Menu 

Shakespeare. Коментарі до сонета 51

  

THus can my loue excuse the slow offence,
Of my dull bearer,when from thee I speed,
From where thou art,why shoulld I hast me thence,
Till I returne of posting is noe need.
O what excuse will my poore beast then find,
When swift extremity can seeme but slow,
Then should I spurre though mounted on the wind,
In winged speed no motion shall I know,
Then can no horse with my desire keepe pace,
Therefore desire( of perfects loue being made )
Shall naigh noe dull flesh in his fiery race,
But loue,for loue,thus shall excuse my iade,
   Since from thee going,he went wilfull slow,
   Towards thee ile run,and giue him leaue to goe.

Thus can my love excuse the slow offence
Of my dull bearer, when from thee I speed:
From where thou art, why should I haste me thence?
Till I return of posting is no need.
O what excuse will my poor beast then find,
When swift extremity can seem but slow?
Then should I spur though mounted on the wind,
In wingèd speed no motion shall I know,
Then can no horse with my desire keep pace,
Therefore desire (of perfect’st love being made)
Shall neigh no dull flesh in his fiery race,
But love, for love, thus shall excuse my jade:
    Since from thee going, he went wilful slow,
   Towards thee I’ll run, and give him leave to go.

††♦♦  Продовження сонета 50.

1 the slow offence  – Повільну ходу коня вершник сприймає як активний спротив своєму власному бажанню (wilful slow, 13): звідси offence-‘образа’ і гнів. См. 50.9-10.

1-2 slow offence of my dull bearer  versus  ‘fiery race (11) – Див. коментарі до 44 і 45.

2 my dull bearer     11  no dull flesh  – Пор. 44.1.

3 where thou art – Див. 48: When I took my way, each trifle

6 swift extremity  ДК

10 Q-1609: desire (of perfects loue being made) = perfectst love = perfectest = most perfect

 Тут desire = ‘бажання’, але це вогненно-пристрасне ‘бажання’ (почуття) відрізняється від ‘жадання’ (чуття), символом якого звичайно є образ бога любові, DesireCupid (< лат. cupido), Ерота-Купідона. І відрізняється воно як раз абсолютною і безумовною чистотою любові (perfectst love = лат. venus, -eris), одиничним проявом якої воно, власне, і є (‘з якої воно зроблене’:  пор. 53). Тут desire – це прояв Еросу: любові довершеної і всеохопної. ДК

11-13  Q-1609: [desire] shall naigh noe dull flesh in his fiery race,
             But loue,for loue,thus shall excuse my iade,
             Since from thee going,he went wilfull slow,

Уживши самих лише ком, Автор позначив інтонаційні паузи, які ділять лінійний текст на смислові сегменти, але не визначив пов’язань цих сегментів. Завдяки пунктуаційній свободі актуалізуються додаткові значення, що інакше лишилися б не задіяними.

Серед іншого, бачимо тут приклад унікального шекспірівського прийому поетичного згущення – прочитання одного й того ж слова чи словосполуки (But love, 12) двічі – з попереднім і з подальшим текстом.

But love, тісно єднаючи love з попереднім реченням (7-11, уявний політ), в той же час починає (в рядку 12) нове речення, а воно, дублюючи лексику найпершого рядка, повертає читача назад – тобто, до реальної ситуації рядка 1 і взагалі сонета 50, скеровуючи тим самим і сонет 51, і цілість 50-51 до завершення. ДК

• 5 find ≈ 7 wind • ГК

ДОДАТКОВІ КОМЕНТАРІ

6 • swift extremity = +extreme swiftness = прийом перестановки значень (‘+’ = ‘більше ніж’, ‘more than’). див. ДК до 6.6.

‘Крайня, нагальна потреба’, extremity, вимагає швидкості (swift) і не терпить зволікань (the slow offence, 1). Контекстуально логічнішим видається зворотнє поєднання складових значень – extreme swiftness, але тоді ця словосполука втрачає додатковий смисл (він додався якраз завдяки незвичній перестановці складових): ‘крайня потреба вимагає й крайньої швидкості’ . В цьому напрямку думка й розвивається далі в рядку 7.

  Нижче подана строфа з поеми “Лукреція” явно є наступною ланкою в осмисленні чуттєвого досвіду, раз вже осмисленого у другому катрені сонета 51:

Her letter now is seal’d and on it writ
At ARDEA to my Lord with more then hast,
The Post attends, and shee deliuers it,
Charging the sowr-fac’d groome, to high [hie] as fast
As lagging fowles before the Northerne blast,
Speed more then speed, but dul & slow she deems,
Extremity still vrgeth such extremes.                                                                                                                             RL 1331-7

Печать на лист кладе й на ньому пише:
“В Ардею – мужеві. Вручить мерщій!”
Велить слузі оспалому скоріше
зніматись з місця – як птахи в вирій,
коли вже в спину дихає борвій.
Навіть ‘мерщій’ для неї – це загайність:
потрібні крайнощі потребі крайній.                                                                                                                          (Пер.  М. Литвинця)

Lucrece_1594_title page

“Лукреція”, яка налічує 1856 рядків, була зареєстрована до друку 9 травня 1594 року. Враховуючи, що цитована строфа появилась у ній вже після описаної в сонетах поїздки, тобто десь наприкінці 1593 чи в початках 1594 року, можна відповідно датувати цей і кілька попередніх сонетів, заодно припускаючи, що серед ‘дрібниць’-trifles, залишених вдома перед дорогою (48), лежав перерваний (в силу відсутності дорогоцінного друга – Натхнення: тебе) рукопис саме цієї поеми.

9-12 • Then can no horse with my desire keep pace,
           Therefore desire (of perfect’st love being made)
           Shall neigh no dull flesh in his fiery race,
           But love, for love,

Дієслово neigh (11) ужите незвично – як перехідне, і приймає два додатки: no dull flesh і love наступного рядка. Кінь ірже при максимальному припливі життєвої енергії – зокрема так реагує його плоть на поклик жадання-desire.

 Див. поетичний опис любові коня, її природних енергій, у “Венері й Адонісі”, 312-382.
 Див. також про поведінку коней, в монолозі про музику з “Венецького купця”, 2403-11 (ДК до 8.1-2).

Інакше поводиться кінь при взаємодії з людиною: коли бажання вершника (my desire, 8) проймає душу і коня, тоді голос його плоті (44) виражає порив почуття (45), спільного для обох. Це вже зовсім інша мова, ніж мова гніву й болю в сонеті 50 (пор. spur там і spur тут). Це вже не діалог, а монолог, в якому промовляє не груба плоть, а саме Бажання:

desire (of perfect’st love being made) shall neigh no dull flesh in his fiery race, but love

Сягнувши найвищого рівня напруги, Бажання вершника стає проявом Любові-Абсолюту (perfect’st love) і тому поширюється миттю: охопивши також і коня, Воно стає ще одною, третьою живою істотою.

Звідси – від відомого великим поетам явища духом веденої творчості – і походить традиційний образ крилатого Пегаса: несучою силою тут виступає Дух (‘крила’), ‘конем’ – творчість, ‘вершником’ – поет-художник. (Пор. Буття 2.19.) Дух, як підказує і цей сонет, є  Духом Любові:

Меркурий с кадуцеем, ведущий крылатого Пегаса: картина Андреа Мантенья «Парнас» (ок. 1490)

Меркурій з кадуцеєм веде крилатого Пегаса: картина Андреа Мантенья «Парнас» (бл. 1490)

 Див. наведений нижче уривок зі сцени 7 третьої дії хроніки “Генріх V” (King Henry V) – в другій, значно ширшій редакції видання (F-1623). В першому виданні (Q-1600, так зване “погане кварто”)  сцена має всього двадцять п’ять рядків, і три з них виросли з сонетів 44-45 і 51:

   Burbon. Now you talke of a horse, I haue a steed
like the Palfrey of the sun, nothing but pure ayre
and fire, And hath none of this dull element of
earth within him.                             H5 3.7 (Q-1600, 1655-7)

   Бурбон. Про коней говорячи: от у мене кінь – не Комонь, а сонце, сам лише вітер з вогнем, а грубого первня, землі, в нім анітрохи.

Герцог Бурбонський із тексту 1600 р. у версії Фоліо (1623) є наслідним принцом, Дофіном:

               Enter the Constable of France, the Lord                                          Ramburs, Orleance, Dolphin, with others.

   Dolph. My Lord of Orleance, and my Lord High Con-
stable, you talke of Horse and Armour?
    Orleance. You are as well prouided of both, as any
Prince in the World.
    Dolph. What a long Night is this? I will not change
my Horse with any that treades but on foure postures[1]:
ch’ ha: he bounds from the Earth, as if his entrayles were
hayres[2]: le Cheual volante, the Pegasus, ches les narines de feu[3]. When I bestryde him, I soare, I am a Hawke:         [1640]  
he trots the ayre: the Earth sings, when he touches it: the 
basest horne of his hoofe, is more Musicall then the Pipe of
Hermes[4].
    Orleance. Hee’s of the colour of the Nutmeg.
    Dolph. And of the heat of the Ginger. It is a Beast
for Perseus: hee is pure Ayre and Fire; and the dull Ele-
ments of Earth and Water neuer appeare in him, but on-
ly in patient stillnesse while his Rider[5] mounts him: hee
is indeede a Horse, and all other Iades you may call
Beasts.                                                                                                    [1650]
    Const. Indeed my Lord, it is a most absolute and ex-
cellent Horse. 
    Dolph. It is the Prince of Palfrayes, his Neigh is like
the bidding of a Monarch, and his countenance enforces
Homage.
    Orleance. No more Cousin.
    Dolph. Nay, the man hath no wit, that cannot from
the rising of the Larke to the lodging of the Lambe,
varie deserued prayse on my Palfray: it is a Theame as
fluent as the Sea: Turne the Sands into eloquent tongues,[1660]
and my Horse is argument for them all: ’tis a subiect
for a Soueraigne to reason on, and for a Soueraignes So-
ueraigne to ride on[5]: And for the World, familiar to vs,
and vnknowne, to lay apart their particular Functions,
and wonder at him, I once writ a Sonnet in his prayse,
and began thus, Wonder of Nature.
    Orleance. I haue heard a Sonnet begin so to ones Mi-
stresse.
    Dolph. Then did they imitate that which I compos’d
to my Courser, for my Horse is my Mistresse.                      [1670]
   Orleance. Your Mistresse beares well.
    Dolph. Me well, which is the prescript prayse and per-
fection of a good and particular Mistresse.
   Const. Nay, for me thought yesterday your Mistresse
shrewdly shooke your back.
    Dolph. So perhaps did yours.
    Const. Mine was not bridled.
   Dolph. O then belike she was old and gentle, and you
rode[5] like a Kerne of Ireland, your French Hose off, and in your strait Strossers.                                                                        [1680]
    Const. You haue good iudgement in Horseman-
ship. 
    Dolph. Be warn’d by me then: they that ride[5] so, and
ride[5] not warily, fall into foule Boggs: I had rather haue
my Horse to my Mistresse.[*]
   Const. I had as liue haue my Mistresse a Iade.                                                                                                                               H5 3.7 [F 1632-86]

        Входять конетабль Франції, лорд Рамбюр,                                  герцог Орлеанський, дофін та інші.

     Дофін. Герцог Орлеанський і великий конетабль
 ведуть мову про коней та обладунок?
      
Орлеан. У вас вони такі, що й одному і другому будь-який принц позаздрить.
      
Дофін. Ох і довга ця Ніч! Я, панове, мого Коня
 не проміняю на жодного чотириніжника[1]. Мій
відскакує від Землі, наче волосом набитий,[2] le cheval volant, Пегас, chez les narines de feu[3]. Коли я
на ньому – я ширяю Соколом; вітер його несе,
Земля співає від його доторку; в найтвердішім копиті у нього більше музики, ніж у Гермесовій дудці.[4]

      Орлеан. Масть – мускатний горіх.
      
Дофін. А гарячий, як імбир. Звір якраз для Персея: чистий Вітер і Вогонь, а ваготу Землі й Води видно тільки з того, як терпляче й сумирно чекає він на свого Верхівця, поки той в сідло сяде[5]. Ото достеменний Комонь, а всі інші, можна сказати, – так, звірина.
      Конетабль. Справді, мілорде, це надзвичайний,
прекрасний Кінь.
      
Дофін. Скакун над Скакунами: ірже наказово,
по-Монаршому, а вигляд такий, що не вшанувати його годі.
     Орлеан. Ну-ну-ну, Кузене
      
Дофін. А таки так: хто не здатен, від рання до смеркання, від обуди Жайвора й до ночівлі Ягнят, належно хвалити мого Скакуна – у того пустота в голові. Ця Тема плинна, як Море: дай піскам язика – і ті знайдуть що сказати про мого Коня. Королям достойно думати про нього; Королю Королів –  їздити на ньому[5], а Світові, знаному нам і незнаному, – відкласти всім свої Заняття й подивляти його. Я написав був сонета в його честь, почавши словами: “Чудо Природи…”.
      Орлеан. Так, я чув, починався один сонет – але звернений до Дами.
      
Дофін. То це зімітували моє звертання до Коня, бо Скакун мій і є моя Дама.
      
Орлеан. Добре носить ваша Дама.
      
Дофін. Мене – добре: що і є найвищим достоїнством кожної доброї непересічної Дами.
      
Конетабль. А от учора, здається, ваша Дама
добряче натрясла вам зад.
      
Дофін. Як і ваша – вам?
      
Конетабль. Моя була без вузди.
      Дофін.
То, мабуть, вона стара і сумирна, а це ви гарцювали[5], як той керн ірландський, без французьких панчіх, в самісіньких бриджах.
      
Конетабль. Ви добре знаєтесь на верховій їзді.
      
Дофін. Тоді послухайте мою засторогу: хто отак їздить верхи[5], та ще й без оглядки, той впаде в паскудне болото. Я волію не Даму мати, а Коня.[*]
      
Конетабль. А я, скільки живу, волію Даму мати за Коня.                                                                                                                                                                                          (Пер. М. Габлевич)

[1] four postures (‘чотириніжник’): чотири взаємопов’язані первні-стихії як опорні принципи існувания фізичного світу.
[2] bounds from the Earth, as if his entrails were hairs (‘відскакує від Землі, наче волосом набитий’) – з легкістю тодішнього тенісного м’яча; крім того, ‘волосся’ – символ знань.
[3] le cheval volant, Pegasus, chez les narines de feu (фр.) – ‘летючий кінь, Пегас, з вогненними ніздрями’. Пор. ‘копитом вибите джерело’ в сонеті Т.Фрімана: ДК до 49.2(2.4)
[4] the Pipe of  Hermes (‘Гермесова свиріль’) = поет, співець природи як божествений інструмент; гр. Гермес (єгип. Тот, лат. Меркурій) – бог поетів-‘пастухів’ і посланець богів. Гермес-Меркурій – уособлення вишнього Натхнення. Див. ‘Меркурій’ в сонеті Т.Фрімана: ДК к 49.2(2.1); пор. Буття 2.19.
[5] ride = управляти чимось чи кимось як засобом пере/просування. Пор. ДК до 137.

[*] Див. геральдичний опис дворянського герба (1603) Джона Дейвіса (Sir John Davies 1569-1626): On a mount vert, a Pegasus, or, winged, gules. – “На зеленій горі Пегас золотий, крила червоні”. Див. зелень в ДК до 20.7, символіку червоного кольору і гори.

♥ Пор. діалог з “Марних зусиль любові”:

Braggart. Arts-man preambulat, we will be singuled from the barbarous. Do you not educate youth at the Charg-House* on the top of the Mountaine?
   Pedant. Or Mons the hill.
   Brag. At your sweete pleasure, for the Mountaine.
   Peda. I do sans question.                           LLL 5.1 (Q 1815-20)

*  Сharge – будь-яка геральдична фігура, тож можна зрозуміти це означення як ‘школа образної символіки’. 

   Армадо. Мистецький мужу передмовний, відмежуймось-но від невігласів. Це не ви юнацтво виховуєте в Домі напучувань на верхів’ї Гори?
   Олоферн. Точніше, горба.
   Армадо. Як вашій милості вгодно, хай горба.
   Олоферн. Виховую, sans question*.                                                                                                                           (Пер. М.Габлевич)

без сумніву (фр.

Як експериментально показує Шекспір цією парою сонетів, 50-51, емоційний (emotive) Дух Любові з його щонайлегшою вогняною природою – це могутнє джерело кінетичної енергії, яку можна виміряти в кінських силах (хоч і не за формулою E = mc2). Він – Перворушій, в прямому значенні слова. (Див. the First Moveable у системі Птолемея: ДК до 21.8, та сучасні уявлення про Primum Mobile).