:
“Чи не знаєш хоч ти,
Де я можу знайти
Землю ту, на ім’я Ельдорадо?”
Каже привид: “Поглянь, —
Там, де обрію грань,
Видко гір нерухому громаду;
Отуди твоя путь,
Щоб аж їх перетнуть,
Якщо хочеш знайти Ельдорадо.”
М. Стріха. Дякую дуже. Тепер, прошу, хто в нас представляє переклад Кочура.
Олександр Баранов: Перекладові Кочура вже давалась характеристика стосовно техніки виконання. Тут навряд чи можна щось додати. Дійсно, переклад повністю відповідає оригіналові. Григорій Порфирович Кочур досяг того, коли звук керує змістом. Буквально скрізь, окрім останньої строфи, де
Каже привид: “Поглянь,
Там, де обрію грань...”
а в автора:
Over the Mountains
of the Moon —
нема співпадіння складів. Ще в першій строфі, їхав вдень і вночі, — це враження руху стисліше викладене в оригіналі. Але знов таки, при тому, — що переклад бездоганний, техніка перекладу бездоганна, — я вважаю, що загублена концептуальна інформація з тим shadow. Так само відбулося в Кочура з “Круком” По, тобто це не випадково. У передмові до Третього відлуння її авторка говорить про те, що перекладач не повірив у реалії – тобто, навряд чи він не повірив, але очевидно існує якесь його власне бачення. Але я обстоюю ідею, що загублено концепцію.
Добре, коли при перекладанні існує відповідність особистості автора і твого “я”. Власне кажучи, перекладач не повірив у символ. Наприклад, хрест — це символ, але на хрестові — людина, яка корчиться з болю. І в цьому випадку символ — це те, що ти сам несеш, це віра. Можливо, символом у автора, Едгара По, й була мрія-shadow — американська мрія, американське Ельдорадо, те, що навіть знайшло відображення в конституції, — право на щастя. Могло бути місто-мрія, успіх-мрія, і таке інше. І звідси ці блукання, і весь час тут є це shadow, shadow, shadow. Власне кажучи, я робив детальний аналіз самого вірша, на рівні схеми римувань. Я обстоюю концепцію існування shadow, право збереження її в перекладі. Я думаю, що найкраще буде, якщо я проілюструю свою концепцію перекладом. В даному випадку, моя концепція буде збережена в перекладі:
Наче щось там найшло,
Лицар скочив в сідло,
Не пита ні шляхів, ні поради,
Поганяє коня,
Пісня дзвінко луна, −
Мчить шукати своє Ельдорадо...
М. Стріха. Я принагідно зроблю тільки невеличкий коментар. Справді була дуже цікава дискусія авторки передмови Другого і Третього відлуння, Марини Новикової, з Кочуром, яка стосувалася перекладу “The Raven”. Теза Новикової полягала в тому, що для Кочура вірш По був чужий. Можливо, перекладач був надто раціоналістичний, щоб відчути оце-от нагромадження, передчуття видінь, і попри формально бездоганний переклад в ньому втрачено цю головну ідею — передчуття. Однак сам Кочур дуже дотепно відповів: «Я тепер не знаю, чи написала б таке дослідниця, якби я сам їй не розповів, що це переклад я зробив не так з бажання, як з обов’язку, щоб був сучасний український переклад». До речі, у вас буде нагода зустрітися з автором ще одного українського перекладу “Ворона”, Анатолієм Онишком, і можна буде проаналізувати з ним ще цей вірш американського класика. Прошу, ваша репліка.
Олена Лілова: Коли я прочитала цей переклад, то в Кочура Ельдорадо виглядає цілком реальною країною. Він каже:
Каже привид: "Поглянь,
Там, де обрію грань,
Видко гір нерухому громаду.
Отуди твоя путь,
Щоб аж їх перетнуть,
Якщо хочеш знайти Ельдорадо!"
Тобто — як я це сприймаю — він каже лицареві: перетни ті гори, і там знайдеш Ельдорадо.
М. Стріха. Дякую. Прошу, у вас є ще зауваження.
Gaily bedight,
A gallant knight,
In sunshine and in shadow,
Had journeyed long,
Singing a song,
In search of Eldorado.
But he grew old —
This knight so bold —
And o'er his heart a shadow
Fell, as he found
No spot of ground
That looked like Eldorado.
And, as his strength
Failed him at length,
He met a pilgrim shadow —
'Shadow,' said he,
'Where can it be —
This land of Eldorado?'
'Over the Mountains
Of the Moon,
Down the Valley of the Shadow,
Ride, boldly ride,'
The shade replied, —
'If you seek for Eldorado!'
Олена Гутарук: У вірші По є декілька ключових моментів на основі семантичної рими. У першому рядочку: sunshine and shadow. Shadow постійно зберігається, і з’являється слово sunshine, причому воно стоїть поруч, воно збігається на рівні звуку: с, ш і shadow, тобто “тінь і світлотінь”. Можливо, що в українській мові може бути знайдена якась подібність — для збереження цієї звукової єдності.
Далі друга строфа — тут з’являється біля shadow слово heart і знову Ельдорадо; у третій — pilgrim i shadow; далі в четвертій біля shadow – “долина”, valley. І зі змісту вірша випливає, що вершникові пропонується скакати кудись за обрій, за якусь межу, за марґіналію. Якщо у першій строфі нам автор задає, що оці слова стоять поруч і якось пов’язуються, то у наступних строфах біля слова shadow також має стояти якась смислова пара, причому якщо поділити цей вірш навпіл, то виходить, що якраз по цих словах – sunshine, shadow, heart, valley — проходить вісь твору.
Отже, можливо, що з цього асоціативного ряду і вибудовується смисл пошуків Ельдорадо: ніби промінчик сонця крізь серце мандрує і виходить на долину. І власне долина стає антонімом пошуків за межею. Отже, є внутрішнє Ельдорадо, те, що у перекладі Олександра Баранова, – “своє Ельдорадо”. Тому в перекладі треба зберегти shadow, як носія важливого смислу. От, наприклад, у Брюсова — це постійно ада, в інших перекладах — радо, града.
М. Стріха. Чадо.
О. Гутарук. Потім, якщо це закільцювати, ще одне ключове слово у четвертій строфі, moon, я ще не знаю як це трактувати, але це важливо.
М. Стріха. Дякую дуже. Прошу, Маріє.
Марія Габлевич. Олена дуже вдало започаткувала аналіз вірша. Я впевнена, що вірш цей дійсно абсолютно не можна трактувати тільки як абстракцію реалій: оскільки фізичними образами можна передати метафізичні речі, то ясно, що поет використовує це. Але і читач, і перекладач тексту повинен бути дуже уважним до того, якими саме образами користується автор, — якими саме фізичними образами для передачі яких саме метафізичних смислів, — які символи він підбирає, як їх групує і так далі.
По-перше, з першого рядка ми маємо мову про a gallant knight — не просто про вершника, який скаче на коні. І напевно не всюди в перекладах цей вершник названий “лицарем”. Що ми знаємо про лицарство? Ми знаємо про побут лицарів, про діяльність лицарів, але ми мало знаємо про ідеологію лицарства, про яку навіть не говорять як про ідеологію, хоча мають термін для літератури, в якій вона закодована — “куртуазна” і “пасторальна” література. Ідеологією лицарства і була філософія, яка вписана в цей вірш і зринає з нього.
Варто звернути увагу, що цей лицар had journeyed long. Яке відношення має лицар до подорожей? Ну, були хрестові походи, але це були чітко запрограмовані подорожі, а тут йдеться про якогось одного лицаря, який чомусь подорожує багато років. “Лицар” — це титул, яким нагороджували за певні досягнення в житті. Якщо цей лицар had journeyed long, значить лицарем він був уже віддавна, і не хрестовими походами заслужив собі лицарство. Якщо ми подивимося, слово journeyed має тут семантичний синонім — pilgrim shadow; як знаємо, pilgrim — це людина, яка подорожує до якоїсь святині, до святого місця, то чи немає тут зв’язку? Чи, власне, подорож лицаря не є своєрідним pilgrimage, цілеспрямованою подорожжю до якогось сакрального місця, святині святинь, для відкриття якихось сенсів найсенсовніших?
Якщо ви глянете у словник синонімів, то ви побачите, що слово pilgrimage далеко не завжди можна зустріти в прямому значенні, тобто стосовно до прочан, представників певної релігії, які здійснюють прощу у певні місця. Символічно pilgrimage — це духовний пошук людського життя. Людина, яка блукає в хащі туманних, незбагненних понять, подорожує доти, доки ті поняття не починають укладатися їй у смислову систему, в сенси. І так вона знаходить своє місце в цій системі — виходить на свою осмислену дорогу в цьому світі, в цій історії. Це є власне питання — куди та подорож веде, чи пошук іде всередину, чи назовні. Він іде одночасно і туди, і сюди — тому ми маємо в кінці Mountains і Valley, дві частини цілого. І правильною була асоціація the Valley of the Shadow — це є долина тіней, абсолютна паралель до Гадеса, так само як у Данте. Вона в По не описана конкретно, чи то якась печера абощо, але “Долина тіней” є й у Біблії. Значить, це образ, який переходить з культури в культуру, і він власне говорить про те, що одним поняттям, одним образом позначають життя душ без тіл, і ось ця душа без тіла — це і є pilgrim shadow. Ось хто порадив нашому живому лицарю знайти правильний керунок у пошуку якогось омріяного щастя, нірвани, абсолюту.
Якщо перевести трактування цього тексту в символічний план, як ми почали, то тоді, ясно, перекладач відкине всі образи, нав’язані реаліями, як-от “вершник”, а не “лицар”, як “гора”, а не “гори”... власне, чому Mountains of the Moon? Цієї символіки я не знаю, але мені цікаво, що йдеться про Moon, це слово також має дуже сильну символіку, і власне було б цікаво її вивчити.
М. Стріха. Ще раз нагадую: на той час вважалося, що Ніл в Африці витікає з Місячних гір. Це була давня традиція, ще від часів Птолемея, — малювати на карті Місячні гори, з яких витікає Ніл. Але оскільки ніхто з європейців там ніколи не бував і на час написання вірша витоки Нілу не були відкриті, то “Місячні гори” все ще були символом недосяжності. З одного боку, ніхто з європейців не сумнівався в реальному існуванні цих гір, бо не знали тоді про озеро Вікторія, але з іншого боку це було символом чогось, куди неможливо ступити.
Сучасники По не знали про Білий і Голубий Ніл, вони малювали на мапах єдиний витік, і малювали Місячні гори, з яких витікає ця ріка. По, який учився в військовій академії, географію знав добре, і багато разів бачив на мапах ці Місячні гори, до яких споряджали безліч експедицій. Всі вони зазнавали неуспіху, інколи — краху, мандрівники або знесилені поверталися з півдороги, або гинули без сліду. Тому “Місячні гори” були символом недосяжного, але безумовно реального місця, яке десь є, яке, може, вдасться досягти, а може ні.
Але ця історія географічних відкриттів вірша По нашого напряму не стосується.
М. Габлевич. Я думаю, Місячні гори були символом недосяжного для тих, хто читав ці тексти. А поети, які писали про Ніл, що витікає з Місячних гір, не мали на увазі фізичного Нілу, — вони, я певна, мали на увазі витоки єгипетської філософії.
М. Стріха. Ні, не треба робити справу складнішою, ніж вона була, бо, тодішні географічні атласи чітко малювали ці гори.
М. Габлевич. Так, гори були, кожна річка витікає з гір...
М. Стріха. Але там малювали одну смугу, тоді ще не знали про Білий і Голубий Ніл, вони малювали там єдиний витік. Потім вже було досліджено Білий і Голубий Ніл, один з них справді витікає з озера Вікторія, але в часи По цього ще не знали. До кінця XIX століття практично вся карта Африки була білою плямою, і цю частину Африки європейці пройшли тільки декілька разів з краю до краю. Тільки наприкінці XIX століття, з масовою колонізацією континенту, білі плями трохи засоталися. Але це не стосується вірша.
М. Габлевич. Стосується прямо, тому що самé Ельдорадо є таке ж саме казкове, як і ці Місячні гори. Отже, якщо ми маємо думати, що ж таке Ельдорадо, то ми повинні думати і що таке Місячні гори, чому Місячні гори повинні існувати фізично, а Ельдорадо — тільки як мрія.
Галина Гордасевич
Лицар хоробрий,
Веселий, добрий,
Долав негоду радо.
Він пісню співав
І так мандрував
В пошуках Ельдорадо.
Минають літа —
Далеко мета.
До неї мчався радо,
Та в сивій імлі
Немає землі,
Схожої на Ельдорадо.
Вже його сили
Спочинку просили,
Тут хмару він вгледів радо.
— О хмаро, скажи,
Знайти поможи
Землю таку — Ельдорадо.
— Місячні гори
Побачиш скоро,
В Долину хмар зійдеш радо,
Коли хочеш дійти
Своєї мети,
Коли хочеш знайти Ельдорадо!
М. Стріха. Про це я ще трохи скажу, коли аналізуватиму власний переклад, але поки на порядку денному — переклад Галини Гордасевич.
Людмила Бублик: Галина Гордасевич, знаючи добре теорію поезії, володіючи добре віршем, з боку поезії у своєму перекладі “Ельдорадо”, на жаль, багато втратила. Справа в тому, що так як shadow / Eldorado через оригінал, так само через переклад Гордасевич проходить рима радо / Ельдорадо. Одне і те ж слово в кожній строфі римується з одним і тим же словом. Однак втрачається дуже важливий момент. Справа в тому, що у настрої перекладу ми бачимо радість, веселість, а в оригіналі це є інакше. В першій строфі є радість, у другій строфі — тінь на серці, в третій строфі — абсолютно зневірена, втомлена людина. А в четвертій — одночасно і спонукання до дії, і ніби приречення, що спокій душевний можна знайти тільки в нематеріальному світі.
В оригіналі ми маємо образ тіні, який справді перейшов через поезію, і цей образ тіні невипадковий. Він каже головному герою, що він повинен зійти в царство тіней, яке є знайоме усім нам. Галина Гордасевич вводить у свій переклад образ хмари, але Долина хмар мені, наприклад, не асоціювалася би з долиною тіней, тому що Долина хмар звучить наче якесь місце цілком реальне місце в географії, наче “країна великих озер” абощо. Головний герой питається в хмари, як він має знайти Ельдорадо, і в перекладі Гордасевич не відчувається трагізму. Також у тексті перекладу сказано, що
…сили
Спочинку просили,
а в оригіналі — що виснажені сили зрадили цьому лицареві. Одним словом, можна сказати, що ціла поезія читається весело, щасливо, навіть рядки:
В Долину хмар зійдеш радо,
Коли хочеш дійти
Своєї мети,
Коли хочеш знайти Ельдорадо!
Фаталізм в останній строфі абсолютно зник. Можна сказати, що переклад зроблено старанно, однак справжні образи, настрій, життя оригіналу — пропали.
Максим Стріха
В ясній броні
Він день при дні,
Наспівуючи радо,
У спеку й сніг
Шукав, де міг,
Країну Ельдорадо.
Минувся час
І запал згас,
Лунає спів нерадо.
За кроком крок,
Минає строк —
Ні сліду Ельдорадо.
Вже сил нема,
І все — дарма...
“О тіне, дай пораду:
Іду здаля,
Та де ж земля,
Що зветься Ельдорадо?”
“За непокірні
пасма гір,
Де нізвідкіль ждать ради,
Ще довго йти —
Як справді ти
Шукаєш Ельдорадо!”
М. Стріха. Тепер я попробую трошки проаналізувати самого себе.
Перед кожним перекладачем постають два питання: про що цей вірш і як його можна перекласти.
Про що цей вірш? Звичайно, я кажу лише про власне сприйняття, — тим-то цей вірш цікавий, що він допускає багато тлумачень. І мені здається, що було б помилкою повністю перевести його в фізичну площину. Хоч для цього є підстави. Це — реальна ситуація золотої лихоманки в Каліфорнії, коли вірш писався 1848 року. Для мене фізичною площиною є саме оці “Місячні гори”, дуже чітке географічне поняття для самого автора, хоча, безумовно, не для пізніших читачів: для тих, хто забув, що таке були Місячні гори на картах Африки від часів Птолемея до середини XIX століття, ця назва уже звучить як певний метафізичний символ.
Так само, як на мене, було б неправильно перевести все повністю і в метафізичну площину. Тоді знову не було б запитань. А цей вірш мусить тлумачитися кожним читачем відповідно до його власного життєвого досвіду. Він не повинен давати прямої відповіді на запитання... не зводити все до фатального кінця — чи у варіанті Грабовського, чи у варіанті Гордасевич. Це здетермінування. У Кочура детермінізму немає. Запитання поставлено, але однозначної відповіді немає, і не мусить бути.
Тепер про те, як зроблено цей вірш. Насамперед — питання розміру. Тут не помітили однієї суттєвої суті, яка дуже важлива “технологічно”. У Гордасевич — тонічний вірш, в неї п’ять складів, тобто реально перекладачка у непарних рядках, розбитих навпіл, додає собі аж два зайві склади. В цьому тісному обширі два зайві склади — це колосальна допомога. Я вже не кажу про переклад Кочура, в якому послідовно маємо тристоповий ямб, тристоповий ямб, чотиристоповий ямб. Тут уже зайва проти оригіналу стопа в кожному рядку, — і це сильно спрощує роботу перекладачеві.
Я, слідом за Брюсовим, вирішив не допомагати собі нічим, дотримуватися схеми: двостоповий ямб, двостоповий ямб, тристоповий ямб. Це досить складно, оскільки в такій ситуації іноді рятує зайвий склад. Але цієї допомоги я вирішив собі не шукати. І до тонічного вірша не вдаватися, оскільки мені здається, що фонетично оригінал дає — виходячи з особливостей англійської просодії — більше підстав для прочитання через чіткий ямбічний текст. Я звернув увагу, що з російських перекладачів це намагався зробити лише Брюсов: Он на коне, в стальной броне... Всі інші також намагалися полегшити собі завдання, додаючи зайвий склад у рядку, а іноді й зайву стопу.
Наскрізна рима. Звичайно, добре було б зберегти цей безумовно важливий паралелізм. Але якщо ми обрали собі варіант, що ми будемо дотримуватися розміру оригіналу, ми маємо так само відштовхуватися і від того, що задає нам українська мова. У нашій мові вибір точних рим для Ельдорадо дуже вузький. В принципі, можна римувати відмінки: підупадом / Ельдорадом, — як римував Грабовський у своєму перекладі.
Але якщо до того не вдаватися, тоді все зводиться до ради і похідних слів. Тут щасливий варіант — можна гратися відмінками, бо оце глибоке р робить не такою страшною риму в різних відмінках, типу ради / Ельдорадо. В іншому варіанті, якби не було цієї опорної приголосної, така рима безумовно була б поганою і застосовуватися в цьому точному віршуванні не могла б. Але практично це — я звертаю увагу — єдина точна рима, яку має в розпорядженні український перекладач.
Чи можна побудувати на цій римі переклад? Мені здається, що ні. Галина Гордасевич це спробувала зробити, але в двох останніх строфах її перекладу оце-от ради сильно змістило тональність порівняно з тональністю оригіналу, повністю знищивши натяк на фаталізм. Натомість у Брюсова знайдене ним в лучах и тенях ада з першої строфи задало тональність, похмурішу від оригіналу, де перша строфа цілком ще оптимістична.
Отже, я мусив констатувати, що в наших умовах, виходячи з того, що задає наша мова, можна лише використовувати різні варіанти рими раду / поради, які б несли певний граматичний паралелізм через увесь вірш. Але суворо дотримуватися однієї наскрізної рими означало б у дуже тісному просторі цього вірша фатально втратити при відтворенні змісту.
Тепер про перші рядки. Слово лицар (хорей!) у рядок двостопового ямба так легко не поставиш. Граматична конструкція типу “односкладове слово – потім лицар – і ще одне наголошене слово” (наприклад, “той лицар був”) неминуче виглядатиме штучно, нікуди од того не дінешся. Гордасевич зуміла запропонувати лицар хоробрий, бо вона вдалася до тонічного вірша.
А в двостоповому ямбі єдиний варіант — дати щось таке, щоб було ясно: йдеться про лицаря, і разом з тим не вжити самого слова лицар. Я запропонував оцей варіант:
В ясній броні
Він день при дні,
Наспівуючи радо...
Мені ще важливо було зберегти цей ефект вершника, який мчить учвал, і — звукопис броні / при дні, наче видзвонюють копита.
Далі оцей-от паралелізм — sunshine and shadow. Українською мовою зберегти цей паралелізм дослівно неможливо, треба шукати якийсь інший, який фонетикою нагадував би оригінал. Я запропонував зберегти sunshine бодай як спеку і дати інший паралелізм, відштовхуючись уже від цього слова.
Що вдієш, це та ситуація, яка була з Рильським, коли він в Онєгіні перекладав «друг невинных наслаждений» як “ворог пристрасті шаленій”. Мова задає свої закони, і переклад так само.
Друга строфа простіша: Минувся час... Третя строфа. Найважливіше у ній — ота “мандрована тінь”. Вона, мабуть, мені вийшла найгірше, бо забракло значущості цієї тіні. Єдине, до чого я додумався — написати Тінь з великої літери, — щоб читач розумів, що це не просто тінь від коня, а якась метафізична субстанція, яка зустрілася на дорозі в хвилини сумніву і виснаження.
Все інше у перекладі строфи мене задовольняє. Але дуже хотілося б краще вмотивувати появу Тіні. Як це зробити, я не знаю досі.
І, нарешті, остання строфа. Мені тут було важливо зберегти — про що я говорив — поєднання фізичного і метафізичного, і відсутність чіткої відповіді. Тобто я прагнув дати цією строфою можливість декількох відповідей на запитання, яке поставлено. Паралельно мені хотілося зберегти знамениту внутрішню риму. “Місячні гори” я викинув з тієї причини, що не хотів писати довжелезну примітку з історії географічних відкриттів в Африці, яка неминуче відволікла б читацьку увагу від власне поезії. Втім, це зробили майже всі інші перекладачі, крім Галини Гордасевич. Я спробував дати такий варіант:
За непокір-
ні пасма гір,
Де нізвідкіль ждать ради,
Ще довго йти −
Як справді ти
Шукаєш Ельдорадо!
Невідомо, чи дійдеш. Може — дійдеш, може — ні.
Але сказати, що цілком задоволений цим перекладом (тим більше, що він дуже давній), не можу. Оригінал настільки складний, що включає багато прочитань і можливість багатьох версій. Технічно, я думаю, мій текст найкращий з усіх наявних. Звичайно, Кочур зробив би кращий текст, але він був детермінований замовленням видавництва “Музична Україна” і необхідністю перекласти щось таке, що співалося б на ноти романсу, який уже був написаний на слова перекладу Бальмонта. Я сподіваюся, що хтось колись зробить кращий переклад. Але думаю, що однозначного вирішення не буде, а будуть з’являтися дедалі нові прочитання… А тепер запрошую до дискусії.
О. Баранов: Мені здається, ця рамка з римуванням Eldorado/ shadow в оригіналі кожного разу отримує дедалі більше навантаження. У вас воно також зростає: радо / пораду / нерадо, а в останньому рядку не відчувається такого посилення.
М. Стріха. Згідний, це може бути серйозним зауваженням. Виправдання одне: український перекладач страшно загнаний в кут структурою першотвору, з одного боку, і властивостями нашої мови, з другого боку. Навіть такої конструкції як в лучах и тенях ада — те, що придумав Брюсов, — у нас не вигадаєш. Але думати все одно треба.
Якщо запитань більше немає, я, очевидно, маю сказати декілька заключних слів. Насамперед годиться висловити вдячність Марії Богданівні завдяки якій все це сталося. Думаю, що це була надзвичайно корисна і плідна ідея. По-друге, я вдячний всім, хто мав терпіння мене слухати. По-третє, підкреслю те, що говорив на початку: все, що я вам розповів, не мало характеру систематичного лекційного курсу. Скоріше це певні враження, певні висновки під час досить тривалої практичної роботи перекладача. По-четверте, мушу сказати, що всі висловлені тут оцінки носять, безумовно, суб’єктивний характер, і не мусять обов’язково бути справедливими. І насамкінець, якщо щось із того, що я тут говорив, комусь за якихось обставин придасться, я вважатиму своє завдання виконаним. Є ще питання?
Учасник: Чи мусить перекладач бути поетом?
М.С. З поезією ситуація досить складна, через те, що перекладачі поезії можуть іти з двох сторін – це або поети або переважно перекладачі. Межі насправді немає, бо той самий Кочур був автором трагічної і дуже сильної книжки “Інтинський зошит”, яка лежала рукописом, але яка вийшла в 89 році, і я думаю, що це одна з найсильніших українських поетичних книжок минулого століття. Але так чи інакше він писав вірші власні тільки в таборі, після того їх покинув, а після того перекладав. Є люди, які насамперед уявляють себе в перекладах, для яких переклад не є тільки засобом заробітку, а й засобом творчої самореалізації, зрештою, навіщо писати, коли вже про це кимось було написано, і дуже добре, і тільки варто це перекласти. Є, звичайно, люди, для яких основним полем діяльності є самовираження через оригінальні тексти, але які вряди-годи беруться до перекладу. Цей варіант, другий, він буває - власне і перший варіант може мати свої небезпеки, бо ніхто не застережений від появи убогих ремісників, які щось клепатимуть, на які можна писати епіграми, але які, очевидно і будуть неминуче - а перший варіант несе ту небезпеку, що дуже часто можна говорити не про переклад, а про певні варіації на тему автора.
Учасник: Якої Ви думки про сучасних перекладачів?
М.С. Я намагаюся бути дипломатом, а ви мене збиваєте на якісь оцінки. Я назву тих перекладачів поезії, яких вважаю добрими, з молодшого покоління, тих, кому десь 40 чи менше або трошки більше. Насправді це трагедія. Насправді є питання школи, насправді ще молодші — так склалося — дуже часто не можуть відрізнити ямбу від хорея, а це фатальна річ. Вважається, що художник мусить пройти принаймні академію мистецтв, і тоді його допускають до живопису. Бувають примітивісти, але це трошки інше — вони ніколи не зроблять доброї копії. А перекладачам можна отак з натхнення сісти і перекласти — що часто, до речі, й буває. Так от, перекладачів, які справді пройшли школу, які можуть зрозуміти, як підходити до того чи іншого завдання, дуже небагато, в Україні їх мабуть з десяток, не більше. Я б назвав насамперед Євгенію Кононенко, яка росте у перекладі французької поезії; в англійській — це Юрій Бедрик, дуже добрий, сильний версифікатор, Андрущенко, який з ним в парі часто працює. З молодших імен... Я суджу з Всесвіту: як правило, всі починають з верлібра, а не з класичного вірша, і це мені здається фатальною помилкою. Після того вони вже навіки на верлібрі лишаються, бо в класичному вірші треба пройти певний вишкіл, вони його не проходять, вони на ньому падають, і все. Є, звичайно, окремі геніальні люди, як Лишега, якого я не уявляю в ролі перекладача римованих текстів, але який є геніальним поетом і геніально перекладає верлібри. Але це виняток з правила, а в цілому, коли навіть добрий, цікавий український поет починає перекладати класичного автора з карбованими римами якимось погано заримованими українськими різностоповими рядками, то це дуже тяжко.
Ситуація в прозі де в чому подібна, і серед молодих перекладачів є досить багато цікавих. Скажімо, Володимир Павлів (я цього чоловіка не знаю) зробив те, що я вважав неможливим: він зробив добрий український переклад “Пігмаліона”. Причому, послуговуючись не суржиком — це був би якраз хід убік, що просто дав би дуже грубий комічний ефект, — він зробив це, послуговуючись якимось іншими фонетичними, граматичними засобами. Як на мене, це дуже добрий текст. При ньому у “Всесвіті” була надрукована ціла перекладацька розвідка на тему, як до цього можна підходити. У “Всесвіті” з’являються якісь добрі публікації, але, на жаль, для молодих перекладачів зараз колосальною проблемою є те, щó ми свого часу проклинали, — наявність редактора, хай іноді свавільного, не дуже зручного для співпраці. Теперішня молодь не має редактора, через те вони часто несуть сирий текст, і він в цьому вигляді йде до друку. Знову ж таки, є певні критерії перекладу прози. Молодь цього вишколу часто не отримує. Насправді прозу не можна сісти і почати перекладати. Принаймні треба багато читати того, що зробили попередники, і дивитися, як вони це робили. Через те вважаю дуже цінним те, що робить Марія Богданівна, бо з людьми без такого вишколу говорити про щось не випадає, а сама структура предмету така, що переклад поезії, переклад прози (переклад технічних, наукових текстів — то інша річ) є настільки специфічною ділянкою, що я не знаю, чи доцільними є розгорнуті курси з художнього перекладу в вищих навчальних закладах. Безумовно, якісь основи студенти-філологи повинні мати, але чи треба їх деталізувати, якою мірою? Бо, скажімо, талановита і наполеглива людина може дійти того самоосвітою, а розпилятися на тих, хто так чи інакше перекладати не буде… Для мене це неочевидне питання. Інша річ, що молодь треба збирати на такі літні школи, треба насамперед давати їм змогу спілкуватися з кращими професіоналами, які набули того вміння не так в авдиторіях, як впродовж десятиліть праці.
Учасник: Питання стояло, який вам переклад останній найбільше сподобався.
М.С. З прози, мабуть, Пігмаліон. Це текст, який я вважав неможливим для перекладу, а в принципі, якщо говорити - я б говорив про тексти середнього або старшого покоління, мені страшенно подобалися останні роботи Михайла Москаленка з Жерара де Нерваля і з Ередіа, який друкувався в Кур’єрі Кривбасу, але тут питання було про молодих.
М.Г. Дякуємо.
М.С. Дякую.
P.S. Вже після семінару я довідався про існування ще двох сучасних перекладів Ельдорадо” – пера співробітника українського МЗС Сергія Ткаченка і пера згадуваного уже тут Анатолія Онишка – найбільшого шанувальника і найвідданішого популяризатора поетичної спадщини По в Україні. Особливо цікавим здається мені другий з названих перекладів. Ні Анатолій Онишко не знав про існування моєї версії в час роботи над своєю, ні я не здогадувався про існування його перекладу, коли на початку 1980-х робив свій.
А водночас наші перекладацькі засади виявилися настільки близькими, що це призвело до незалежної появи тотожних знахідок, аж до цілковитого збігу рядка у спеку й сніг. Анатолій Онишко так само йшов аналітичним шляхом, про який я оповів вище.
В його перекладі, мені здається, дещо краще, як у мене, “вмонтовано” ту злополучну Тінь з третьої строфи, з якою перекладачі мають стільки клопоту. Дуже вдало знайдено й початок четвертої строфи: Пройди Доли-нами Імли... Відтворено внутрішню риму – і разом з ти м збережено Долину тіней (чого мені зробити не пощастило).
Тож нехай читач отримає насолоду від повного тексту “Ельдорадо” в перекладі Анатолія Онишка.
Натомість докладний аналіз цього перекладу лишимо учасникам майбутніх “Перекладацьких майстерень”.