Menu 

Shakespeare. Коментарі до сонета 39

 

OH how thy worth with manners may I singe,
When thou art all the better part of me?
What can mine owne praise to mine owne selfe bring;
And what is’t but mine owne when I praise thee,
Euen for this,let vs deuided liue,
And our deare loue loose name of single one,
That by this seperation I may giue:
That due to thee which thou deseru’st alone:
Oh absence what a torment wouldst thou proue,
Were it not thy soure leisure gaue sweet leaue,
To entertaine the time with thoughts of loue,
VVhich time and thoughts so sweetly dost deceiue.
   And that thou teachest how to make one twaine,
   By praising him here who doth hence remaine.

O how thy worth with manners may I sing,
When thou art all the better part of me?
What can mine own praise to mine own self bring;
And what is’t but mine own when I praise thee?
Even for this, let us divided live,
And our dear love lose name of single one,
That by this separation I may give
That due to thee which thou deserv’st alone.
O absence, what a torment wouldst thou prove,
Were it not thy sour leisure gave sweet leave
To entertain the time with thoughts of love,
Which time and thoughts so sweetly dost deceive,
   And that thou teachest how to make one twain,
   By praising him here who doth hence remain.

1 thy worth = [your] inward worth (16.11) = thy worth and truth (37.4)

1 with manners – Шляхетство вимагає й відповідних манер. Див. ДК до 36, 37.

2 thou art all the better part of me – Див. сонети 22, 31 и ДК к ним. Ще див. поняття ‘небесна частка’ (the heavenly part) в сонеті 5 сера Філіпа Сіднея (ДК до 5.8,11♣). ‘Кращою часткою’ Овідій називав безсмертну частину свого єства, яку ми називаємо то духом, то душею, і безсмертя якої він бачив двояко – в небесах і в своїх поетичних трудах (Метаморфози, XV 871-9). ДК

5-6 Єдине ім’я: любов – див. ДК до 20.14; два різні – див. сонет 40 і інші з цієї серії (40-42, 133-134, 144). ДК

9-13 Oh absence… – Звернення thou в цій частині сонета стосується розлуки-absence. Слово це є синонімом і для separation (7), і для thy sour leisure – спровокованого самим Поетом ‘гіркого’ для нього ‘вільного часу’, коли краща творча частка його душі, Юнак (2), тимчасово не задіяна. ДК до 13-14.

10-12 Were it not [that] thy … which … [thou] so sweetly deceivest.

13-14 teachest how to make one twain. ДК

• 6 one ≈ 8 alone • 9 proue ≈ 11 loue • ГК

ДОДАТКОВІ КОМЕНТАРІ

2 • thou art all the better part of me

Часом це поняття, the better part, ‘краща (або більша) частина’ – pars melior Овідія (Мет., XV 876-7) або pars multa Овідія-Горація, – в єлизаветинській поезії зустрічається як множинне: the better parts. 

♥ Саме з такою поправкою Джон Дейвіс дублює Овідія, звертаючись устами жениха Антіноя до Одіссеєвої (чи то пак, Гомерової) Пенелопи в своїй “Поемі про танець” (ДК до 38):

 For when pale Death your vitall twist shall seuer,
Your better parts must daunce with them [stars] for euer.
                                              Orchestra 60.6-7

Бо коли Смерть бліда ваш життєвий витóк перетне, | Ваші кращі частки мусять з ними [зірками] танцювати вовіки.

♥ З деяких шекспірівських текстів – “Комедія помилок” (СE), “Як вам це подобається” (AYLI), “Юлій Цезар” (JC) – зрозуміло, що the better parts – це ‘шляхетніші частини/властивості/риси’ душі (nobler parts, graces), які формують та надихають ціле єство:

             Orlando.
Can I not say, I thanke you? My better parts
Are all throwne downe, and that which here stands vp
Is but a quintine, a meere liuelesse blocke.
                                         AYLI 1.2 [415-7]

   Орландо.
Чому ж не дякую? Усе хороше
в мені хтось наче підкосив; стою,
як стовп нечулий, – хоч списи метай.                                                         (Пер. О. Мокровольського)

♥ Але, як доносить до нас “Король Джон”, поруч зі змінною сукупністю різних ‘шляхетніших частин’ в душі існує іще одна частка, і вона – ‘незмінна’:

‘thy constant and thy nobler parts’    (KJ 3.1[1222-4])

♥ Пояснення для цієї константи знаходимо у цій же поемі Дейвіса, у строфах 102-103. З них дізнаємося, що в кожній розумній душі – в тій нашій кращій частині, що змішана з плоттю (‘землею’), – єлизаветинський поет-філософ бачить іще кращу – небесний огонь, божественну квінтесенцію, котру уперше будить у нас (правдива) Любов, бо він – Love, Iove – є Цар Цариці Природи

For that true Loue which dauncing did inuent,
   Is he that tun’d the worlds whole harmony,
   And linkt all men in sweet societie.

He first extracted from th’earth-mingled mind
That heau’nly fire, or quintessence diuine,
VVhich doth such simpathy in beauty find
As is betweene the Elme and fruitfull Vine,
And so to beautie euer doth encline.
   Liues life it is, and cordiall to the hart,
   And of our better part, the better part.
                 Orchestra 102.5-7, 103.1-7

Бо той, хто придумав танець – правдива Любов, –
   це той, хто настроїв всесвітню гармонію
   і з’єднав людей у прекрасну спільноту.

Він перший добув із мислячої душі, змішаної з землею,
той небесний огонь, а чи п’ятий – божественний – первень,
що відчуває таку зрідненість з красою,
яка є в Лози плодовитої з В’язом,
тому й до краси він завше прихильний.
    Він – то життя життя, сердечна пожива для серця,
   і краща частка нашої кращої частки.

♣   As Bacchus opes dissembled hearts,
      So love sets out our better parts.
                   “An Elegie, or friend’s passion, for his Astrophil”
                    (Anon., ca 1586-93)

Як Вакх відмикає замкнуті серця,
Так любов виставляє назовні наші кращі риси.
             “Елегія, або Тужба за його другом  Астрофілом”
               (Анонім, бл. 1586-93)

♥  “Комедія помилок” (CE) як жодна інша шекспірівська п’єса показує, чому англійські чоловіки називали коханих жінок ‘кращою часткою’ свого власного ‘я’ і саме в цій частині душі самоототожнювалися з ними:

   Luciana. Why call you me loue? Call my sister so.
   Antipholus. Thy sisters sister.
   Luc. That’s my sister.
   Ant. No: it is thy selfe, mine owne selfes better part:
Mine eies cleere eie, my deere hearts deerer heart;
My foode, my fortune, and my sweet hopes aime;
My sole earths heauen, and my heauens claime.
   Luc. All this my sister is, or else should be.
   Ant. Call thy selfe sister sweet, for I am thee:
Thee will I loue, and with thee lead my life;
Thou hast no husband yet, nor I no wife:
Giue me thy hand.
   Luc. Oh soft sir, hold you still:
Ile fetch my sister to get her good will.    Exit.                                                                                                                        CE 3.2 [F 847-60] 

    Люціана. Не звіть мене ‘кохана’ – звіть сестру.
   Антіфол Сіракузький. Сестру сестри.
   Люціана. Мою сестру.
   Антіфол. Ні-ні, тебе – мене самого кращу частку:
зіницю ока мого, серце серця,
мій хліб насущний, мій талан, надію,
землі моєї рай, душі спасіння!
   Люціана. Усім цим є – чи має буть – сестра.
   Антіфол. Себе сестрою зви, бо ти – це я:
тебе любитиму, з тобою жити буду;
безмужня ти ще, я ще нежонатий:
прошу руки твоєї.
   Люціана. Хвильку, пане, –
дізнаймось, чи сестра на це пристане.     Виходить.      
                                                                             (Пер. М. Габлевич)

♥ Див. ще CE 2.2 [F 504-541].

5-6 • let us divided live,
        And our dear love lose name of single one

“Наша дорога любов”: яскраве свідчення про сумісне авторство оспівуваної Поетом любові знаходимо в строфах 118–120 поеми “Орхестра” (ДК до 38.2-4). Початком ‘нашої дорогої любові’ – ще нерозділеної – можна вважати “Морочливі сонети”, “Гімни Астреї”, ту ж поему “Орхестра” (1591) і поему “Венера і Адоніс” (1592); продовження див. в сонеті 20, який супроводжував комедію “Марні зусилля любові” (1593), де наш Поет уперше персоніфікував ‘все краще в мені’ в чоловічій подобі-плоті двостатевого Юнака. Цей ‘святий Купідон’ повинен був стати новою емблемою істинної любові (true love, 21.9), без посполитого поділу її на ‘земну’ і ‘небесну’ (36). Адже саме через цей поділ поняття любові виявилось підміненим, на що вказує Адоніс Венері:

♥  Call it not loue, for loue to heauen is fled,
Since sweating lust on earth vsurpt his name,
Vnder whose simple semblance he hath fed,
Vpon fresh beautie, blotting it with blame;
VVhich the hot tyrant staines, & soone bereaues:
As Caterpillers do the tender leaues.
                                                                      VA 793-8

Це не Любов! Любов втекла за хмари,
Бо на землі ім’я їй вкрала Хіть,
Що, ним прикрившись, розкошує яро,
Невинність чистої краси плямить,
   Тиранить жадібно, з’їда уїжно,
   Мов Гусінь ненажерна зелень ніжну.
                                                      (Пер. О. Мокровольського)

і Антіной – Пенелопі:

♥  YEt once againe Antinous did reply,
Great Queene, condemne not Loue the innocent,
For this mischieuous lust, which traiterously
Vsurps his Name, and steales his ornament
                                              Orchestra 102.1-4

І знов відповідає Антіной:
“Великая Царице, не гани
Любов невинну через хіть  підступну,
 що краде їй її Імення й звабу”.

Див. також ДК к 19.11-12. Пор. 127, де та ж доля вкраденого імення спіткала правдиву Красу.

13-14 • thou teachest how to make one twain,
                By praising him here who doth hence remain.

Аbsence (9) – це також ‘відсутність’ Юнака, тобто свідоме самовідсторонення Поета від власної ‘найкращої’ частки душі, відособлене ставлення Автора до того, що він оспівує (praise him here who doth hence remain, 14), яке кладе кінець спонтанному самовиливу почуттів і думок, як це було в “Марних зусиллях любові”. На зміну цьому приходить ретельніша праця над психологією персонажів, над логікою діалога й організацією сюжету.

Першим оригінальним сюжетом, де одна (Авторова) любов ділиться на дві – кращу і гіршу її частки – став сюжет “Двох шляхетних веронців” (TGV), двох друзів-побратимів, котрі виявляють один ‘кращу’, а другий ‘гіршу’ сторони їх спільної любові до Сільвії. Одначе втіленням найкращої любові – true – стала в цій п’єсі Джулія, символічно перебрана хлопцем: : ‘Mistress–Master’ сонета 20.*

*Жіночі ролі в єлизаветинському театрі виконували юнаки, тому юнак-актор у ролі Джулії грав, фактично, ‘святого Купідона’ – ‘Master–Mistress’ сонета 20.