Shakespeare. Коментарі до сонета 26
|
LOrd of my loue,to whome in vassalage |
Lord of my love, to whom in vassalage |
1 Lord of my love
Його любов, my love, що спонукає Поета писати про людську любов, має символічний вигляд Юнака (19–20: he), хоч сама є двостатевою – тобто, Master-Mistress (20.2) – не Lord-Lady.
1-2 Lord of my love… in vassalage ДК
В британській соціальній ієрархії Lord за статусом відрізнявся від Master, як Батько від Сина чи Пан від Панича. За суспільним рангом і згідно з ідеологією лицарства кожен шляхтич (Gentleman, Sir, Lord) є васалом свого сюзерена – соціально вище поставленого Пана-шляхтича (my Lord). А найвище поставлений Пан – король-суверен – є, як богообраний, васалом (слугою) Пана над Панами, the Lord.
Згідно з біблією, кожна людина є слугою – рабом (= робітником) – Господа. Особливо ті, хто обдарований талантами: Мт 7:19. Кожного васала єднали з його сюзереном клятвені узи любові й добровільного та взаємного служіння.
3-4 To thee I send this written аmbassage …
Писемним посланням Поета-васала вочевидь є черговий його твір – одна з книжок сонета 23. Однак див. ДК й наступну пару медитативних сонетів.
10 star … fair aspect – сприятливий астрологічний вплив
12 their sweet respect – ‘їх приємна увага (повага)’: ‘їх’ – читачів-глядачів (пор. I am beloved, в 25.13-14; також 10.3). Див. перші вісім рядків епіграми “Ad Musam.1”, в ДК до 72.13.
13-14 not show my head – ‘не виставляти голову, не показуватися’ (пор. 25.4: unlooked for) ДК
• 9 mouing ≈ 11 louing • 13 loue thee ≈ 14 proue me • ГК
ДОДАТКОВІ КОМЕНТАРІ
1 • Lord of my love 2 • in vassalage
За своїм стилем сонет 26 схожий на присвяти високопоставленим особам, що ними літератори супроводжували свої друковані твори, з єдиною суттєвою різницею: нижчі за соціальним статусом особи (васали) не зверталися до вищих (сюзеренів) через ти.
3 • To thee I send this written аmbassage
4 • To witness duty, not to show my wit.
♦ Пор. другу посвяту графу Саутгемптону, якою супроводжувалося видання другої поеми, надрукованої під іменем Шекспіра, – “Збезчещення Лукреції” (Lucrece, 1594):
 |
ЛЮБОВІ, яку я присвячую вашій Cвітлості, немає кінця, і ця Книжечка без початку є лиш її поверхневою Часткою. Доказ прихильності вашої Світлості, який у мене є, а не достоїнства моїх невмілих Рядків, дає мені певність, що його [твір] буде прийнято. Те, що я зробив – ваше; і що маю ще зробити – ваше, як присвячена вам частина всього, що моє. Мав би я більше достоїнств, то й обов’язок мій виказав би краще, а наразі, який є, він належить вашій Вельможності, котрому я бажаю довгого життя, і тим довшого, чим щасливішого. У всьому слуга вашої світлості, Вільям Шекспір |
♦ Крім найпершого речення, стиль тут – шаблонний. Як і в дуже схожій за стилістикою присвяті поетичної збірки Cynthia (1595) графові Дербі, бачимо церемонне, перебільшено скромне виправдання ‘цих кількох грубих, невідшліфованих рядків’ як недосконалого ‘прояву любові’ автора до адресата, і запевнення в готовності служити йому:
|
If my ability were better, the signes should be greater; but being as it is your honour must take me as I am, nor as I should be. My yeares being so young, my perfection cannot be greater. But howsoeuer it is, yours it is; and I my selfe am yours; in all humble seruice, most ready to be commaunded. Richard Barnefeilde. |
Були б мої здібності більші, то й показали б більше, але вже які є, то й ваша честь мусить прийняти мене таким, як є, – не яким мав би бути. Літа мої молоді, то й майстерність невелика. Але яка є – вона ваша; і сам я – ваш, смиренний слуга, завше у вашому розпорядженні. Річард Барнфілд |
У цілком відмінному стилі демонструє свій васальний обов’язок ума перед зовсім іншим Паном поет Джон Дейвіс: (ДК до 22):
|
To Loue my lord I doe knightes seruice owe |
В мого пана, Любові, стою я на лицарській службі, |
Див., у ДК до 38.2-4, цитату з ‟Орхестри” (строфи 118-120).
13 • Then may I dare to boast how I do love thee,
14 • Till then, not show my head where thou mayst prove me.
Проте поруч з реальним і беззаперечним Паном – Духом-Генієм – був у нашого Поета ще один реальний Пан, віддане служіння якому він приховував так само, як і власну письменницьку діяльність під його наставництвом (25.4). Тільки раз посмів він неявно “похвалитися, наскільки той йому дорогий” (dare to boast how I do love thee) – коли завершував першу частину ‟Орхестри” (1591). Саме розлогим описом свого захоплення цим поетом (‘Ластівкою’, чий унікальний спів надихає його так само, як Муза ‘Астрофіла’) закінчив Джон Дейвіс свою поему:
| [So might (suffize)] the Swallow, whose swift Muse doth range Through rare Ideas, and inuentions strange, And euer doth enioy her ioyfull spring, And sweeter then the Nightingale doth sing. O that I might that singing Swallow heare To whom I owe my seruice and my loue His sugred tunes would so enchant mine eare, And in my mind such sacred fury moue, As I should knock at heau’ns great gate aboue [пор. 29] With my proude rimes, while of this heau’nly state I doe aspire the shadows to relate.* Orchestra 130.4-7; 131 |
[Та досить було б і] Ластівки, чия Муза прудка летить Крізь рідкісні Ідеї, дивовижні фантазії, Завжди тішачись своєю, повною втіхи весною, І пісню співає ніжніше за Солов’я. О, тільки б почув я співучу Ластівку ту, Котрій належать служіння моє і любов, Його тони солодкі так би мій слух вчарували Й такий вихор священний в душі моїй підняли, Що вдарив б я в браму велику небес Гордою римою, малюючи образи/тіні Цього небесного стану. |
* Дуже скоро (в середині 1592 р.) він перепише це закінчення (строфи 127-131, опубл. 1773), усунувши будь-які згадки про поетів-сучасників. Оновлений варіант він пустить у друк щойно через 30 років (1622). Друга частина цієї поеми – про гармонію суспільства під правлінням королеви Єлизавети – так і не з’явилася ніколи.