Shakespeare. Коментарі до сонета 1

FRom fairest creatures we desire increase,
That thereby beauties Rose might neuer die,
But as the riper should by time decease,
His tender heire might beare his memory:
But thou contracted to thine owne bright eyes,
Feed’st thy lights flame with selfe substantiall fewell,
Making a famine where aboundance lies,
Thy selfe thy foe,to thy sweet selfe too cruell:
Thou that art now the worlds fresh ornament,
And only herauld to the gaudy spring,
Within thine owne bud buriest thy content,
And tender chorle makst wast in niggarding:
Pitty the world,or else this glutton be,
To eate the worlds due,by the graue and thee.

From fairest creatures we desire increase,
That thereby beauty’s Rose might never die,
But as the riper should by time decease,
His tender heir might bear his memory:
But thou, contracted to thine own bright eyes,
Feed’st thy light’s flame with self-substantial fuel,
Making a famine where abundance lies,
Thy self thy foe, to thy sweet self too cruel.
Thou, that art now the world’s fresh ornament
And only herald to the gaudy spring,
Within thine own bud buriest thy content,
And, tender churl, mak’st waste in niggarding.
Pity the world, or else this glutton be,
To eat the world’s due, by the grave and thee.

1 fairest creatures: fair ‘ясно-гарний’, ‘світлий’, іст. ‘красний’; ‘чесний, порядний’

creature – див. Додаткові коментарі

2 beauty’s Rose – ‘Троянда краси’. Англійське і французьке слово ROSE – анаграма грецького EROS: ДК до 7-8.

2-4 Rose … his tender heir. Rose тут – чоловічого роду. ДК

5-6 But thou… – Одним з найкращих творив-створінь є й ти – Читач. Адресата більшості сонетів 1-126 прийнято називати Юнаком (the Young Man). ДК

5-8 Thou contracted to thine own eyes… thy self. ДК

7-8 thy self … thy sweet self. Поет розрізняє в людині два ‘я’. ДК

11 content – ‘зміст, наповнення; вдоволення’. Поет підказує, де схована наша сутність, зміст, вміст і радість життя.. ДК

13-14 ДК

• 2 die ≈ 4 memory • 5-6 thou feed’st, art (9), buriest (11) • 8 thy self • 12 And, tender churl, make’st waste… Див. Граматичний коментар (ГК)

ДОДАТКОВІ КОМЕНТАРІ

1 From fairest creatures we desire increase

Creature, n. =“anything that has been created, animate or inanimate (твориво, творіння, твір), esp. an animated being, an animal (створіння, твар, тварина), a man (створіння)”.

Поет ужив біблійного терміна сreature, бо говорить про людську культуру загалом, – як про плекання-культивування всього, що є найкращого з-поміж плодів, рослин, тварин, людей і людських творив-творінь. Культивування – обов’язок найголовніших творив–створінь на землі – Чоловіка і Жінки, Man and Woman – двостатевої Людини-чоловіка-Man (Книга Буття 1-2):

²⁶І рече Бог: Сотворимо чоловіка в наш образ і подобу, і нехай панує над рибою морською… (П.Куліш)
людину за образом Нашим … і хай панують… (І. Огієнко)
людину на наш образ… і нехай вона панує… (І. Хоменко)

²⁷І сотворив Бог чоловіка в свій образ, ув образ Божий сотворив його, як чоловіка і жінку сотворив їх. (К)
людину … її; як чоловіка та жінку … їх. (О)
людину … її; чоловіком і жінкою … їх. (Х)

²⁸І благословив їх Бог, і рече до них: Плодїтеся і намножуйтесь… (К)

¹⁵І взяв Господь Бог чоловіка та й осадив його в Едемському саду порати його і доглядати. (К)
людину … її (О)
чоловіка … його (Х)

♥ Як у Шекспіровій поемі “Венера й Адоніс” (Venus and Adonis) стверджує сама божественна Любов (Венера), найкращим з усіх людських створінь є юнак Адоніс – представник ще безбородого юнацтва. Божественна Любов у жіночій іпостасі – ‘зальотниця’ – так ‘хвалить молодого’:

Thrise fairer then my selfe, (thus she began)
The fields chiefe flower, sweet aboue compare,
Staine to all Nimphs, more louely then a man,
More white, and red, then doues, or roses are:
Nature that made thee with her selfe at strife,
Saith that the world hath ending with thy life.
VA 7-12

Красо моя трикратна, тривелика,
полів найперший цвіте, наймиліший,
не рівня вроді Німф, ні чоловіка,
біліш голубки, рожі червоніший!
Тебе створивши у борні з собою,
Природа каже: світ помре з тобою!
(О. Мокровольський)

2-4 Rose … as the riper should by time decease, his tender heir…

Англ. dеcease і укр. ‘упокоїтися’ – слова, що асоціюються з людьми; етимологічна семантика обидвох однаково творить образ припинення руху (життя), настання спокою. Такими ж олюднюючими мазками є персоніфікація Троянди як ‘його’ й означення свіжого пуп’янка на кущі – як ‘його’ ‘законного спадкоємця’: his heir. А от riper – слово з суто рослинного контексту: ‘стигліший, зріліший’. Отак, добираючи слова з різних ужиткових царин, Шекспір досягає якнайзагальніших обширів значень; його образотворча лексика дає змогу охоплювати світ, творений і природою, і людьми, видимий і невидимий. “Шекспір – універсальний, як сама природа”, – кажуть шекспірознавці. Перемежовування – в міру – різних семантичних полів і є одним зі способів досягнення універсальності.

5-6 But thou…

Юнак (a fairest creature) – носій світлої краси: нею світяться його очі – вікна душі; джерело цього світла – пломінь усередині. Звертання ти-thou вказує, що таким Юнаком є кожен, хто читає ці сонети, якщо і він (чи вона) світиться-пломеніє всередині.

♥ У поемі “Венера й Адоніс” Любов теж порівнює земного Юнака з Сонцем:

The sun that shines from heauen, shines but warme,
And lo I lye betweene that sunne, and thee:
The heate I haue from thence doth litle harme,
Thine eye darts forth the fire that burneth me,
And were I not immortall, life were done,
Betweene this heauenly, and earthly sunne.
VA 193-8

Те сонце, в небі, сяйвом тільки гріє;
я ж, глянь, лежу поміж тобою й ним –
такої шкоди жар його не вдіє,
як палиш ти цим зором огняним.
Була б я смертна – вмить би спопеліла,
отак попавши поміж два світила.
(О. Мокровольський)

Пор. Ромео – про Джульєтту: RJ, 1.5 (Q1 614-622, також 794-826).

5-8 thou contracted to thine own bright eyes … thy self

Сontract (‘злука, союз, шлюб, подружжя’) передбачає поєднання двох протилежних сторін, тут: очей. Любов (тут неназвана) вимагає другої пари очей.

♥ Пор. подібні рядки про сontract як само– чи себелюбство, що підкреслюють двоїнну, взаємозворотню, дзеркальну природу людського ‘я’-self (виражена в слов’янських мовах зворотними займенниками – непрямими відмінками іменника собь, дієслівною часткою –ся, займенником свій, прикметником сам):

Is thine owne heart to thine owne face affected?
Can thy right hand ceaze loue vpon thy left ?
Then woo thy selfe, be of thy selfe reiected:
Steale thine own freedome, and complaine on theft .
Narcissus so him selfe him selfe forsooke,
And died to kisse his shadow in the brooke.
VA 157-62

Ти серцем покохав своє ж обличчя?
Правицею ще шуйцю покохай.
Позалицяйся до свого ж величчя,
себе ж відкинь, й на себе ж нарікай.
Себе відрікшися, помри Нарцисом,
своїм віддайсь в струмку відбитим рисам.
(О. Мокровольський)

7 Making a famine
8 Thy self thy foe, to thy sweet self too cruel

Поет розрізняє в людині два я, одне з яких – я свідоме (до нього він і промовляє: thou, thy self = ти, твоє я, ти сам), а друге несвідоме – солодке я, залежне від першого: thy sweet self – солодкий (приємний, милий, ніжний) аспект тебе. (У 2154-х рядках цього сонетарію слово sweet вжито 72 рази; fair – 55.)

На ‘голод’ (і темряву) Читач цього сонета ‘прирікає’ не тільки себе самого (thy self), а й пломінь у його грудях (6), що сяє з його очей (5). Поет, що завжди мислить образами, вочевидь мислить це світле тепло у грудях (неназване почуття любові, 5-6) і найкращий вицвіт краси (beauty’s Rose, 1-4), як щось одне, називаючи цю частину душі thy sweet self – ‘твоїм солодким я’. Пор. Мр.13.31.

Таке мовно-образне злиття Любові-EROS й Краси в єдиному слові ROSE з’явилося вперше в XIII cт., у старофранцузькому “Романі про Розу”, і було розвитком традиції т. зв. куртуазної любові, amor honestus, започаткованої трубадурами – поетами французького Провансу XII ст. Традиція ця була віровизнавчою і – єретичною: вираз sub rosа (‘під розою’) означав ‘приватно, таємно’. Шекспірів Гамлет говорить про дві свої ‘провансальські розетки-roses на стоптаниx черевикаx’ (Hamlet 3.2). Самого Гамлета Офелія називає ‘Трояндою’; ‘майською Трояндою’ названа й Офелія, і ще деякі молоді персонажі в інших текстах.

♥ У любовній комедії “Дванадцята ніч” (The Twelfth Night) про все жіноцтво сказано:

For women are as Roses, whose faire flowre
Being once displaid, doth fall that verie howre.
N 2.4 (926-7)

Жінки – немов Троянди: їх краса,
Раз розпустившись, тут же опадає.
(М. Рильський)

♥ Пор. сказані Адонісові слова Любові:

VVhat is thy bodie but a swallowing graue,
Seeming to burie that posteritie,
VVhich by the rights of time thou needs must haue,
If thou destroy them not in darke obscuritie?
If so the world will hold thee in disdaine,
Sith in thy pride, so faire a hope is slaine.
VA 757-62

Твоє ж бо тіло – це не гріб зяйливий,
де поховать потомство хочеш ти,
хоч вік велить родити в час щасливий –
не знищувати в лоні темноти.
Бо світ тебе відрине – не безкарно
гординя вб’є таку надію гарну!
(О.Мокровольський)

При всій неконкретності опису сонетного Юнака звертає на себе увагу одне дуже конкретне означення: ‘веселої весни вістун єдиний’ (10). І ще той факт, що сам наш Поет добре знає не тільки відчуття легкого тепла у грудях і значення тихого світла в очах, а й цінність обох як скарбу, що його належить віддати-передати світові.

The world, світ, уживається в сонетах у різних значеннях: ‘людство’, ‘люди’, ‘суспільство’, ‘вищий світ’ (суспільна еліта), ‘всесвіт’.