Menu 

Shakespeare. Коментарі до сонета 71

 

NOe Longer mourne for me when I am dead,
Then you shall heare the surly sullen bell
Giue warning to the world that I am fled
From this vile world with vildest wormes to dwell:
Nay if you read this line,remember not,
The hand that writ it,for I loue you so,
That I in your sweet thoughts would be forgot,
If thinking on me then should make you woe.
O if(I say)you looke vpon this verse,
When I (perhaps) compounded am with clay,
Do not so much as my poore name reherse;
But let your loue euen with my life decay.
   Least the wise world should looke into your mone,
  And mocke you with me after I am gon.

No longer mourn for me when I am dead,
Than you shall hear the surly sullen bell
Give warning to the world that I am fled
From this vile world with vildest worms to dwell.
Nay, if you read this line, remember not
The hand that writ it, for I love you so,
That I in your sweet thoughts would be forgot,
If thinking on me then should make you woe.
O if (I say) you look upon this verse,
When I (perhaps) compounded am with clay,
Do not so much as my poor name rehearse;
But let your love even with my life decay.
   Lest the wise world should look into your moan,
   And mock you with me after I am gone.

♦ Перший з чотирьох віршів-заповітів, 71–74.†† Сонети 66, 67–68 і особливо 69–70 підказують нам, що спричинило появу цієї серії тяжких дум (“Як умру…”) – роздумів про своє призначення в житті і місце в історії.

1 you shall hear… – Знов переміна у звертанні після інтимного ‘ти’–thou. (Пам’ятаємо, що thou – це екстеріоризована краща частка душі Поета: all  the better part of me,  ‘солодке я’.)  Через пошанне або множинне ‘ви’ Поет звертається до реального Читача, якого любить, для якого пише (6) і який, головне, відгукується любов’ю на любов (7, 12). Мабуть, таких читачів було більше, ніж один: 70.14. Пор. різні you–‘ви’ в 15–16, 24, 54, 57–58; див. ДК до 70.8-11.    

3  this vile world, the wise world (13) – суспільство, світ читачів, вищий світ сонетів 66, 67–68, 69–70. 

4 vildest > vild = vile + wild                      Шекспір частіше, ніж інші, вживав слово vild в значенні і близькому до, і відмінному від wild: якщо wild – ‘природно дикий’ (savage), ‘природний, не цивілізований’, то vild об’єднує собою wild і vile (‘ниций, підлий’) в поняття дикості, неприродної для людини; vild – нелюдський, вироджений (perversely inhumane). Уживання всіх трьох слів у нюансах їх значень – своєрідний семантичний підпис Шекспіра в його п’єсах.

7 I … would [like to] be forgot[ten]

11 my poor name – див. 72 і ДК      

11 rehearse – промовляти, повторювати (21.4, 38.4)

13-14   Lest the wise world should look into your moan,
            And mock you with me after I am gone. – Пор. 69.9-12 і ДК до 69, котрий пояснить також і mock you with me; див. ДК до 67.1 і 70.12.

   • 13 mone [moan] ≈ 14 gon • ГК

ДОДАТКОВИЙ КОМЕНТАР

11 • Do not so much as my poor name rehearse = 72.11 • My name be buried where my body is 

  По суті, обидва рядки – заповіт прижиттєвої і пожиттєвої анонімності.

♥ Правдиво ідентифікує людину не її ім’я, а внутрішня правда – дух її душі (54). Цю думку наш Поет розгортає у “Ромео і Джульєтті”:

   Iuli. O Romeo, Romeo, wherefore art thou Romeo?
Denie thy father and refuse thy name:
Or if thou wilt not, be but sworne my loue,
And ile no longer be a Capulet.
   Ro. Shall I heare more, or shall I speake at this?
   Iu. Tis but thy name that is my enemie:
Thou art thy selfe, though not a Mountague,
Whats Mountague? it is nor hand nor foote,
Nor arme nor face, o be some other name
Belonging to a man.
Whats in a name that which we call a rose,
By any other word would smell as sweete,
So Romeo would were he not Romeo cald,
Retaine that deare perfection which he owes,
Without that tytle, Romeo doffe thy name,
And for thy name which is no part of thee,
Take all my selfe.                                RJ 2.2 [Q2 827-43]

    Джульєтта. Ромео! О, навіщо ти Ромео?
Зречися батька, відцурайсь ім’я!
А ні – лиш присягни мені в любові,
й я перестану бути Капулетті.
   Ромео. Ще слухати – чи зразу відповíсти?
   Джульєтта. Мій ворог – лиш ім’я твоє, бо ти
сам по собі є ти, а не Монтеккі.
Бо що таке Монтеккі? Ні долоня,
ані рука, нога, лице, без чого
нема людини. Назовись інакше!
Бо щó ім’я? Те, що звемо ‘троянда’,
так само пахло б і під іншим словом!
Ромео теж – якби й не звавсь Ромео,
уся його кохана достеменність
й неназвана зостанеться при нім.
Скинь не твоє, Ромео! А взамін
візьми усе моє!                                 (Пер.М.Габлевич)

Внутрішню цінність – дух, суть людського єства – можна добачити тільки в тому, як ця цінність проявляється назовні: у зовнішньому вигляді людини, у її слові і в ділі; для Поета Імярека – у його творчих ділах-і-тілах – його творах. Показово, що, говорячи про вроджену внутрішню досконалість кожної людини (‘that dear perfection which he owes’) Шекспір (під іменем Джульєтти) вирішив провести аналогію до життя саме рослинної природи (пор. 15), вибрав для цієї аналогії саме квітку (пор. “Венера й Адоніс”) і якраз під назвою rose.