Menu 

Shakespeare. Коментарі до сонета 67

  

AH wherefore with infection should he liue,
And with his presence grace impietie,
That sinne by him aduantage should atchiue,
And lace it selfe with his societie ?
Why should false painting immitate his cheeke,
And steale dead seeing of his liuing hew?
Why should poore beautie indirectly seeke,
Roses of shaddow,since his Rose is true ?
Why should he liue,now nature banckrout is,
Beggerd of blood to blush through liuely vaines,
For she hath no exchecker now but his,
And proud of many,liues vpon his gaines?
   O him she stores,to show what welth she had,
   In daies long since,before these last so bad.

Ah wherefore with infection should he live,
And with his presence grace impiety,
That sin by him advantage should achieve,
And lace it self with his society?
Why should false painting imitate his cheek,
And steal dead seeing of his living hue?
Why should poor beauty indirectly seek
Roses of shadow, since his Rose is true?
Why should he live, now nature bankrupt is,
Beggared of blood to blush through lively veins?
For she hath no exchequer now but his,
And, proud of many, lives upon his gains?
   O him she stores, to show what wealth she had
   In days long since, before these last so bad.

♦♦ Пряме продовження 66-го, тісно пов’язане з ним логікою мислення і синтаксису. Пара до цього – сонет 68. ♦♦ ††

1 he = моя любов з 66.14. ДК  
1 іnfection – 1. Зло як суспільна ‘зараза’: 66.2-12 (пор. в AYLI 2.7).
                         2. ‘Заразою’ більшість письменників усіх часів називали стан закоханості, вважаючи саму любов до жінки хворобою, напастю, чумою – the plague (див. ‘жіночий’ цикл цих сонетів; LLL 2.1; 5.2; RJ 1.1, 1.2 і ін.). Тим більше зневажалася ‘поетична зараза’– писання любовної лірики. Тому любовний бум в англійській поезії 1590-х років – знаменне явище, варте вдумливого аналізу. Див. ДК до 5. Пор. 111, 121.

5-6 false paintingsteal dead seeing – Похідний образ від ідіоми to steal оne’s eyes – ‘засліплювати’ (20.8); тут: steal оne’s own eyes – ‘засліплюватися’ = дивитися і не бачити (‘мертве бачення’). ДК

7-8. ДК                      9-10 now [that] nature is beggаred of blood [бескровна, анемічна] ДК

11 exchequer – (державна) скарбниця, казна

13 him she stores = 68.13. Ср. 11.9; 126.5-12.

ДОДАТКОВІ КОМЕНТАРІ

1 • Ah wherefore should he live?

Не дивуймося, що, поставивши перед собою питання “Бути чи не бути?” у 66, Поет раптом переносить наголос з себе на нього-he (19) – адже він  від самого початку ототожнюється з ЮнакомRose*

[*Див. 20.14; 22.13-14 і т.д. – та й у більшості попередніх сонетів теж, – якщо пам’ятати, чиїм голосом говорить у них Поет: див. 23.13-14.]

Так автор ототожнюється з власним твором, батько – з сином, носій любові – з любов’ю, яку несе. Юнак Шекспіра як Rose-Eros – краща частка його власної душі (1, 39), що живе також в його писемному слові, де буде жити (ж и в е !) і після його смерті, та вже без свого Батька, самотою: 66.14. (Пор. 13.14.) По суті, в парі сонетів 6768 Поет ставить собі і дає собі відповідь на питання: “Для чого мені жити з моїм покликанням?”

І жива Поетова любов, і вся сукупність її поетично-драматургійних втілень (12), зведені ним в образ сонетного Юнака-he, –  – це всього лиш два прояви з мільйонів рукотворних ‘образів-тіней’ і з безлічі природних ‘благословенних форм’ божественної Ідеї Любові-Краси-Блага (5253you). Найбагатша, найдивовижніша з цих форм-проявів – Людина в розквіті юності (15, 53, 54, 60). Її – ROSE, Молоду Людину в Любові божественно-природній, красивій своєю чистотою і щирістю, – й покликаний утверджувати словом наш Поет (1519).

Отже, читаючи цю пару сонетів, будемо тримати в пам’яті всі три іпостасі шекспірівського ROSEhe 

особисту (he I),
творчу (he)
і загальнолюдську (he I = thou, you, they).

Наочний зразок цієї концепції як прояву закону духовної матерії див. у самій побудові сцени 4.3 “Марних зусиль любові” [LLL Q 1333-1526], де сфери духовної дії (впливу) – the frames of humanity  дійових осіб окреслені як концентричні сфери їхнього бачення та видимості/чутності їх самих і де найширша (‘загальнолюдська’) сфера належить центральному персонажу: Біронові.

2-3 • with his presence grace impiety,
3 • sin by him advantage should achieve

Лексично сонет 67 пов’язаний із трагедією “Річард III”, де цей король спершу виступає ще як герцог Ґлостерський. Річард – великий, амбітний, розумний Актор, колись щира й любляча душа (див. 2H6, 3H6), що, позбавлена людської (зокрема материнської) любові, скульгавіла гірше, ніж її тіло (66.8). Завдяки розуму й акторському хисту Річард добився того, чого прагнув, – леді Анни та королівського трону. Цей ‘інфікований’ юнак у Шекспіровому представленні викликає, з одного боку, захоплення його досконалим мистецтвом удавання, а з другого – жаль, що його вроджені таланти (одним з них і є оте мистецтво) він використав для самолюбних, корисливих цілей (пор. донжуана з поеми “Скарги закоханої”, A Lovers Complaint). Трагічно-безславний кінець Річарда – пересторога для надто амбітних юнаків, однак сама п’єса – підручник ‘не-честивості’ (безбожжя, impiety), просто-таки блискуче написаний! Ця блискучість опису, це підсвідоме захоплення, що його не могло не викликати в глядача-читача те мистецтво удавання в неперевершеній Шекспіровій подачі, і можна назвати ‘ошляхетненням гріха’ – gracing impiety (2-3).

Див., під подібним оглядом, образ короля Клавдія* – ‘могутнього супротивника’ the mighty opposite принца Гамлета.[*лат. сlaudus = ‘кульгавий, калічний, кривий’]

5 • Why should false painting imitate his cheek…?

Можна було б (як це звичайно й роблять коментатори та перекладачі) трактувати his cheek в прямому значенні (‘щока/щоки’), а false painting розуміти як косметику, однак чоловіки в єлизаветинській Англії щік не підмальовували, та й слово false тоді буде зайвим, а imitate – недоречним. Насправді мова йде не про мистецтво накладання рум’ян на лице, а про ‘неправдиве змалювання’ художниками пера обличчя-cheek уособленої ІДЕЇ живої душевної Краси-Любові (ROSE) Людини: зокрема, людини чоловічої статі: зокрема, молодого чоловіка, юнака: зокрема, нашого молодого Поета.

Чоловіки-поети, змальовуючи те, що вони називали ‘моя любов’, оспівували не власну – чоловічу – любов до краси, – не власну живу, суб’єктивну красу цієї любові, а красу її об’єкта – ‘моєї жінки’, та ще й робили це за фальшивими естетичними критеріями: slandering Creation with a false esteem (127.12). [Див. 127, 130, 131, 21, і зразки такого фальшивого змалювання у творах ‘всіх інших’ (all other, 61.14): ДК до 16.10 чи 78.5.]

А якщо Шекспір говорить про фальшиве ‘імітування обличчя’ не чиєїсь, а його власної краси-любові, то вочевидь має на думці неадекватне чи поверхове наслідування іншими поетами його ж таки любовної творчості. Справді, 1590-і роки, коли він писав Юнакові сонети, поеми й комедії, були напрочуд врожайними під цим оглядом – щороку друкувалося по кілька збірок любовної лірики.

Першопричиною любовно-ліричного буму 1590-х років вважають том любовних сонетів і пісень Філіпа Сіднея Astrophel and Stella, вперше надрукований у вересні 1591 р. (ДК до 32.4.ілюстр.2), хоч до того його роками читали в списках. Тоді як першими спів-творами нашого Поета і його ROSE були The Gulling Sonnets (1590) і блискучі акровірші “Гімни Астреї” (ДК до 59.13-14), написані на початку літа 1591 року (102, 104) і, вірогідно, відразу пущені в рукописний обіг.

Для нашого Поета весь цей врожай 1591-94 років – лиш кількісний: див. наступний рядок і  Alien у 78.3.

6 • [Why should … false painting] steal dead seeing of his living hue?

 “Очі– вікна душі”: див. опис мертвих очей юнака Адоніса, в які марно заглядає Любов-Краса (Венера), щоб побачити в них себе:

   She lifts the coffer-lids that close his eyes,
   VVhere lo, two lamps burnt out in darknesse lies.
Two glasses where her selfe, her selfe beheld
A thousand times, and now no more reflect,
Their vertue lost, wherein they late exceld,
And euerie beautie robd of his effect.                                                                                                           VA 1127-32     

   Підносить віка, глянь, а там не очі –
   лампади дві погаслі, серед ночі.
Два дзеркала, в які вона гляділась
по тисячу разів, – без відбиття:
утрачена їх незрівнянна сила
і всій красі відібрано життя.

Пор. також наперед пророковані ‘запалі очі’ deep-sunken eyes, читачеві сонета 2, якщо він має намір, як і Адоніс, прожити свої молоді роки без любові. Тільки живе, зсередини просвітлене Любовю людське око здатне бачити і гідно відбити (= мистецьки відтворити) живу благодать краси:  Красу-Rose – в тому числі справжню, живу Любов-Eros власної душі: his living hue (6 = 1.2-4, 11; 24).

Див. 127, 130, 131, 21; див. також зразки ‘фальшивого змалювання’ в творах ‘всіх інших’ (all other: 61.14), в ДК до 16.10 чи 78.5, чи 130.

7 -8 • Why should poor beauty indirectly seek
          Roses of shadow, since his Rose is true?

Пор. 1.1-2, 117 і 127.1-8: при звироднілій системі суспільних цінностей, що панує ‘зараз’ (6667), за браком справжніх любителів краси – тобто, її живих носіїв, true Roses, – бідна Ідея Краси мусить шукати собі Roses of shadow – вторинних втілень в образотворчому (в т.ч., поетичному) мистецтві. Хоча й тут бідна Ідея Краси знаходить лише ‘мертве бачення’ (dead seeing, 6) імітаторів фальшивих образних кліше (21; 127; 130.14).

А якщо Поет говорить про власну душевну Троянду (his Rose) як уже втілену в його власній поезії – зразок мистецтва правдивого (true), природно-живого (his living hue), – то Roses of shadow прочитується в іншому, прямому платонівському значенні: ‘тінь істинної краси’ (The whole Frame of Humanity). Ставлячись до духовного світу (світу ідей, за Платоном) з побожністю-piety (2), наш Поет знає, що його прояви в світі матеріальної природи закономірні. Тому питання: “Навіщо бідній красі шукати собі втілень обхідними шляхами, коли є правдивий зразок – він, його Троянда?” (= Навіщо красі тіні, якщо є справжнє світло?)  – аж ніяк не риторичне і потребує відповіді; також пошук відповіді на нього – не звичайна філософська допитливість. Зовнішній контекст, що породив цей сонет (66), каже нам: відповідь на це питання є життєво важливою для нашого Поета, бо повинна дати йому силу жити далі.

9 • Why should he live, now nature bankrupt is
10 • Beggered of blood to blush through lively vеins

Безперечно, що мова тут може йти виключно про сьогоднішню (now, 9; these last [days] so bad, 14) ‘збанкрутілу’ природу мистецтва, а не (як ці рядки зазвичай трактуються) про виснажену біологічну природу людини – про ‘брак гарячої крові’ у її фізичному тілі чи бодай в ‘обличчі’-cheek (5; blush, 10). Та навіть якби наш Поет і мав на увазі фізичну зовнішність якогось красеня-юнака, він не міг би оцінити природну снагу (наявність ‘гарячої крові в жилах’) людей давно минулих часів (in days long since, 14) інакше, ніж приглядаючись до їхніх витворів мистецтва – в т.ч. літературного). 

Закони Природи скрізь однакові – цю істину збагнув наш Поет, приглядаючись до способів існування різних видів і форм (тіл) земної духовної матерії – в т.ч. мовної, літературної. Сила духу Любові (56.8) – ось що оживляє-наснажує всяке природне тіло, зриме воно для нашого фізичного ока (‘матерія’) чи ні (‘дух’). (ДК до 39.2.) І саме ця проста істина (simple-Truth, 66) дає право поетові мислити аналогічно і писати метафоричноточно переносячи значення зі зримого на незриме (мислене) і навпаки. 

Порівняйте метафоричні прийоми (в т.ч. персоніфікацію) в сонетах 4445, 5051 і тут (6768) з описом чоловічого Бажання як Хоті в недавно завершеній поемі “Лукреція”:

While Lust is in his pride, no exclamation                [51, 151]
Can curb his heat or rein his rash desire,                   [45, 51]
Till, like a jade, Self-will himself doth tire.
And then with lank and lean discoloured cheek,    [15, 67]
With heavy eye, knit brow, and strengthless pace,
Feeble Desire, all recreant, poor and meek,
Like to a bankrupt beggar wails his case:                         [67]
The flesh being proud, Desire doth fight with Grace,   
For there it revels, and when that decays
The guilty rebel for remission prays.                       [146, 129]
                                                                            RL 705-14

Гнуздечки мало, щоб утримать Хіть:
   спочатку рветься до мети гаряча,
   тоді ж – як шкапа тягнеться ледача.
І вже змарніле, змучене, бліде,
погаслі очі, сплутане волосся,
Бажання в розпачі ледь-ледь бреде,
немов багач, коли на крах зайшлося:
воно з Чеснотою в бою стялося
    за насолоду; згаснув плотський жар –
    благає милосердя сам бунтар.     (Пер. М.Литвинця)

Очевидно, що у всьому – від чоловічої ерекції і до створення мистецьких шедеврів – проявляється воно, ‘Любові Досконалої Бажання’: Desire (of perfectst love being made) (51.10) – латинський Купідон, грецький Ероc – шекспірівська ROSE. Це Воно (Він? Вона?) дихає = мовить (чи мовчить) у кожному живому організмі, у кожній здоровій клітці і квітці – у кожній чистій думкою, люблячій серцем молодій Людині будь-якої статі. 

Це Його (Її?) силу й красу наш Поет описує у своїх численних поетичних здобутках-gains (12) – his Roses, – що теж є Його втіленнями-вираженнями, Ним нáтхненими (53). Пор. те ж в Овідія:

In nova fert animus mutatas dicere formas
corpora…

Дух пориває мене: про нові починаю співати
В змінених формах тілá. О боги, – бо ж од вас переміни, –
 Задум співця надихніть: відтоді, коли світ народився,
 Ген аж до наших часів доведіть нестихаючу пісню.
                                      Метаморфози, I.1-4. Пер. А.Содомори.