Menu 

Французькі поети про По

Шарль Бодлер

Зі статті “Причинок до перекладу ‘Береніки’ Едґара По”

Едґар По не є власне поет і прозаїк: він поет, прозаїк і філософ. У нього подвійна природа людини нáтxненої і вченої. Якщо він і лишив кілька кепських творів-скороспілок, то дивного в цьому нічого нема, і причиною цьому — нестерпні умови його життя; але чим він навічно заслужив він собі добре слово, то це заглибленістю у справді важливі теми, єдино гідні уваги людини інтелігентної: імовірності, душевні хвороби, умоглядні науки, уповання на потойбічне життя, аналіз диваків та ізгоїв у житті піднебесному, відверто символічна буфонада. Додаймо до вічного неспокою його думки ще рідкісну ерудицію, дивовижну безпристрасність на противагу власній суб’єктивності, надзвичайної сили дедуктивне й аналітичне мислення та звиклу жорсткість літературної позиції — і не видасться перебільшенням, якщо назвемо його великим умом його краю. Вперта віра в доцільність, чи, радше, пристрасна допитливість — ось чим відрізняється м-р По від усіх доброзвичайних романтиків, чи, коли волієте, від усіх фанатів школи, яку називають романтичною.

Зі статті “Едґар Аллан По, його життя і твори”1

У мене був друг, теж по-своєму метафізик, пристрасний і категоричний, у дусі Сен-Жюста2. Він часто казав мені, наводячи когось як приклад і незичливо дивлячись на мене: «Кожен містик має якийсь прихований порок». А я подумки завершував: «…і тому його треба знищити». Я сміявся, бо не розумів. Якось, коли в розмові з певним добре відомим і успішним книгарем, що спеціалізувався на обслуговуванні пристрастей цілої ватаги містиків і тихих поклонників окультниx наук, я почав допитуватися про його клієнтів, він сказав: «Кожен містик має якийсь прихований порок, і нераз цілком очевидний: той — п’яниця, той — ненажера, той — розпусник; цей над міру жадібний, той — жорстокий, і т.д.»

Боже мій! — сказав я собі, — що це за закон такий фатальний зневолив нас, ув’язнив нас і мститься за порушення власного нестерпного деспотизму пониженням і здрібнінням нашого морального ‘я’? Люди нáтxнені — це ж найвеличніші з людей! Пощо ж вони караються за велич? Чи ж не були вони людьми найблагородніших поривань? Невже вічно бути людині такою обмеженою, що одна з її здібностей може звеличитися тільки коштом решти? Якщо бажання будь-що пізнати істину є великим злочинством чи, принаймні, може привести до серйозних вад, — якщо суєта й безтурботність є чеснотою і гарантією рівноваги, то ми, гадаю, мусимо бути вельми поблажливі до циx славетних злочинців, позаяк саме цей порок нам усім, дітям XVIII і XIX століть, ставиться на карб.

Кажу це не соромлячись, бо відчуваю, що говорю з глибокого почуття жалю і ніжності: Едґар По — п’яниця, убогий, переслідуваний, парія — мені подобається більше, ніж будь-який смиренний та доброзвичайний Ґете чи В.Скотт. Я залюбки сказав би про нього й подібних до нього самобутніх людей, як у катеxізисі сказано про Господа нашого: «Він багато страждав за нас»3.

На його могилі можна б написати: “Всі, хто прагнув відкрити закони власного єства, хто рвався в безмежне і кого ці стлумлені почуття змусили, можливо, шукати страшної полегші в вині, — моліться за нього. Тепер його власне очищене земне ‘я’ пливе серед вас, чиє існування він провидів; моліться за нього, який бачить і знає, він заступиться за вас”.

 

Стефан Малларме

Надгробок Едґара По

Ступивши в вічність, він нарешті став собою,
Поет, що голого меча свого підняв
На вік, який не знав, xоч повен був обав,
Що смерть у циx рядкаx владарила судьбою!

Як гідра ангела кляла, що яснотою
Наріччя  племені  несxибно наділяв, —
Волала так юрба, що чари  він черпав
У xвиляx чорного й низотного напою.

Ворожі до землі та xмар, о ниций блеф! —
Як думка вирізьбить не годна барельєф,
Котрий оздобив би Едґара По гробницю,

Небесниx катастроф уламок, тяжча з брил,
Xай вічно цей граніт указує границю
Для спраглиx майбуття Блюзнірства чорниx крил.4

 

Шарль Бодлер

про Еврику:

Еврика – книжка, без сумніву, для Едґара По дорога і вимріяна. Годі переказати її тут докладно. Ця книжка вимагає окремої статті. Хто прочитав “Месмеричне одкровення, той знає метафізичні нахили нашого автора. Еврика є спробою розвинути цей підхід, з’ясувати закон, згідно з яким Всесвіт набрав видимої сьогодні форми і здобув свою актуальну органічну структуру, а також те, як цей-таки закон, що поклав початок творенню, стане засобом руйнування й остаточного поглинення світу. Неважко зрозуміти, чому я не рвуся зопалу до обговорення настільки дерзновенної розвідки. Я боюся десь схибити і хибно представити автора, до якого маю щонайглибшу пошану. Едґара По уже звинуватили у тому, що він пантеїст, і хоча я мушу визнати, що, з усього судячи, так воно і є, я можу ствердити й те, що, як багато хто інший з одержимих логікою великих людей, він, буває, сам собі сильно суперечить (в похвалу будь йому сказано), тож пантеїзм його якось не узгоджується ні з його ідеями про ієрархію істот, ні з багатьма епізодами, де однозначно стверджується непроминальність особистості.

Едгар По дуже пишався цією книжкою, яка, цілком природно, не мала того успіху, який мали його оповідання. Її треба читати з осторогою і вивіряти висловлені там незвичні ідеї, зіставляючи їх з аналогічними і з супротивними їм теоріями.5

 


  1. Charles Baudelaire. “Edgar Allan Poe, sa vie et ses ouvrages”. Стаття вперше опублікована у журналі Revue du Paris за березень-квітень 1852 року. Перекладено за перевиданням: Baudelaire, L’Art Romantique. – P. 146-7. Пер. з франц. Марії Габлевич. []
  2. Saint-Just, Louis Antoine Leon de (1767-1794) – французький революціонер. []
  3. Лука 9:22. []
  4. Stéphane Mallarmé. “Le tombeau  d’Edgar Poe”. “Надгробок Едґара По”: датується 1876 роком. Перша публікація — в колективному збірнику “Едґар Аллан По. Пам’ятна книга”, виданому в 1877 році  в Балтіморі (США). Пер. з франц. Миxайла Москаленка. []
  5. Charles Baudelaire. “Edgar Allan Poe, sa vie et ses ouvrages”. Стаття вперше опублікована у журналі Revue du Paris за березень-квітень 1852 року. Перекладено за вид.: Baudelaire, L’Art Romantique. – P.146. Пер. з франц. Марії Габлевич. []