Menu 

Shakespeare’s Sonnets. Додаток 2

 

З очей жіночих цю науку взяв я…”

 

Loves Labours Lost                            Дія 4 сцена 3               “Марні зусилля любові

 

    Berovvne

For when would you my Lord, or you, or you,
Have found the ground of Study’s excellence,
Without the beauty of a woman’s face?                                                   [1649-51]
…Why, universal plodding poisons up
The nimble spirits in the arteries,
As motion and long-during action tires
The sinnowy vigour of the travailer.
Now, for not looking on a woman’s face,
You have in that forsworn the use of eyes:
And study too, the causer of your vow.
For where is any Author in the world,
Teaches such beauty as a woman’s eye:
Learning is but an adjunct to our self,
And where we are, our Learning likewise is.
Then when our selves we see in Lady’s eyes,
With our selves,
Do we not likewise see our learning there?                                            [1655-68]
…Other slow Arts entirely keep the brain
And therefore, finding barrain practizers,
Scarce show a harvest of their heavy toile.
But Love first learnèd in a Lady’s eyes,
Lives not alone emmured in the brain,
But, with the motion of all elaments,
Courses as swift as thought in every power,
And gives to every power a double power,
Above their functions and their offices.

It adds a precious seeing to the eye:
A Lover’s eyes will gaze an Eagle blind;
A Lover’s ear will hear the lowest sound.
When the suspicious head of th’eft is stopped.
Love’s feeling is more soft and sensible,
Than are the tender horns of Cockled Snails.
Love’s tongue proves dainty, Bacchus gross in taste,
For Valor, is not Love a Hercules
Still climbing trees in the Hesperids?
Subtle as Sphinx, as sweet and musical,
As bright Apollo’s Lute, strung with his hair.
And when Love speaks, the voice of all the Gods,
Make heaven drowsy with the harmony.
Never durst Poet touch a pen to write,
Until his Ink were temp’red with Love’s sighs:
O, then his lines would ravish savage ears,
And plant in Tyrants mild humility.
From women’s eyes this doctrine I derive.
They sparkle still the right Promethean fire,
They are the Books, the Arts, the Academs,
That show, contain, and nourish all the world.
Else none at all in ought proves excellent.
Then fools you were, these women to forswear,
Or, keeping what is sworn, you will prove fools.
For Wisdom’s sake, a word that all men love,
Or for Love’s sake, a word that loves all men,
Or for Men’s sake, the author of these Women,
Or Women’s sake, by whom we Men are Men,
Let’s us once lose our othes to find our selves,
Or else we lose our selves, to keep our oths:
It is Religion to be thus forsworn.
For Charity it self fulfils the Law:
And who can sever Love from Charity? 

   King. Saint Cupid then and Souldiers to the fielde.

                                                                                                                         LLL 4.3 [Q 1649-51, 1655-68, 1675-1717]

                                         Бірон

Коли, мілорде, ви – чи ви – знайшли б
основу досконалості в науці,
краси обличчя жінки не пізнавши? …
…Учіння всіх речей на світі млоїть
і забиває дух живий в судинах, –
так зношується у тривалих мандрах
жилаве рвіння й міць мандрівника.
Зарікшись бачити обличчя жінки,
ви відібрали зір очам, собі ж –
науку, винуватцю ваших зречень.
Та й де є в світі Автор, що краси
навчив би краще за жіночі очі?
Наука – лиш придаток наших ‘я’:
де ми самі, там вченість наша. То ж бо,
коли в очах цих бачимо себе,
разом з собою
не бачимо хіба, чого нас учать?…
…Мистецтва інші тільки в мозку скніють,
тому й служителі у них ялові,
малий дають врожай з тяжкої праці.
Любов, раз пізнана в очах Жіночих,
не зостається замкнутою в мозку,
а в нашім кругообігу стихій,
як думка бистра, проникає всюди,
дає чуттям снагу удвічі більшу,
ніж їм призначено для служби їх.
Любов дає чудесну зіркість оку –
хто Любить, той Орла перезорить,
дочує вухом щонайтихший звук, 
якого й чуйна ящірка не вловить;
та й дотик у Любові вразливіший,
ніж ніжні ріжки Равликів морських;
смак в неї делікатніший за Вакхів,
а мужністю Любов – чим не Геракл,
що яблука полює в Гесперидах?
Як Сфінкс, прониклива; солодкоспівна
вона, як ясна Лютня Аполлона,
острунена сяйним його волоссям!
А заговорить – хор усіх богів
вколисує гармонією небо.
Пера Поет не візьме, не розвівши
атрáмент свій зітханнями Любові,
і вірш його чарує дикий шал,
плекаючи смирення у Тиранів.
З очей жіночих цю науку взяв я.
Ось – Книги, Академії, Мистецтва:
в них ще огонь іскриться Прометеїв,
у них живе, з них живиться весь світ,
без них ніхто нічого не досягне!
Ви з дурості жіноцтва відреклись,
і дурнем буде, хто цю клятву сповнить.
Во ім’я Любомудрія людського,
в ім’я Любові – любого всім слова,
в ім’я Чоловіків – творців Жінок,
й Жінок, що творять рід наш Чоловічий, –
згубімо клятву, щоб себе знайти,
бо згубимо себе, її зберігши.
Таке відступництво – річ релігійна:
лиш милосердий сповнює Закон, –
а як відняти Милість від Любові?
      Король. Вперед, під стяг святого Купідона!

                                                                                                            (Пер. М. Габлевич)