Menu 

Горацій. Поетичне мистецтво

Квінт ГОРАЦІЙ Флакк. Поетичне мистецтво
ДО ПІСОНІВ
Переклав з латинської Андрій СОДОМОРА*

Що, якби шию коня з головою людини надумав
Пензлем з’єднати маляр, ще й пір’ям барвистим одіти
Ті звідусюди позбирані кусники: зверху обличчя
Гарної жінки, внизу ж — подоба лускатої риби[tiny-plugin],
Хто, на цей витвір поглянувши, сміхом не пирснув би, друзі?*
Вірте, Пісони: точнісінько так виглядатиме й книга,
Де ніби в маренні хворого будуть безладно зринати
Всякі дива, так що там не підійде до цілості твору
Ні голова, ні нога. — «Але ж малярам і поетам
Дозвіл ще з давніх часів на дерзання нечувані дано».
Знаю. І сам ним користуюсь, не боронитиму й іншим,
Лиш не для того, кажу, щоб сумирне єдналося з диким,
Щоб парувалися з тигром вівця, а з гадюкою — птиця.
Так от не раз по гучному, багатонадійному вступі,
Латку яскраво-червону пришиють одну, потім другу,
Начебто зайчика пустять: опишуть діброву Діани,
Вівтар її і струмок, що, звиваючись, так мальовничо
Лугом біжить, або Рейн, або в небі вологім веселку.
Все це, однак, не на місці. Скажімо, сумні кипариси
Добре вдаються тобі, та до чого вони, якщо чудом
Серед уламків судна врятувавсь грошовитий замовник?
Звідки, наприклад, цей глечик, якщо ти до амфори брався?
Все можеш, отже, робити, аби лиш єдине та просте.
Не одного з нас, поетів, о батьку, й сини його гідні,
Вводить в оману уявна довершеність: темним роблюся,
Прагнучи бути коротким; той, дбаючи тільки про легкість,
Млявим стає, цей — надутим, силкуючись бути поважним.

 

τῆϛ