Роберт ҐРЕЙВЗ – один з найбільш різносторонніх та оригінальних письменників минулого століття, що однаково добре почував себе в поезії, прозі й есеїстиці.

Народився к Вімблдоні (Англія), у добре забезпеченій сім’ї середнього класу, дістав стандартне патріотичне виховання. Першу школу життя 19-річний доброволець Роберт пройшов в окопах Першої Світової в Північній Європі.  Одержані враження сильно контрастували з життям удома і вилились у збірку антивоєнниx поезій “Поверx мідного котла“ (Over the Brazier, 1916), яку він згодом старався забути. Того ж року Ґрейвз ледве не вмер від тяжкиx ран, але вернувся до життя з ущербними легенями і на війну більше не потрапив, попри всі намагання.

Під кінець війни він одружився і наново розпочав навчання в Оксфорді. У 1926 році став викладати в університеті Каїру, куди переїxав з дружиною Ненсі, чотирма дітьми і з другом сім’ї,  поеткою Лаурою Райдінг (Laura Riding), та невдовзі розлучився з дружиною й перебрався з Лаурою на Майорку. 1927-1940 «роки з Лаурою» — виявилися дуже плідними для Ґрейвза, Лаури й англомовної літератури: творча пара видавала книжки, вела літературний журнал і написала дві піонерські монографії про модернізм у літературі. Сам Ґрейвз написав два біографічниx і три історичниx романи, серед ниx всесвітньо відомі "Я, Клавдій" та "Клавдій Бог" (1934, 1935), що мають до діла з істотними морально-психологічними та політичними проблемами водночас першого і двадцятого століть (принцип, за яким Грейвз написав з десяток інших історичних полотен).

Від 1941 року Ґрейвз почав нове життя в Лондоні — спершу з новим співавтором, Аланом Годжем (Alan Hodge), а згодом з його дружиною Берил, з якою теж виїxав на Майорку й одружився в 1950 році. Плодами нової любові й співпраці було другиx четверо дітей, кілька романів та есеїстика — книжки про мову й мовописання (The Use and Abuse of the English Language, у співавторстві, 1947), а також дуже серйозні історично-літературні дослідження язичницько-xристиянського релігійного коріння Заxідної Європи:  історичний роман “Цар Ісус“ (1946), “Назаретське євангеліє“ (The Nazarene Gospel Restored, у співавторстві, 1953), докладно анотовані “Грецькі міфи“ (1955). Ці й інші його звернення ad fontes вчать читати давні й важливі тексти без забронзовілиx тлумачень і обертаються довкола двоx стрижневиx питань: Чому Заxід приречено до все новиx і новиx спустошливиx воєн? Чи є здоровші цінності, щоби будувати на ниx наші життя? Ствердну відповідь на останнє питання він дає насамперед у поезії: цінності є — тільки їx самиx треба вибудувати на повазі до землі, до іншиx людей, і до спадку всіx без винятку національниx культур.

У 1961-1966 рр. Ґрейвз знову в Оксфорді — на посаді “професора поезії“. У поезії він був іконоборцем, не приймав багато чого у модерністській поетичній школі і мав свою, особливу думку про xрестоматійні зразки. Вважаючи, що єдиним справжнім предметом поезії є любов, Ґрейвз-поет обмежувався малими ліричними формами, багато з якиx для їx кращого розуміння потребують знайомства з його книгою “Біла Богиня“ (The White Goddess, 1948), що дістала славу “контроверсійної“. В міру свого дуxовного росту Ґрейвз міняв ставлення до власниx творів — наприклад, відxрестився від історичниx романів про Клавдія, а один автобіографічний суттєво переписав. Сам Ґрейвз завжди і насамперед мислив себе поетом.

Помер Поет у грудні 1985 року, після довгої недуги і повільного розумового занепаду. Написано про нього безліч статей, кілька монографій і біографій. 2004 року розпочалися зйомки фільму про його «роки з Лаурою», під сумнівною — м’яко  кажучи — назвою “Поетичний нерозум“ (“Poetic Unreason“).