Menu 

Shakespeare. Коментарі до сонета 52

 

SO am I as the rich whose blessed key,
Can bring him to his sweet vp-locked treasure,
The which he will not eu’ry hower suruay,
For blunting the fine point of seldome pleasure.
Therefore are feasts so sollemne and so rare,
Since sildom comming in the long yeare set,
Like stones of worth they thinly placed are,
Or captaine Iewells in the carconet.
So is the time that keepes you as my chest,
Or as the ward-robe which the robe doth hide,
To make some speciall instant speciall blest,
By new vnfoulding his imprison’d pride.
   Blessed are you whose worthinesse giues skope,
   Being had to tryumph,being lackt to hope.

So am I as the rich whose blessèd key
Can bring him to his sweet up-lockèd treasure,
The which he will not every hour survey,
For blunting the fine point of seldom pleasure.
Therefore are feasts so solemn and so rare,
Since seldom coming in the long year set,
Like stones of worth they thinly placèd are,
Or captain Jewels in the carcanet.
So is the time that keeps you as my chest,
Or as the ward-robe which the robe doth hide,
To make some special instant special blest,
By new unfolding his imprisoned pride.
    Blessèd are you whose worthiness gives scope,
    Being had, to triumph, being lacked, to hope.

1-2 So am I as the richhis sweet up-lockèd treasure ≈ 9-10 So is the time that keeps you as my chestДК

2 up-lockèd treasure = my chest (9). Пор. 48.2-4 і 9-12 (any chest). 

4 For [fear of] blunting

5-6 feastsseldom coming – Пор. сонет 47, зокрема в рядках 3, 5-6. 

8 captain, ‘головний’     сarcanet – кольє чи діадема

10-12 the wardrobethe robehis imprisoned pride – Гра слів на образних складових слова wardrobe (пор. франц. garderobe < garder, ‘оберігати, сторожити’ + robe [> гардероб]).

11 special blest < specially blessed (характерний шекспірівський прийом граматичної конвертації: 14.8, 12)

13-14 ДК

● 1 key ≈ 3 suruay ● 5 rare ≈ 7 are ● ГК

ДОДАТКОВІ КОМЕНТАРІ

1-2 • So am I as the rich whose blessèd key his sweet up-lockèd treasure
                           versus
9-10 • So is the time that keeps you as my chest or as the ward-robe

Цей синтаксичний паралелізм, пов’язуючи ‘солодкий замкнутий скарб’ (2) з образом з образом ‘скрині чи шафи’ Часу (9-10), пропонує розуміти цей скарб як сукупність певних рідкісних і дорогих Поетові подій чи речей – ‘святочних учт у році’ (5-6), ‘головних Самоцвітів-Jewels у намисті’ (7-8).

На відміну від тебеthou – не замкненого ‘в жодній скрині, окрім грудей’, для кого ‘й самоцвіти мої – дрібниці’ (48), цей множинний об’єкт, виyou, має яскраво виражену матеріальну форму блаженних цінностей (13), дарма що ховаються вони в нематеріальній ‘скрині-шафі Часу’ з таким же благословенним і таким же нематеріальним ключем до неї, яким володіє наш Поет (1).

Образно-смислові пов’язáння – один з наших ключиків, що приводять нас до Поетового ключа, яким він зрідка відмикає отой свій ‘солодкий скарб’ (1-2): пор. вірші 48; 1.5-8; 4; 6.1-4; 10 чи 11, де говориться про особливі цінності, сховані всередині, в душі. А чітку образно-смислову пов’язаність сонетом 52 знаходимо в завершальній частині унікальної поеми – про людські знання і про безсмертя людської душі.

♥ Поема ця, з 1924-x рядків, на даний час уже написана (існує рукопис її, підписаний і датований автором ‘11 July 1592’), але надрукована значно пізніше, отримала назву Nosce teipsum – “Пізнай себе”:

Nosce teipsum.
This Oracle expounded in Two Elegies
1. Of Humane knowledge.
2. Of the Soule of Man, and the immortalitie thereof.
London
Printed by Richard Field for Iohn Standish,  1599
Nosce teipsum.
Це Пророцтво подане в Двох Елегіях:
Про людське знання.
Про Душу Людини і її безсмертя.
Лондон.
Надрукував Річард Філд для Джона Стандіша, 1599

 

 

 

Сам ‘скарб’ Поет коротко описав (‘відкрив’ своїм ‘благословенним ключем’) в найпершій строфі фіналу,An Acclamation’ (NT 1889-92). ‘Скарб’ цей – безцінне Благо Душі розумної (Mind), а одним з добутих звідти ‘головних Самоцвітів’ і є оця поема.

        An Acclamation.

O IGNORANT poor man ! what dost thou beare
Lockt vp within the casket of thy brest ?
What iewels, and what riches hast thou there !
What heauenly treasure in so weake a chest !

Looke in thy soule, and thou shalt beauties find,     
Like those which drownd Narcissus in the flood;         
Honour and Pleasure both are in thy mind,
And all that in the world is counted Good.*

Thinke of her worth, and think that God did meane,
This worthy mind should worthy things imbrace ;
Blot not her beauties with thy thoughts vnclean,
Nor her dishonour with thy passions base ;

Kill not her quickning power with surfettings,
Mar not her Sense with sensualitie ;
Cast not her serious wit on idle things :
Make not her free-will, slaue to vanitie. 

And when thou think’st of her eternitie,
Thinke not that Death against her nature is,
Thinke it a birth ; and when thou goest to die,
Sing like a swan, as if thou went’st to blisse.

And if thou, like a child, didst feare before,
Being in the darke, where thou didst nothing see;
Now I haue broght thee torch-light, feare no more;
Now when thou diest, thou canst not hud-winkt be.

And thou my Soule, which turn’st thy curious eye,
To view the beames of thine owne forme diuine ;
Know, that thou canst know nothing perfectly,
While thou art clouded with this flesh of mine.

Take heed of ouer-weening, and compare
Thy peacock’s feet with thy gay peacock’s traine;
Study the best, and highest things that are,
But of thy selfe an humble thought retaine.

Cast downe thy selfe, and onely striue to raise            
The glory of thy Maker’s sacred Name ;** 
Vse all thy powers, that Blessed Power** to praise, 
Which giues thee power to bee, and vse the same.
                                                             (NT 1889-1924)

Акламація.

О, бідна, необізнана людино! 
Що замкнене в грудей твоїх шкатулі?
Які дорогоцінності, який
небесний скарб в такім тендітнім схроні!

Заглянь у душу – там такі красоти,
як ті, в котрих колись втонув Нарцис;
все є в душі розумній – Радість, Честь
і інше все, що звуть на світі Благом.*               (див. 53)

Глянь і подумай, щó мав Бог на думці: 
достойний ум достойно й жити мусить; 
тож благоту душі не очорняй
нечистими думками чи страстями;

надмірністю не псуй її Чуття, 
не убивай її життєву силу,
ні розум не марнуй її, ні волі
не дай в неволю впасти марнославства.

Про вічність її мислячи, не думай,
що Смерть чужа її природі: думай
про смерть як про народження – й співай,
як лебідь у дорозі до блаженства.

Якщо ж ти досі, мов дитя, тремтіла 
у темряві не бачачи нічого, – 
то ось, приніс я факел: вже не бійся,
тепер ти не помреш під ковпаком.

А ти, Душе, що краєм ока промінь
богоподібності своєї ловиш, 
знай: поки ти закутана в цю плоть,
тобі не дано знати досконально.

Вважай, не заносися: порівняй
павиний хвіст свій і павині ноги;
вивчай все щонайкраще і високе,
про себе ж думку невисоку май.

Себе понижуй, підноси лиш славу
Святого Імені свого Творця**
й всіма своїми силами хвали  
ту Силу,** що дає їх для ужитку.

* Пор. Марсіліо Фічіно (1433-99), Пять питань стосовно Душі Розумної (Marcilio Ficino, Five Questions concerning the Mind):

The inquiry of the intellect never ceases until it finds that cause of which nothing is the cause but which is itself the cause of causes. This cause is none other than the boundless God. Similarly, the desire of the will is not satisfied by any good, as long as we believe that there is yet another beyond it. … What can this good be except the boundless God
              (Trans. by Josephine L. Burroughs, in The Renaissance Philosophy of Man, ed. by E. Cassirer, et als. Chicago, 1948, p. 201)

“Пошук (багнення) нашого інтелекту не припиняється, доки він не знайде причину, не спричинену нічим, яка сама є причиною причин. Причина ця – ніщо інше, як безмежний Бог. Подібно й жодне благо не вдовольнить бажання нашої волі, поки нам бачиться, що за ним є ще інше. …Що ж воно таке, це благо, як не безмежний Бог?”

Свідому (нео)платонічну взаємозаміну цих понять – Good і God – знаходимо на самому початку Nosce Teipsum і в деяких місцях “Гамлета”: Hamlet Q2 1224; 2690-5; 3658.

** Thy Maker’s sacred Name – ‘священне ім’я твого (людська Душе) Творця’, а саме, імення Його творчого аспекту, ** Його Блаженної Сили Творення – ЛЮБОВМи, EROS-ROSE. Див. ДК до 1.1 і 13.

♥ Див. іншу цитату з Nosce teipsum в римованому російському перекладі:

SECTION XXX.  

REASON VI. From the very Doubt and Deputation of Immortalitie.

And though some impious wits do questions moue,
And doubt if Soules immortall be, or no ;
That doubt their immortality doth proue,
Because they seeme immortall things to know.

For he who reasons on both parts doth bring,
Doth some things mortall, some immortall call ;
Now, if himselfe were but a mortall thing,
He could not iudge immortall things at all.

For when we iudge, our minds we mirrors make :
And as those glasses which materiall bee,
Formes of materiall things doe onely take ,
For thoughts or minds in them we cannot see ;

So, when we God and angels do conceiue,
And think of truth, which is eternall too ;
Then doe our minds immortall forms receiue,
Which if they mortall were, they could not doo.

And as, if beasts conceiu’d what Reason were,
And that conception should distinctly show,
They should the name of reasonable bear ;
For without Reason, none could Reason know:

So when the Soule mounts with so high a wing,
As of eternall things she doubts can moue ;
Shee proofes of her eternitie doth bring,
Euen when she striues the contrary to proue.

For euen the thought of immortalitie,
Being an act done without the bodie’s ayde ;
Shewes, that her selfe alone could moue and bee,
Although the body in the graue were laid.

13-14 Blessèd are you whose worthiness gives scope,  
          Being had, to triumph, being lacked, to hope.          

Виyou – звертання Поета до його власних творінь – ‘Самоцвітів’, створених ним (his self) і Любов’ю-you (the sweet self) в Людині-Man.

Поняття письменницького тріумфу вжите в античному (римському) розумінні тріумфальної процессії імператора. Пор. 25.1-4 й Овідіїв рядок у його контексті любовної елегії:

Cedant carminibus reges regumque triumphi…         (Amores, I.15.33)

Let Kings give place to verse, and kingly showes.     (Amores, I.15.33. Trans. Chr. Marlowe, са 1590)

… Доки ще лук і палкий смолоскип – Купідонова зброя,
доти й вивчатимуть всі, вчений Тібулле, твій вірш.
Буде відомий і Ґалл на крайньому Заході й Сході, –
буде відома при нім і Лікоріда його.
Тож, коли скелі вивітрює час, коли плугові точить
зуб терпеливий його, – смерті не знають пісні.
Хай же уступлять пісням і владарі й всі їх тріумфи…    (Любовні елегії I.15.27-33. Пер. з лат. А. Содомори)

Повертаючи нас в контекст переломного сонета 29, це друге посилання на рядок Овідія (29.14) підтверджує – попри всі життєві обставини – вже не раз зроблене нашим Поетом зізнання в тому, що він щасливий у своєму покликанні до Творчості.

Поет – англ. poet < ME poet < OFr poète < L poēta < Gr poiētēs [> болг., рос. пиит = укр. піїта] < Gr poiein, ‘робити’ < індоєвр. *kwei-, ‘будуватиробити’ > Sans činōti, ‘(він) ладнає’ > старослов. činiti, ‘ладнати, формувати’ > укр. чинити, робити

Творець [< творити > твар; твердь > твердити > твердо (буква ‘Т’)] = англ. the Maker make, ‘робити

Свої ‘головні Дорогоцінності’Jewels Поет перебирає думкою в наступному сонеті, 53.♦♦