1: Hail holy light, ofspring of Heav’n first-born, 2: Or of th’ Eternal Coeternal beam 3: May I express thee unblam’d? since God is light, 4: And never but in unapproached light 5: Dwelt from Eternitie, dwelt then in thee, 6: Bright effluence of bright essence increate. 7: Or hear’st thou rather pure Ethereal stream, 8: Whose Fountain who shall tell? before the Sun, 9: Before the Heavens thou wert, and at the voice 10: Of God, as with a Mantle didst invest 11: The rising world of waters dark and deep, 12: Won from the void and formless infinite. 13: Thee I re-visit now with bolder wing, 14: Escap’t the STYGIAN Pool, though long detain’d 15: In that obscure sojourn, while in my flight 16: Through utter and through middle darkness borne 17: With other notes then to th’ ORPHEAN Lyre 18: I sung of CHAOS and ETERNAL NIGHT, 19: Taught by the heav’nly Muse to venture down 20: The dark descent, and up to reascend, 21: Though hard and rare: thee I revisit safe, 22: And feel thy sovran vital Lamp; but thou 23: Revisit’st not these eyes, that rowle in vain 24: To find thy piercing ray, and find no dawn; 25: So thick a drop serene hath quencht thir Orbs, 26: Or dim suffusion veild. Yet not the more 27: Cease I to wander where the Muses haunt 28: Cleer Spring, or shadie Grove, or Sunnie Hill, 29: Smit with the love of sacred song; but chief 30: Thee SION and the flowrie Brooks beneath 31: That wash thy hallowd feet, and warbling flow, 32: Nightly I visit: nor somtimes forget 33: Those other two equal’d with me in Fate, 34: So were I equal’d with them in renown, 35: Blind THAMYRIS and blind MAEONIDES, 36: And TIRESIAS and PHINEUS Prophets old. 37: Then feed on thoughts, that voluntarie move 38: Harmonious numbers; as the wakeful Bird 39: Sings darkling, and in shadiest Covert hid 40: Tunes her nocturnal Note. Thus with the Year 41: Seasons return, but not to me returns 42: Day, or the sweet approach of Ev’n or Morn, 43: Or sight of vernal bloom, or Summers Rose, 44: Or flocks, or herds, or human face divine; 45: But cloud in stead, and ever-during dark 46: Surrounds me, from the chearful waies of men 47: Cut off, and for the book of knowledg fair 48: Presented with a Universal blanc 49: Of Natures works to mee expung’d and ras’d, 50: And wisdome at one entrance quite shut out. 51: So much the rather thou Celestial light 52: Shine inward, and the mind through all her powers 53: Irradiate, there plant eyes, all mist from thence 54: Purge and disperse, that I may see and tell 55: Of things invisible to mortal sight.
|
Хвала і слава пресвятому Світлу і Променеві-Первістку Небес! Чи я Тебе достойно славлю? – Світло єсть Бог, для смертних сяйво незбагненне, живе спокон віків, живе в Тобі – од Сяйва Сяєво, предвічний Світе. Чи, може, наректи Тебе пречистим живлющим джерелом з висот таємних? Ти був, коли не існувало Сонця і не було Небес. Ти словом Божим, мов ризою, опеленав начала Усесвіту: бездонні темні води відняв у безконечності пустої. До тебе пориваюсь я з полону глибин стігійських, що в тяжких обіймах мою долали ліру серед Ночі прадавньої та Хаосу жахного… Ні, я не так співав, як той Орфей, коли спускавсь у потойбічну прірву, бо, Музою небесною натхненний, видобуваюсь, хоч насилу, з тьми до світла вічного Твого. А очі мої, розплющені широко, прагнуть уловлювать проміння життєдайне намарно: в них ніколи не світає – все заслонила пелена густа. Та я на крилах пісні лину в мандри, туди, де радісні витають Музи: до тінявих дібров та ручаїв, до сонячних вершин, блаженних співів, і найчастіше лину я до тебе, Сіоне, де струмки твої святі у берегах заквітчаних. Ночами їх хлюпіт чую. Згадую не раз співців, з якими я в незрячій долі зрівнявсь (О, ще б зрівнятися у славі!) – Таміріса й Гомера, й інших двох: Тіресія й Пінея, віщунів сліпих, – нічними думами багатий, що напливають вільно й гармонійно складаються в рядки… Немов безсонний співучий птах у темряві досвітній з гущавини невтомно виливає пісні, отак і я. Щорік минають весна і літо й повертають знов, але не вернуться до цих очей день чи рожевий вечір, срібний ранок, весняна ніжна зелень, літні квіти й отари чи людське лице божисте, – все заступила чорна хмара. Тьма мене відгородила від людей, повитирала зримі письмена у книзі пізнання творінь Природи й навік до мудрості замкнула вхід найважливіший… О, запломеній натомість Світе Неба у душі та просвіти мій дух. Даруй йому в середину зір гострий. Хай все бачить і, розриваючи завісу тьми, те, що очам тілесним не доступне, поможе змалювать моїм словам. |