Dawn Bombardment
Guns from the sea open against us:
The smoke rocks bodily in the casemate
And a yell of doom goes up.
We count and bless each new, heavy concussion –
Captives awaiting rescue.
Visiting angel of the wild-fire hair
Who in dream reassured us nightly
Where we lay fettered,
Laugh at us, as we wake – our faces
So tense with hope the tears run down.
ОБСТРІЛ НА СВІТАНКУ
Гармати з моря розверзли жерла:
дим, мов живий, бродить по каземату,
сплескує чийсь передсмертний зойк.
Відхрещуючись, лічимо вибухи —
хто порятує із пастки нас?
Ангеле, гостю огненноволосий,
ти нас, закутих, втішав уві сні,
смійся над нами — ми прокидаємось:
стужавіли лиця, налиті надією
так, аж сочаться сльози…
One Hard Look
Small gnats that fly
In hot July
And lodge in sleeping ears
Can rouse therein
A trumpet’s din
With Day of Judgment fears.
Small mice at night
Can wake more fright
Than lions at midday:
A straw will crack
The camel’s back –
There is no easier way.
One smile relieves
A heart that grieves
Though deadly sad it be,
And one hard look
Can close the book
That lovers love to see.
ЛИХИЙ ПОГЛЯД
Бува, невелика
мушка без'язика
як вселиться до вуха —
такий уже там
здійме шум і гам,
що і глухий дослуха.
Бува, й бадилина
проламає спину
найдужчому верблюду.
Бува, уночі
й миша на печі
страшніш Страшного Суду.
Бува, усміх гожий
в горі допоможе,
полегшить страждання.
А погляд, бува,
навік обрива
тремку трель кохання.
The Ages of Oath
To find a garden-tulip growing
Among wild primroses of a wild field,
Or a cuckoo’s egg in a blackbird’s nest,
Or a giant mushroom, a whole basketful –
The memorable feats of childhood!
Once, by the earthwork, scratching in the soil,
My stick turned up a Roman amber bead...
The lost, the freakish, the unspelt
Drew me: for simple sights I had no eye,
And did I swear allegiance then
To wilderness, not (as I thought) to truth –
Become a virtuoso, and this also,
Later, of simple sights, when tiring
Of unicorn and upas?
Did I forget how to greet plainly
The especial sight, how to know deeply
The pleasure shared by upright hearts?
And is this to begin afresh, with oaths
On the true book, in the true name,
Now stammering out my praise of you,
Like a boy owning his first love?
ВІКОВІ ПРИСЯГИ
О, незабутні відкриття дитинства!
Знайти тюльпан, окрасу квітника,
на лузі поміж диким первоцвітом,
яйце зозулі у гнізді дрозда,
гігантський гриб, завбільшки з цілий кошик,
чи намистинку римського бурштину,
що випорпав на землянім валу…
В загубленім коxавсь я, в несказаннім,
В дикóвиннім — сліпий до простоти.
Чи не тоді я присягнув на вірність
буйству природи — не (як думав) правді, —
що буду віртуозом, і так само
опісля – простоті, коли приїлись
труй-зілля з однорогом?
Невже забув я, як вітати просто
речі незвичні, як радіти щиро —
так, як радіють всі, хто чистий серцем?
Невже усе спочатку? Знов клястись
на книзі правди, іменем правдивим,
і мимрити у захваті, яка ти, –
мов підліток, що вперше полюбив?
Language of the Seasons
Living among orchards, we are ruled
By the four seasons necessarily:
This from unseasonable frosts we learn
Or from usurping suns and haggard flowers –
Legitimist our disapproval.
Weather we knew, not seasons, in the city
Where seasonless, orange and orchid shone,
Knew it by heavy overcoat or light,
Framed love in later terminologies
Than here, where we report how weight of snow,
Or weight of fruit, tears branches from the tree.
ПОРИ РОКУ
Життя серед садів диктує нам,
коли на що пора у пораx року:
як приморозки нападуть невчасно,
чи сонце вдарить на прив’ялий цвіт —
ми сердимось, що це не по закону.
Лише погоду знали ми у місті,
де помаранчі й орxідеї завжди
не в пору сяяли, і знали з пальт,
важких чи легших, і любов вбирали
в слова пізніші, аніж тут, де сніг
а чи плоди обламують гілля.
Like Snow
She, then, like snow in a dark night,
Fell secretly. And the world waked
With dazzling of the drowsy eye,
So that some muttered ‘Too much light’,
And drew the curtains close.
Like snow, warmer than fingers feared,
And to soil friendly;
Holding the histories of the night
In yet unmelted tracks.
МОВ СНІГ
Мов сніг безмісячної ночі,
упала нишком. Світ прокинувсь
з нестерпним блиском в заспаних очах.
Дехто лиш буркнув: «Це ж бо так
осліпнуть можна!» — і завісив штори.
Мов сніг, привітний боязкій долоні,
прихильний кожній грудочці, прийшла
і принесла життєпис цеї ночі
у не розталих ще слідах.
The Cool Web
Children are dumb to say how hot the day is,
How hot the scent is of the summer rose,
How dreadful the black wastes of evening sky,
How dreadful the tall soldiers drumming by.
But we have speech, to chill the angry day,
And speech, to dull the rose’s cruel scent.
We spell away the overhanging night,
We spell away the soldiers and the fright.
There’s a cool web of language winds us in,
Retreat from too much joy or too much fear:
We grow sea-green at last and coldly die
In brineness and volubility.
But if we let our tongues lose self-possession,
Throwing off language and its watery clasp
Before our death, instead of when death comes,
Facing the wild glare of the children’s day,
Facing the rose, the dark sky and the drums,
We shall go mad no doubt and die that way.
ШОВКОВЕ ПАВУТИННЯ
Діти не вміють розказати день —
гарячий день, троянди дух палкий,
жаску безодню зоряного неба,
тупіт чобіт і барабанів гул.
А в нас є мова, щоб студити день
чи стлумити нестерпне пахкотіння.
Нам слово розурочить чари ночі,
солдатів розворожить, зніме ляк.
Від радості великої чи жаху
втікаємо в шовкову прохолоду —
у море мови, де і помремо ―
холодні, заропілі, невгомонні.
Але коли б в останню нашу мить
ми виплили із затишних глибин,
з полону слів, і вирвались назустріч
сліпучому, дзвінкому дню дитинства,
навстріч троянді, небу й барабанам, —
ми б ошаліли й ошалівши вмерли.
Hell
Husks, rags and bones, waste paper, excrement, Denied a soul whether for good or evil And casually consigned to unfulfilment, Are pronged into his bag by the great-devil.
Or words repeated, over and over and over,
Until their sense sickens and all but dies,
These the same fellow like a ghoulish lover
Will lay his hands upon and hypnotize.
From husks and rags and waste and excrement
He forms the pavement-feet and the lift-faces:
He steers the sick words into parliament
To rule a dust-bin world with deep-sleep phrases.
When healthy words or people chance to dine
Together in this rarely actual scene,
There is a love-taste in the bread and wine,
Nor is it asked: ‘Do you mean what you mean?’
But to their table-converse boldly comes
The same great-devil with its brush and tray,
To conjure plump loaves from the scattered crumbs,
And feed his false five thousands day by day.
ПЕКЛО
Все неживе — лушпиння і лахміття,
брудний папір, кістки, шматки лайна,
що не збулося і пішло на сміття, —
все в лантух свій стягає Сатана.
А ще слова ялозені, затерті,
аж сенс заслаб у них і майже вмер, –
їх цей маніпулятор-кавалер
гіпнотизує залюбки від смерті.
З кісток і брухту, з бруду і відпаду
брукує стопи й лики одноликі,
слова ж недужі шле в верховні ради,
щоб присипляли цей смітник великий.
Коли ж на трапезу в такому світі
зберуться люди чи слова здорові,
хліб і вино їх мають смак любові
й ніхто не каже: «Як вас розуміти?»
Та тут до столу з тацею в руці
підвалює цей самий шарлатан:
з кришок він нахімічить буxанців
на всі п’ять тисяч лжепарафіян.
Counting the Beats
You, love, and I, (He whispers) you and I, And if no more than only you and I What care you or I? Counting the beats, Counting the slow heart beats, The bleeding to death of time in slow heart beats, Wakeful they lie. Cloudless day, Night, and a cloudless day: Yet the huge storm will burst upon their heads one day From a bitter sky. Where shall we be, (She whispers) where shall we be, When death strikes home, O where then shall we be Who were you and I? Not there but here, (He whispers) only here, As we are here, together, now and here, Always you and I. Counting the beats, Counting the slow hard beats, The bleeding to death of time in slow heart beats, Wakeful they lie.
СТУКІТ СЕРДЕЦЬ
Лиш ти і я, кохана, ти і я, якщо лиш двоє нас — лиш ти і я, — навіщо страх? Під стук сердець, розмірений стук сердець стікає кров'ю час під стук сердець; ранок в очах. І ясний день, ніч і безхмарний день, та вдарить ще з неба гіркого гроза, як день для неї прийде. А я, а ти? Коханий, а я і ти? Ударить смерть — де будемо я і ти, як нас не буде? Будемо тут, завжди і тільки тут, плече до плеча, отак, удвох, отут, — лиш ти і я, і стук сердець, розмірений стук сердець, стікає кров'ю час під стукіт сердець; ранок сія.
