Shakespeare. Коментарі до сонета 56

Sweet loue renew thy force , be it not said
Thy edge should blunter be then apetite,
Which but too daie by feeding is alaied,
To morrow sharpned in his former might.
So loue be thou,although too daie thou fill
Thy hungrie eies,euen till they winck with fulnesse,
Too morrow see againe,and doe not kill
The spirit of Loue,with a perpetual dulnesse:
Let this sad Intrim like the Ocean be
Which parts the shore,where two contracted new,
Come daily to the banckes,that when they see:
Returne of loue,more blest may be the view.
As cal it Winter,which being ful of care,
Makes Somers welcome,thrice more wish’d,more rare:

Sweet love, renew thy force, be it not said
Thy edge should blunter be than appetite,
Which but today by feeding is allayed,
Tomorrow sharpened in his former might.
So love be thou, although today thou fill
Thy hungry eyes, even till they wink with fullness,
Tomorrow see again, and do not kill
The spirit of Love, with a perpetual dullness:
Let this sad Int’rim like the Ocean be
Which parts the shore, where two contracted new
Come daily to the banks, that when they see
Return of love, more blest may be the view.
As call it Winter, which being full of care,
Makes Summer’s welcome thrice more wished, more rare.

1-2 Sweet love … thy edge

Вводячи поняття edge-край в поняття власного почуття ‘солодкої любові’, Поет вказує на скінченність самого почуття, а крайностями – антиноміями тупий|гострий (blunt|sharpen, 2-4), голодний|ситый (hungry|full, 6), очі закриті|відкриті (wink|see, 6-7); відплив|приплив (part|return, 10-12); Зима|Літо (13-14) – окреслює принцип життя цього почуття як життя ‘духа Любові’ в цілому (the spirit of Love, 7-8). Це – принцип самого Життя. Щоб жити, ‘солодка любов’ потребує особливої витонченості-відточеності чуття: пор. 23.14, див. ДК до 10.11 і 48.9-12.

1 Sweet love, renew thy force 6 Thy hungry eyes

Про подібну потребу в любовному харчі для очей (очі – ‘вікна душі’) див. в сонетах 46–47. Під цим харчем звичайно розуміють живе обличчя чи бодай портрет коханої людини, хоча насичувати люблячі очі (тобто, душу і сердце) може будь-яка Краса (ДК до 5.8, 11) – зокрема, сила краси правдивого слова. Це ж підказує й останній рядок попереднього сонета 55. ДК

9 this sad Int’rim

‘Цим сумним Проміжком’ між двома благословенними станами душі Поета (return of love, 12) є часова відстань між її (душі) нечастими ‘любовними трапезами’ (52; 46-47; 29.8), названа далі ‘відпливом Океану’ або ‘Зимою’. Пор. absence у 39.8-13 і в 57.7-8.

9-12 the Ocean which parts the shore ДК

• 2 then • 6 fulnesse ≈ 8 dulnesse • ГК

ДОДАТКОВІ КОМЕНТАРІ

1-6 • Sweet love, renew thy force … fill thy hungry eyes

Сонет 56, з його новим зверненням до любові як до тебе (thou), підхоплює тему попереднього сонета, 55.14: you live in this [= my powerful rhyme] and dwell in lovers’ eyes. Любов-thou цього сонета – з усіх мільйонних втілень Любові-you (53) – одна, індивідуальна любов, яка живе в серці Поета, в його парі очей (1.5-6) і потребує свого духовного харчу (46–47). Любов нашого Поета-Lover (32.4) живе в його очах так само, як і в очах інших читачів-lovers (55.14), а відрізняється від їх любові тим, що читає (його очима) ще й власні тексти про любов. Зокрема, коли він пише їх для інших читачів, про тих же читачів, з любові до тих же читачів (54.14). Писати про любов для його ‘голодної любові’ – особлива, рідкісна, святкова трапеза-feast (52.5; 37, 46–47), котра водночас потребує немалого припливу енергії (1) – тобто підтримки Духа Любові: the spirit of Love (8).

9-12 • like the Ocean be
which parts the shore where two contracted new
… return of love … the view.

Шекспір завжди говорить про свою любов, природним чином виходячи при цьому на природні ж (не перебільшені) узагальнення – які, одначе, часто сприймаються саме як перебільшення (17).

Тут, в 56-ому, має місце нерозуміння образу Океану, внаслідок недостатньої обізнаності сучасного читача з образною символікою – спадщиною поетики всіх часів, зокрема в її ренесансному варіанті.

Образна символіка (закладена в етимологічну семантику слів) найрозумнішим з наших попередників служила ще й науковою термінологією.

Для дієслова part (10) словник першим дає його активне значення: ‘ділити, розбивати на частини’. Але ж буквально кілька сонетів назад (48.12) Шекспір ужив дієслово part в його іншому значенні, зворотно-пасивному: ‘розходитися, прощатися, відходити, покидати’. Коли океанська вода відходить від берега (parts the shore) (9-10), вона оголює прибережний шельф: the banks.

Голова Океана. Мозаїка з II ст. (м. Сабрата, Лівія)

Голова Океану.
Мозаїка II ст. з м. Сабрата (Лівія)

Океан (з великої букви у Q-1609) – це символ Любові, яка охоплює собою – і, в кругообігу, держить собою – все, бо вода на планеті Земля займає більше місця, ніж сама земля; в своїх інших формах – льоду, пари, підземних вод – вона займає ще більше простору; а й того більше, якщо врахувати, що тіла рослин, тварин і людей принаймні на 80 відсотків складаються з води. В безбережному просторі космосу водень також є панівним елементом (= первнем), а всяка видима і невидима передача енергії недарма іменується хвилями.

Оскільки приплив Океану (return of love, 12) відбувається щодня, то новопошлюблені молодята (two contracted new, 10) в свій медовий місяць і справді кожен день, переносно кажучи, виходять разом на оголений берег Океану любові, очікуючи його повернення; і коли (кажучи і прямо, і переносно) бачать його приплив (10-12), то вид цей для них тим благословенніший, чим прикрішим був (а чи тільки здавався) Проміжок-Interim (9) – відплив (перед припливом, 9-11), голод (перед насиченням, 2-7), зима (перед літом, 13-14).

Життя, як показує нам Поет, проводячи всі ці образні аналогії, існують всюди, і всюди вона існує у згоді з одним і тим же природним законом боротьби і єднання протилежностей. За цим законом живе і його власна любов-бажання-голод очей (5-8) – а зір, зовнішній і внутрішній, так само необходний поетові для достойної, красивої і правдивої матеріалізації думки в слові (функція розуму), як необхідна йому для цього присутність ‘духу Любові’ – любові-натхнення, любові-камертону (функція серця).

♥ Див. на цю ж тему вірш Чарлза Найкращого (Charles Best), з поетичної антології 1602 року (Місяць = Луна, Селена, Цинтія):

A Sonnet of the Moon

Look how the pale queen of the silent night
Doth cause the ocean to attend upon her,
And he, as long as she is in his sight,
With her full tide is ready her to honor.
But when the silver waggon of the moon
Is mounted up so high he cannot follow,
The sea calls home his crystal waves to moan,
And with low ebb doth manifest his sorrow.
So you that are the sovereign of my heart
Have all my joys attending on your will;
My joys low-ebbing when you do depart,
When you return their tide my heart doth fill.
So as you come and as you do depart,
Joys ebb and flow within my tender heart.

Місячний сонет

Дивіться, як ясна цариця тихої ночі
Трима океан у себе на службі,
І завше він, поки її бачить,
Радо вшановує її ж повноводдям.
Але коли срібний місячний повіз
Зноситься надто для нього високо,
Він свої кришталеві хвилі відкликає назад тужити
І повним відпливом являє свою печаль.
Так і ви – суверен мого серця – змушуєте
Всі радощі мої служити вашій волі;
Вони йдуть у відплив, коли ви відходите,
А коли вертаєтесь, припливом їх повниться серце.
Так само як ви приходите й відходите,
Припливає й відпливає радість у чуйнім серці моїм.

Пор. наступну пару сонетів, 57-58 ♦♦