Menu 

Shakespeare. Коментарі до сонета 70

 

THat thou are blam’d shall not be thy defect,
For slanders marke was euer yet the faire,
The ornament of beauty is suspect,
A Crow that flies in heauens sweetest ayre.
So thou be good,slander doth but approue,
Their worth the greater beeing woo’d of time,
For Canker vice the sweetest buds doth loue,
And thou present’st a pure vnstayined prime.
Thou hast past by the ambush of young daies,
Either not assayld,or victor beeing charg’d,
Yet this thy praise cannot be soe thy praise,
To tye vp enuy,euermore inlarged,
   If some suspect of ill maskt not thy show,
  Then thou alone kingdomes of hearts shouldst owe.

That thou are blamed shall not be thy defect,
For slander’s mark was ever yet the fair,
The ornament of beauty is suspect,
A Crow that flies in heaven’s sweetest air.
So thou be good, slander doth but approve
Their worth the greater, being wooed of time,
For Canker vice the sweetest buds doth love,
And thou present’st a pure unstainèd prime.
Thou hast passed by the ambush of young days,
Either not assailed, or victor being charged,
Yet this thy praise cannot be so thy praise,
To tie up envy, evermore enlarged;
    If some suspéct of ill masked not thy show,
    Then thou alone kingdoms of hearts shouldst owe.

1 Цей сонет  – не тільки пара сонета 69, а й продовження відстороненої оповіді Поета про свого Юнака-he – про долю його (= його мистецтва) в суспільстві, життя в якому стає дедалі нестерпнішим (66, пор. 25, 29). Та якщо при цьому він різко міняє форму викладу думки, повертаючись до звичної інтимної розмови з Юнаком-thou, то це означає не тільки зміну теми чи настрою. ДК

3 = suspect is the ornament of beauty = suspеct of ill (13) = a Crow (4).

6 Their worth – пор. their outward, 69.5. Див. they і thy worth and truth, в 37; ДК до 4647

   Their worth  beeing wood of time = ‘до їх достоїнств залицяється час’: образна лексика Горація (див. його Послання ‘До своєї книги’: I.20). Йдеться про твори-they  (і їх персонажів-they) – дітей любовної (Юнакової) творчості нашого Поета (ДК до 13.14), до яких сучасники-любителі проявляють особливий інтерес (38.13; 10.3; 69). Пор. рядок 14.

7  Canker – див. 35.4, 54.5. ДК                            8 primeДК до 3.10  

9-11 the ambush of young days, assail, victor – тогочасний поетичний лексикон молодечих залицянь, амурних перемог  (2.1-4; 41). Пор. в Овідія: ‘Кожен коханець – вояк’ (Amores I.9). Пор. assault у ДК до 69.4ДК

11 This thy praise = 8-10 ДК 

12 envy, evermore enlarged – див. ДК до 59.13-14(i)ДК до 72.13

13 thy show – те, як ти виглядаєш і як тебе сприймають (з підозрою); див. thy show у 69.13

 • 5 approue ≈ 7 loue • ГК

ДОДАТКОВІ КОМЕНТАРІ

1 • That thou are blamed

Після відсторонено-узагальнених, жорстких сонетів про те, хто, що і чому зв’язує язика’ природно-правдивому Мистецтву (66, 67-68), повернення до звичної інтимної розмови з Юнаком означає не тільки зміну теми (хто, чому і як), а й зміну ролі Поета відносно Читача. Відданий апологет (‘Адвокат’: 35) свого Юнака (Юності = Правди Краси-Любові: 5462), який щойно виступив на захист Юнака в його мистецьких втіленнях (6768), знову входить у роль його старшого друга, наставника й утішителя (пор. 1.3-4; 35), але вже в іншому – зовнішньому – аспекті: в реальному житті (пор. 38). 

● Кожну специфічну ситуацію, в якій він опиняється як Автор, наш Поет узагальнює до рівня концепту, схеми, моделі, і багато сонетів будує так, аби добрим словом прислужитися і своєму молодому Читачеві – зокрема тóму, що теж народився бути поетом.

7 • Canker vice the sweetest buds doth love

Пор. інформацію, донесену одним з двох шляхетних веронців (Two Gentlemen of Verona) і відому тільки ‘найвитонченішим письменницьким умам’: ‘червяком’ (Canker), який точить таку письменницьку голову, є… Любов:

Yet Writers say; as in the sweetest Bud,
The eating Canker dwels; so eating Loue
Inhabits in the finest wits
of all.            TGV 1.1 [46-8]

Поети кажуть: найніжнішу Бруньку
з’їдає Черв, так і в уми найтонші
в’їдається Любов.                        

Пор. спосіб подачі персоніфікованого образу Любові в монолозі Бірона з “Марних зусиль любові” (4.3): Додаток “З очей жіночих цю науку взяв я…”.

8 • thou presentst a pure unstained prime
9 • the ambush of young days
11 • this thy praise

Зміст всіх цих рядків окреслений загалом як ‘похвала’ Юнака (11); а на тлі попереднього сонета – де певні автори додають власного ‘бур’янного духу’ до чесного Юнакового цвіту – фраза ‘твоє щонайчистіше розквітання’ (8)  означає, що Поет хвалить Юнака саме за ту його тілесну й глибинно-душевну непорочність, яку він собою представляє і яку й опорочують носії ‘бур’янного духу’ (ДК до 69.4), заздрісники (12; ), автори ‘вульгарних писань’ (38).

Погодьмося, що глибоко інтимні деталі життя Юнака-thou, про які так впевнено говорить тут Поет, не може знати ніхто, крім самого Юнака. Маємо, отже, ще одне підтвердження, що Юнак і є наш Поет. Сам непорочний в своєму весняному розквіті, знаючи, що він не один такий, він протягує всім таким же непорочним руку підтримки – руку творця всевідаючого, котрий пише дружні послання у вічність, певний, що на них відгукнуться колись струни чиїхось душ.

● Свій спосіб писання сонетів-послань – за принципом розмови з собою як читачем (або за принципом дзеркального звертання: 3.1-2; LLL 4.3 [Q 1659-68]), – Автор-поет не тільки запозичив в Автора-драматурга – професійного творця діалогу, а й продемонстрував, розігравши на сцені. 

♥ Так, в епізоді з “Двох веронців” Сільвія просить Валентина замість неї написати листа неназваному ‘другові’, а прочитавши написане, вручає листа назад самому Валентину. Слуга Валентина робить правильний висновок: “Листа пан писар сам до себе написав”:

   Speed. 
Oh excellent deuise, was there euer heard a better?
That my master being scribe,
To himselfe should write the Letter?  TGV 2.1 [530-2]

   Спід.
О хитрощі тонкі! І хто б сказав?
Листа пан писар сам до себе написав!
                                                (Пер. І. Стешенко)

● В реальній читацькій дійсності ці ‘тонкі хитрощі’ (excellent deviсe) служать добру службу, бо таке перехресно адресоване послання може, властиво, адресуватися будь-якому Читачеві – будь-якій спорідненій Душі.

 У пізній комедії “Дванадцята ніч” (1600) Поет вивів навіть формулу такого послання: ““Догодив одному – сподобайся всім” (водночас визнавши, що ‘це перехресне підв’язування’ – однієї ноги підв’язками обох – дещо ускладнює природний біг думки):

   Malvolio.
This does make some obstruction in the blood:
This crosse-gartering, but what of that?
If it please the eye of one, it is with me as the very true Sonnet is: Please one, and please all.                                                                               TN 3.4 [1542-5]

   Мальволіо:
Ці підв’язки навхрест кров трохи гальмують, ну й що? Раз воно тішить око одній, то чом би мені, як правдивому сонетові, догодивши одній, не сподобатися всім