Shakespeare’s Sonnets. Додаток 4
23.6: The perfect ceremony of love’s right [rite]1
“Що таке поезія трубадурів? Екзальтація нещасливої любові. У всій оксітанській, петрарківській, дантовій ліриці присутня одна тема – тема любові, але не щасливої, здійсненої чи задоволеної любові (ця вистава не збуджує уяву), а нескінченно нездійсненної. І маємо лише дві дійові особи: поет, який вісімсот, дев’ятсот, тисячу разів повторює свої скарги, і красуня, яка завжди йому відмовляє.”
Charles-Albert Cingria. Jeu octan (Mesures, 1937, №2).
У Європі не було глибшої за риторикою поезії… не було екзальтованішої та запальнішої риторики. Збуджує любов поза шлюбом, бо шлюб означає лише зв’язок тіл, а Любов, найвищий Ерос, є прагненням душі до осіянного зв’язку поза межами будь-якого кохання в цьому житті. Ось чому любов передбачає чистоту. E d’amor mou castitas (‘чистота йде від любові’) – співає тулузький трубадур Ґійом Монтанаґоль. Любов вимагає також певного ритуалу: domnei, або donnoi, себто любовної залежності, подібної до васальної залежності. Поет завойовує прихильність Дами красою своєї музикальної присяги. Він навколішках присягається у вічній вірності, як присягають сюзеренові. На знак любові Дама дає своєму паладинові-Поетові золоту каблучку, каже йому підвестися та цілує його у чоло. Відтепер закохані пов’язані кодексом cortezia [куртуазії]: таємниця, терпіння, міра, яка є синонімом стриманості… А найважливіше те, що чоловік стає слугою жінки. …Упродовж двадцяти років зародилось нове бачення жінки, цілковито протилежне традиційним уявленням (жінка підноситься над чоловіком, для якого вона стає ностальгійним ідеалом), та нова поезія з дуже складними та вишуканими усталеними формами, яка не мала попередників ані в античності, ані впродовж кількох століть романської культури після каролінзького відродження.(С. 70)
…Проблема, згрубша, полягає в тому, що катарська єресь та куртуазна любов розвиваються одночасно і в часі (XII ст.), і в просторі (південь Франції). То як можна вважати, що ці дві течії не мали жодних зв’язків? Але які саме зв’язки могли існувати між катарами, аскетизм яких забороняв будь-які стосунки з протилежною статтю, та світлими, радісно-шаленими трубадурами, що оспівують кохання, весну, ранкову зорю, квітнучі сади і Даму? (С. 77)
…Катарська церква ділилась на дві групи – “досконалих” (perfecti), та простих віруючих (credentes, чи imperfecti). Лише прості віруючі мали право одружуватися та жити у світі, засудженому ‘чистими’ [=катарами], не піддаючи себе випробуванням езотеричної моралі – умертвленню плоті, зневазі до матерії, розірванню всіх світських зв’язків. (C. 76)
…Чи є випадковим збігом те, що трубадури так само, як і катари, вшановують – не завжди практикуючи – чистоту? Чи є випадковим збігом те, що вони, як і ‘чисті’, приймають від своєї Дами лише єдиний поцілунок посвяти? І те, що вони розрізняють два рівні domnei (pregaire, тобто молитву, та entendaire [послушенство, служіння]), як у Церкві Любові розрізняють ‘віруючих’ та ‘досконалих’? …Хіба Бернар Ґі у своєму “Підручнику інквізитора” не стверджував, що катари вірили у Святу Діву, яка втілювала у них не жінку з плоті, матір Ісуса, а їхню Церкву? (С.79-80)
…Якщо Дама – не просто Церква Любові катарів, ані Марія-Софія гностичних єресей (жіноча природа божества), то чи не маємо ми справу з Анімою, або точніше, духовною часткою людини [animus], що її кличе душа [anima], ув’язнена в тілі, кличе тужлива любов, яку лише смерть зможе заспокоїти?
У “Кефалаях” (“Розділах”) Мані у розділі X можна прочитати, як обраний, що відмовився від світу, отримує покладання рук (у катарів це – consolamentum, що зазвичай відбувається з наближенням смерті), як він отримує місце у дусі світла; як у момент смерті до нього приходить Світло, яке є його духом, та втішає його поцілунком; як обраний вшановує свій образ світла, своє спасіння.
Чого чекав від ‘Дами своїх помислів’ – властиво, недоступної, яка завжди стоїть надто високо для нього, – трубадур, страждаючи від правдивої любові? Єдиного поцілунку, єдиного погляду, єдиного привітання.
Жофре Рюдель в ім’я любові жінки, якої він ніколи не бачив, дістався таки до неї, перетнувши море, і помер на руках графині Тріпольської, як тільки отримав поцілунок миру та привітання. Ця легенда згадується в віршах, що оспівують ‘далеку любов’. Були і “реальні” дами… Але чи були вони чимось більшим, аніж психічним явищем? (С.84-85)
Жофре Рюдель, князь де Блей, дуже точно сказав, що його Дама є лише витвором його духу, який розвіюється з приходом сонця. (С.91)
Відтак, можемо зазначити, що у XII столітті Прованс виділявся одним значущим історичним фактом: у той самий час і в тих самих провінціях – Лангедоці, Пуату, Каталонії, Ломбардії – поруч із лірикою domnei поширюється могутня єресь. Можна стверджувати, що релігія катарів була такою ж небезпечною для [офіційної] Церкви, як і аріанство. Дехто навіть переконаний, що, незважаючи на неймовірно криваві альбігойські війни, у Західній Європі залишилися мільйони таємних прихильників цієї єресі, починаючи з XIII століття та аж до часів Реформації. (С.73)
- Цит. за: Дені де Ружмон. Любов і західна культура (1956) / Укр. пер. з франц. Ярини Тарасюк. – Львів, 2000. [↩]