Shakespeare. Коментарі до сонета 67

♦♦ Пряме продовження 66-го, тісно пов’язане з ним логікою мислення і синтаксису. Пара до цього – сонет 68. ♦♦ ††

1 he = моя любов з 66.14. ДК  
1 іnfection – 1. Зло як суспільна ‘зараза’: 66.2-12 (пор. в AYLI 2.7).
                         2. ‘Заразою’ більшість письменників усіх часів називали стан закоханості, вважаючи саму любов до жінки хворобою, напастю, чумою – the plague (див. ‘жіночий’ цикл цих сонетів; LLL 2.1; 5.2; RJ 1.1, 1.2 і ін.). Тим більше зневажалася ‘поетична зараза’– писання любовної лірики. Тому любовний бум в англійській поезії 1590-х років – знаменне явище, варте вдумливого аналізу. Див. ДК до 5. Пор. 111, 121.

5-6 false painting … steal dead seeing – Похідний образ від ідіоми to steal оne’s eyes – ‘засліплювати’ (20.8); тут: steal оne’s own eyes – ‘засліплюватися’ = дивитися і не бачити (‘мертве бачення’). ДК

7-8. ДК                      9-10 now [that] nature … is beggаred of blood [бескровна, анемічна] ДК

11 exchequer – (державна) скарбниця, казна

13 him she stores = 68.13. Ср. 11.9; 126.5-12.

ДОДАТКОВІ КОМЕНТАРІ

1 • Ah wherefore … should he live?

Не дивуймося, що, поставивши перед собою питання “Бути чи не бути?” у 66, Поет раптом переносить наголос з себе на нього-he (19) – адже він  від самого початку ототожнюється з Юнаком–Rose*. 

[*Див. 20.14; 22.13-14 і т.д. – та й у більшості попередніх сонетів теж, – якщо пам’ятати, чиїм голосом говорить у них Поет: див. 23.13-14.]

Так автор ототожнюється з власним твором, батько – з сином, носій любові – з любов’ю, яку несе. Юнак Шекспіра як Rose-Eros – краща частка його власної душі (1, 39), що живе також в його писемному слові, де буде жити (ж и в е !) і після його смерті, та вже без свого Батька, самотою: 66.14. (Пор. 13.14.) По суті, в парі сонетів 67–68 Поет ставить собі і дає собі відповідь на питання: “Для чого мені жити з моїм покликанням?”

І жива Поетова любов, і вся сукупність її поетично-драматургійних втілень (12), зведені ним в образ сонетного Юнака-he, –  – це всього лиш два прояви з мільйонів рукотворних ‘образів-тіней’ і з безлічі природних ‘благословенних форм’ божественної Ідеї Любові-Краси-Блага (52, 53: you). Найбагатша, найдивовижніша з цих форм-проявів – Людина в розквіті юності (15, 53, 54, 60). Її – ROSE, Молоду Людину в Любові божественно-природній, красивій своєю чистотою і щирістю, – й покликаний утверджувати словом наш Поет (15–19).

Отже, читаючи цю пару сонетів, будемо тримати в пам’яті всі три іпостасі шекспірівського ROSE–he –

особисту (he = I),
творчу (I = he)
і загальнолюдську (he = I = thou, you, they).

Наочний зразок цієї концепції як прояву закону духовної матерії див. у самій побудові сцени 4.3 “Марних зусиль любові” [LLL Q 1333-1526], де сфери духовної дії (впливу) – the frames of humanity – дійових осіб окреслені як концентричні сфери їхнього бачення та видимості/чутності їх самих і де найширша (‘загальнолюдська’) сфера належить центральному персонажу: Біронові.

2-3 • with his presence grace impiety,
3 • sin by him advantage should achieve

Лексично сонет 67 пов’язаний із трагедією “Річард III”, де цей король спершу виступає ще як герцог Ґлостерський. Річард – великий, амбітний, розумний Актор, колись щира й любляча душа (див. 2H6, 3H6), що, позбавлена людської (зокрема материнської) любові, скульгавіла гірше, ніж її тіло (66.8). Завдяки розуму й акторському хисту Річард добився того, чого прагнув, – леді Анни та королівського трону. Цей ‘інфікований’ юнак у Шекспіровому представленні викликає, з одного боку, захоплення його досконалим мистецтвом удавання, а з другого – жаль, що його вроджені таланти (одним з них і є оте мистецтво) він використав для самолюбних, корисливих цілей (пор. донжуана з поеми “Скарги закоханої”, A Lovers Complaint). Трагічно-безславний кінець Річарда – пересторога для надто амбітних юнаків, однак сама п’єса – підручник ‘не-честивості’ (безбожжя, impiety), просто-таки блискуче написаний! Ця блискучість опису, це підсвідоме захоплення, що його не могло не викликати в глядача-читача те мистецтво удавання в неперевершеній Шекспіровій подачі, і можна назвати ‘ошляхетненням гріха’ – gracing impiety (2-3).

Див., під подібним оглядом, образ короля Клавдія* – ‘могутнього супротивника’ the mighty opposite принца Гамлета.[*лат. сlaudus = ‘кульгавий, калічний, кривий’]

5 • Why should false painting imitate his cheek…?

Можна було б (як це звичайно й роблять коментатори та перекладачі) трактувати his cheek в прямому значенні (‘щока/щоки’), а false painting розуміти як косметику, однак чоловіки в єлизаветинській Англії щік не підмальовували, та й слово false тоді буде зайвим, а imitate – недоречним. Насправді мова йде не про мистецтво накладання рум’ян на лице, а про ‘неправдиве змалювання’ художниками пера обличчя-cheek уособленої ІДЕЇ живої душевної Краси-Любові (ROSE) Людини: зокрема, людини чоловічої статі: зокрема, молодого чоловіка, юнака: зокрема, нашого молодого Поета.

Чоловіки-поети, змальовуючи те, що вони називали ‘моя любов’, оспівували не власну – чоловічу – любов до краси, – не власну живу, суб’єктивну красу цієї любові, а красу її об’єкта – ‘моєї жінки’, та ще й робили це за фальшивими естетичними критеріями: slandering Creation with a false esteem (127.12). [Див. 127, 130, 131, 21, і зразки такого фальшивого змалювання у творах ‘всіх інших’ (all other, 61.14): ДК до 16.10 чи 78.5.]

А якщо Шекспір говорить про фальшиве ‘імітування обличчя’ не чиєїсь, а його власної краси-любові, то вочевидь має на думці неадекватне чи поверхове наслідування іншими поетами його ж таки любовної творчості. Справді, 1590-і роки, коли він писав Юнакові сонети, поеми й комедії, були напрочуд врожайними під цим оглядом – щороку друкувалося по кілька збірок любовної лірики.

Першопричиною любовно-ліричного буму 1590-х років вважають том любовних сонетів і пісень Філіпа Сіднея Astrophel and Stella, вперше надрукований у вересні 1591 р. (ДК до 32.4.ілюстр.2), хоч до того його роками читали в списках. Тоді як першими спів-творами нашого Поета і його ROSE були The Gulling Sonnets (1590) і блискучі акровірші “Гімни Астреї” (ДК до 59.13-14), написані на початку літа 1591 року (102, 104) і, вірогідно, відразу пущені в рукописний обіг.

Для нашого Поета весь цей врожай 1591-94 років – лиш кількісний: див. наступний рядок і  Alien у 78.3.

6 • [Why should … false painting] steal dead seeing of his living hue?

♥ “Очі– вікна душі”: див. опис мертвих очей юнака Адоніса, в які марно заглядає Любов-Краса (Венера), щоб побачити в них себе:

Пор. також наперед пророковані ‘запалі очі’ deep-sunken eyes, читачеві сонета 2, якщо він має намір, як і Адоніс, прожити свої молоді роки без любові. Тільки живе, зсередини просвітлене Любов’ю людське око здатне бачити і гідно відбити (= мистецьки відтворити) живу благодать краси:  Красу-Rose – в тому числі справжню, живу Любов-Eros власної душі: his living hue (6 = 1.2-4, 11; 24).

Див. 127, 130, 131, 21; див. також зразки ‘фальшивого змалювання’ в творах ‘всіх інших’ (all other: 61.14), в ДК до 16.10 чи 78.5, чи 130.

7 -8 • Why should poor beauty indirectly seek
          Roses of shadow, since his Rose is true?

Пор. 1.1-2, 1–17 і 127.1-8: при звироднілій системі суспільних цінностей, що панує ‘зараз’ (66–67), за браком справжніх любителів краси – тобто, її живих носіїв, true Roses, – бідна Ідея Краси мусить шукати собі Roses of shadow – вторинних втілень в образотворчому (в т.ч., поетичному) мистецтві. Хоча й тут бідна Ідея Краси знаходить лише ‘мертве бачення’ (dead seeing, 6) імітаторів фальшивих образних кліше (21; 127; 130.14).

А якщо Поет говорить про власну душевну Троянду (his Rose) як уже втілену в його власній поезії – зразок мистецтва правдивого (true), природно-живого (his living hue), – то Roses of shadow прочитується в іншому, прямому платонівському значенні: ‘тінь істинної краси’ (The whole Frame of Humanity). Ставлячись до духовного світу (світу ідей, за Платоном) з побожністю-piety (2), наш Поет знає, що його прояви в світі матеріальної природи закономірні. Тому питання: “Навіщо бідній красі шукати собі втілень обхідними шляхами, коли є правдивий зразок – він, його Троянда?” (= Навіщо красі тіні, якщо є справжнє світло?)  – аж ніяк не риторичне і потребує відповіді; також пошук відповіді на нього – не звичайна філософська допитливість. Зовнішній контекст, що породив цей сонет (66), каже нам: відповідь на це питання є життєво важливою для нашого Поета, бо повинна дати йому силу жити далі.

9 • Why should he live, now nature bankrupt is
10 • Beggered of blood to blush through lively vеins

Безперечно, що мова тут може йти виключно про сьогоднішню (now, 9; these last [days] so bad, 14) ‘збанкрутілу’ природу мистецтва, а не (як ці рядки зазвичай трактуються) про виснажену біологічну природу людини – про ‘брак гарячої крові’ у її фізичному тілі чи бодай в ‘обличчі’-cheek (5; blush, 10). Та навіть якби наш Поет і мав на увазі фізичну зовнішність якогось красеня-юнака, він не міг би оцінити природну снагу (наявність ‘гарячої крові в жилах’) людей давно минулих часів (in days long since, 14) інакше, ніж приглядаючись до їхніх витворів мистецтва – в т.ч. літературного). 

Закони Природи скрізь однакові – цю істину збагнув наш Поет, приглядаючись до способів існування різних видів і форм (тіл) земної духовної матерії – в т.ч. мовної, літературної. Сила духу Любові (56.8) – ось що оживляє-наснажує всяке природне тіло, зриме воно для нашого фізичного ока (‘матерія’) чи ні (‘дух’). (ДК до 39.2.) І саме ця проста істина (simple-Truth, 66) дає право поетові мислити аналогічно і писати метафорично – точно переносячи значення зі зримого на незриме (мислене) і навпаки. 

Порівняйте метафоричні прийоми (в т.ч. персоніфікацію) в сонетах 44–45, 50–51 і тут (67–68) з описом чоловічого Бажання як Хоті в недавно завершеній поемі “Лукреція”:

Очевидно, що у всьому – від чоловічої ерекції і до створення мистецьких шедеврів – проявляється воно, ‘Любові Досконалої Бажання’: Desire (of perfectst love being made) (51.10) – латинський Купідон, грецький Ероc – шекспірівська ROSE. Це Воно (Він? Вона?) дихає = мовить (чи мовчить) у кожному живому організмі, у кожній здоровій клітці і квітці – у кожній чистій думкою, люблячій серцем молодій Людині будь-якої статі. 

Це Його (Її?) силу й красу наш Поет описує у своїх численних поетичних здобутках-gains (12) – his Roses, – що теж є Його втіленнями-вираженнями, Ним нáтхненими (53). Пор. те ж в Овідія:

In nova fert animus mutatas dicere formas
corpora…

Дух пориває мене: про нові починаю співати
В змінених формах тілá. О боги, – бо ж од вас переміни, –
 Задум співця надихніть: відтоді, коли світ народився,
 Ген аж до наших часів доведіть нестихаючу пісню.
                                      Метаморфози, I.1-4. Пер. А.Содомори.