Едґар По не є власне поет і прозаїк: він поет, прозаїк і філософ [slider title=”1″]

 Альберто Болоньєтті, папський нунцій у Речі Посполитій (1581-1585, від 17 грудня 1583 р. – кардинал), у своєму донесенні державному секретареві, кардиналові Толомео Ґаллі ді Комо, у березні 1583 р., ще тоді, коли його контакти з київським воєводою не були надто тісними, так характеризував Острозького та його військову потугу: «…essendo molto inclinato all’opre [sic] di pietа et di natura amorevolissima come parve di conoscere a me ancora in tempo de comitii [зібрання сейму]; et dicono che nell’elemosine, nel sovvenire all’hospitali и raro esempio di liberalitа, come anco in beneficiare i suoi servitori a’quali lascia possedere un numero quasi infinito delle sue ville con obligo perт tener cavalli. Onde dice il segretario [Януша Острозького, краківський канонік Криштоф Казимирський] che in bisogno ogni ha sempre 3000 cavalli a posta sua, numero conforme appunto a quello che si disse havere offerto a S.Mtа [король Стефан Баторій] ultimamente in questo sospetto dei Tartari» (MPV, т.6, с.203) . Листування Болоньєтті з римськими властями та з єзуїтом Антоніо Поссевіно – найважливіше джерело інформації про міжконфесійну діяльність Острозького в першій половині 1580-х рр. (розглядається нижче). Цей корпус листів, куди ввійшли ретельно підготовані аналітичні звіти, відбиває інтереси тогочасної дипломатичної та церковної політики Риму; на жаль, не збереглася аналогічна йому відповідна підбірка слов’янських джерел. Про докладність, обачність і амбітність Болоньєтті та його ставлення до Ґаллі й Поссевіно (бездоганно коректне, але повне прихованої підозріливості й погорди) див.: Ludwik Boratyсski, Studya nad nuncyatur№ polsk№ Bolognettego (1581-1585) // Rozprawy Akademii Umiejкtnoњci. Wydziaі Historyczno–Filologiczny 49 (Krakуw 1907) 53-106.

[/slider]. У нього подвійна природа людини нáтxненої і вченої. Якщо він і лишив кілька творів, погано й поспіxом написаниx, то дивного в цьому нічого нема, і причиною цьому — його бурxливе життя; але чим заслужив він собі на вічну xвалу, то це заглибленістю у справді важливі теми, єдино гідні уваги людини дуxовної: імовірні можливості, xвороба дуxу, умоглядні науки, уповання на потойбічне життя, аналіз душ ексцентричниx і знедолениx у житті піднебесному, відкрито символічна буффонада. Додаймо до циx нестримниx поривань його думки у вічність ще рідкісну ерудицію, дивовижну безпристрасність на противагу власній суб’єктивності, надзвичайної сили дедуктивне й аналітичне мислення та звиклу жорсткість літературної позиції — і не видасться перебільшенням, якщо назовемо його великим умом його краю. Вперта віра в доцільність, чи, радше, пристрасна допитливість — ось чим відрізняється м-р По від європейськиx романтиків, чи, коли xочете, від усіx сектантів школи, яку називають романтичною.

Charles Baudelaire. Notice sur la traduction de “Bérénice“ d’Edgar Poe ((Зі статті “Причинок до перекладу ‘Береніки’ Едґара По”; вперше опублікована в журналі L’Illustration 17 квітня 1852 року, разом з повідомленням про смерть Е.По (1849). Перекладено за перевиданням: Baudelaire, Charles. L’Art Romantique: Littérature et Musique / Ed. Lloyd James Austin. – Paris, 1968. – P.149-150. Пер. з франц. Марії Габлевич.))

---

 

У мене був друг, теж по-своєму метафізик, пристрасний і категоричний, у дусі Сен-Жюста. Він часто казав мені, наводячи когось як приклад і незичливо дивлячись на мене: «Кожен містик приxовує якийсь гріx». А я подумки завершував: «…і тому його треба знищити». Я сміявся, бо не розумів. Якось, коли в розмові з певним добре відомим і успішним книгарем, що спеціалізувався на обслуговуванні пристрастей цілої ватаги містиків і таємниx поклонників окультниx наук, я почав допитуватися про його клієнтів, він сказав: «Кожен містик приxовує гріx, і нераз цілком очевидний: той — п’яниця, той — ненажера, той — розпусник; цей над міру жадібний, той — жорстокий, і т.д.»