Shakespeare. Коментарі до сонета 12
|
VVHen I doe count the clock that tels the time, |
When I do count the clock that tells the time, |
♦♦ Продовження сонета 11.
1 count the clock that tells the time. – Цілим – ‘годинник’ – позначена частина цілого: ‘години, удари годинника’, які можна порахувати (count); удари – це ‘голос’ годинника, який ‘каже’ час.
4 sable – геральдичний чорний колір; with white – пор. white (8). ДК
6 canopy, v. – Перше в історії англійської мови вживання цього дієслова, конвертованого з іменника. Convert – одне з улюблених слів Поета, а конвертація (перевтілення, метаморфоза) слова – улюблений його граматичний прийом (див. brave 2, 14; breed 14, 6.7; wastes of time, 10; sweets and beauties, 11, 8.2).
7-8 summer’s green… with white and bristly beard. Двічі згаданий (4, 8) білий колір ніде не згаданої Зими метонімічно служить нагадуванням про Смерть. Див. ‘Літо vs. Зима’ у 2, 5–6, ДК до 3. ДК
11-12 die as fast as they see others grow. Пор. 11.1-2, 14. ДК
13 Time’s scythe – Час-Косар = Сатурн-Кронос. Див. ілюстр. в ДК до 19.
14 hence – звідси: 1) з цього – земного – світу;
2) з цього світу поезії, де ти зараз є, – тобто, з усього написаного мною.
ДОДАТКОВІ КОМЕНТАРІ
4 • Q-1609: ‘sable curls or siluer’d ore with white’
Ця фраза у її контексті має сенс, коли прийняти, що
1) слова or і orе (= o’еr = over) при переписуванні чи в друці помінялися місцями (точніше, буква е зайняла не своє місце): ‘curls o’er-silvered or with white’ = “кучері посріблені чи побілілі” (варіант, прийнятий у цій редакції);
2) ‘срібний’ і ‘білий’ = синонімічні кольори, разом протиставлені ‘чорному’ : ‘sable curls or silvered over with white’ = “чорні кучері, чи посріблені білинóю”.
Є тут аспекти, які додають звичайному, буттєвому сенсу цієї фрази символічних обертонів: sable – не звичайна чорнота, а геральдична чернь, or – геральдичне золото, а silver та white у геральдиці взаємозамінні.
Геральдична символіка була ідеологічним аналогом символіки природи:
чорний колір символізував Ніч (космічну темряву), золотий або жовтий – Сонце
(світло в темряві, свідомість; чоловіче – активне − начало), срібний або білий – Місяць
(відбите світло в темряві, підсвідомість; жіноче – пасивне − начало).
7-8 • Summer’s green… on the bier with white and bristly beard
Зелень літа обертається білою остистою бородою старого діда, якого везуть хоронити. Так два образи – дозрілого/ зібраного в копи збіжжя та старіння/смерті людини – взаємонакладаючись, як наплив у кінокадрі, творять укупі третій, символічний – образ літа як зеленого Юнака, що зістарився і помер.
Там, де хлібороб святкує, Поет сумує – він краще, ніж інші, добачає красу, тому й гостріше відчуває в оновлюючому кругобігові циклічного часу його руйнівну лінійність. Так, персоніфікуючи живу й неживу природу; зливаючи три образи в одному; зливаючи в одній віршовій структурі два часи – циклічний (природний) та лінійний (витвір людського мислення) й теж персоніфікуючи їх (1, 13-14), Поет нагадує нам, що світом рядить не Людина, а Природа і Час.
Інтимно-мінорний настрій, яким проникнутий весь сонет 12, з’явився в сонетному циклі вперше. Мотивацію його знайдемо в попередньому (за настроєм відсторонено-мажорному): у першій його фразі і в завершальній, що звучить нотою приреченості: not let that copy die.
11 • Since sweets and beauties do them-selves forsake,
12 • And die as fast as they see others grow.
Абстрактні поняття солодке і краса, поставлені тут у множину, стають не просто солодощамий красотами, а живими солодиками ікрасунями (а чи солодинкамиі красенями), котрі зростають аж до поворотного моменту (‘самозречення’ – them–selves forsake), після якого починають умирати, бачачи, як зростають такі ж самі інші, others.
Пор. коментар до попереднього сонета, 11.1-4, і його ж завершальний рядок: Thou shouldst print more, not let that copy die.
Оскільки записник із сонетами служить Поетові своєрідним поетичним щоденником, де він узагальнює свій досвід і думки до рівня концепцій, у ньому не може не відбитися й певна конкретика його власного життя і його доби. На цю зовнішню конкретику вказують відповідні займенники – як-от that у that copy. ‘Та копія’ – це Поетів ‘син-сонце’, Юнак-і-Любов, недавно народжений його Музою у словесній плоті поеми “Венера й Адоніс”. Це той красивий відбиток авторового любовного я (а sweet beauty), що призначений невтомним Часом на коротке життя в повноті своєї слави – коли, після сходження на її вершину, неминуче наступить момент ‘самозречення’ і почнеться тихе ‘вмирання-забування’ (пор. 7) – в міру зростання таких же солодко-красивих others – ‘інших’ sweets and beauties того ж автора (11.1-4) чи sweets and beauties ‘інших’ авторів.
Цим збірним образом олюднених sweets and beauties можна охопити водночас усі двоголосні образи Сонетів 1-11 – і традиційного (насправді сукупного, уявного) ‘друга-юнака’ з його ‘солодким я’ і потомством, і самого Поета з його ‘солодким я’ і потомством цього ‘я’. Якщо, звісно, під печаттю сонета 11 розуміти печать-оригінал його творчої душі – тієї, яку сама Природа вирізьбила для друку і яку сучасники ототожнювали з душею античного співця любові – Овідія.
♦ Як у Піфагорові, кажуть, жила душа Евфорба, так ніжна, дотепна душа Овідія живе в солодкомовному, медоустому Шекспірі, свідченням чого є його “Венера і Адоніс”, його “Лукреція”, його цукровані сонети [відомі] серед особистих його друзів і т.д. Як Плавт і Сенека вважаються найкращими серед латинян в трагедії і комедії, так і серед англійців Шекспір – найдосконаліший в обох сценічних жанрах; в комедійному, див. його “Два шляхетні веронці”, “Комедія помилок”, його “Марні зусилля кохання” і “Немарні зусилля кохання”, його “Сон літньої ночі” й “Венеційський купець”; в трагедійному – його “Річард II”, “Річард III”, “Генріх IV”, “Король Джон”, “Тит Андронік” та “Ромео і Джульєтта”. Епій Столон сказав, що якби Музи заговорили по-латинському, то це була б мова Плавта; так і я кажу, що якби вони заговорили по-англійському, то говорили б точеною Шекспіровою фразою.