Menu 

Shakespeare. Коментарі до сонета 57

 

BEing your slaue what should I doe but tend,
Vpon the houres,and times of your desire?
I haue no precious time at al to spend;
Nor seruices to doe til you require.
Nor dare I chide the world without end houre,
Whilst I(my soueraine)watch the clock for you,
Nor thinke the bitternesse of absence sowre,
VVhen you haue bid your seruant once adieue.
Nor dare I question with my iealious thought,
VVhere you may be,or your affaires suppose,
But like a sad slaue stay and thinke of nought
Saue where you are , how happy you make those.
   So true a foole is loue,that in your Will,
   (Though you doe any thing)he thinkes no ill.

Being your slave what should I do but tend
Upon the hours, and times of your desire?
I have no precious time at all to spend;
Nor services to do till you require.
Nor dare I chide the world without end hour,
Whilst I (my sovereign) watch the clock for you,
Nor think the bitterness of absence sour,
When you have bid your servant once adieu.
Nor dare I question with my jealous thought,
Where you may be, or your affairs suppose,
But like a sad slave stay and think of nought
Save where you are, how happy you make those.
   So true a fool is love, that in your Will,
   (Though you do any thing) he thinks no ill.

1 Being your slave         8 your servant 

   Повторна зміна форми звертання (після you-ви у 5355 і thou-ти в 56) не може залишитися поза увагою, тим більше, що індивідуальна любов Поета (37.8) – з якою він ототожнюється (20.14, 22, 56; тут: 13-14) – описана як ‘відданий/істинний дурник’ (‘дитя’, або ‘юродивий’), який охоче приймає будь-яку Волю-Will свого Пана-Пані, – в даному випадку, волю бути відсутнім (7-8, 13-14). Пор. 56. ДК

1-2 tend upon – як у 53.2

I (my sovereign) =  1) прикладка:  ‘я (сам собі пан)’;
                                     2) звертання:  ‘я, мій пане’ чи ‘моя пані’ чи  ‘(мій сюзерене)’ чи ‘(мій суверене)’. В той час звертання часто писали в дужках: див. кінець Присвяти в ДК до 11-12, нижче. 

7-8 [I] think the bitterness of absence sour – Пор. 56.

Про неодноразову, прикру й гірку для Поета-творця, відсутність Натхнення – його Пана-сюзерена (Master-Mistress of my passion, 20; також Lord of my love, 26) – і про щасливу залежність від Його присутності (яка є свідченням Його любові) говорить не тільки пара сонетів 5758.

10 or your affairs suppose = nor dare I suppose what your affairs may be

12 = Save [that] how happy you make those [there] where you are. ДК

13-14  your Will – ваша Воля, ваше Веління = your desire (2). ДК

Продовження – сонет 58 ♦♦ ††

ДОДАТКОВІ КОМЕНТАРІ

1 • Being your slave your servant (8).

У звичній для нас суспільній ієрархії ставлення слуги до пана передбачає відповідний пошанівок – звідси пошанне youви. У не зовсім звичному для нас лицарському кодексі ця ієрархія ґрунтується на любові до Бога (thou) і ближнього (thou, you) – на тій шанобливо-вірнопідданій любові, яку виявляє васал до свого сюзерена, підданий до суверена – і навпаки. Найвищим сюзереном-сувереном є Пан над Панами, а його васалами – робітники (= раби) Божі (58.1; Мт. 21:33-40).

У зовсім не звичній для нас людсько-ангельській ієрархії, яка проглядається в Шекспіровому світовідчутті та маловідомих постулатах неоплатонічної ренесансної філософії, youви має ще сему двоїнності, позначаючи двостатевого Бога-Любов (ДК до 1.1, 13.1-2, 17.13-14, 38 і 39.2) у Його людській проекції MasterMistress (20).

11 • But like a sad slave stay and think of nought
12 • Save where you are, how happy you make those.

Пор. рядок 12 й останній рядок Присвяти королеві Єлизаветі Тюдор, що відкриває рукопис поеми про безсмертя душі (ДК до 52). В цій присвяті ‘відданого підданого й слуги її Величності’ знаходимо два займенникові звертання: ви – коли Поет звертається до її Душі-Soul; і ти – коли він звертається до її духа-spirit:

TO that cleere maiestie which in the North
Doth, like another Sunne in glory rise ; 
Which standeth fixt, yet spreads her heauenly worth ; 
Loadstone to hearts, and loadstarre to all eyes.

Like Heauen in all; like th’Earth in this alone, 
That though great States by her support doe stand, 
Yet she herselfe supported is of none, 
But by the finger of the Almighties hand :

To the diuinest and the richest minde, 
Both by Arts purchase and by Natures dowre, 
That euer was from Heau’n to Earth confined, 
To shew the vtmost of a creature’s power :

To that great Spring which doth great kingdomes mooue,
The sacred spring whence right and honor streames, 
Distilling Vertue, shedding Peace and Loue, 
In euery place, as Cynthia sheds her beames :

I offer up some sparkles of that fire, 
Whereby wee reason, liue, and moue, and be ; 
These sparkes by nature euermore aspire, 
Which makes them to so high an highness flee.

Faire Soule, since to the fairest body ioind
You giue such liuely life, such quickning power,  
And influence of such celestial kind 
As keepes it still in youths immortall flower :  

(As where the sunne is present all the yeere,
And neuer doth retire his golden ray, 
Needs must the Spring bee euerlasting there, 
And euery season like the month of May.)

O! many, many yeeres may you remaine, 
A happy angell to this happy Land ; 
Long, long may you on Earth our empresse raigne, 
Ere you in Heauen a glorious angell stand.

Stay long (sweet spirit) ere thou to Heauen depart,
Which makst each place a heauen wherein thou art.

                Her Maiesties 
    11 July,                       Deuoted Subiect 
          1592                                   and Seruant, 
                                                               IOHN  DAVIES. 

Ясній величності тої, котра на Півночі,
як іще одне Сонце у славі поставши, 
стоїть непорушна, розсіваючи власну небесність;
магнітові серць, зорі провідній для очей;

Небесній у всьому, Земній у тому лишень,
що, хоч Держави великі підтримані нею стоять,
саму ж бо її ніхто не підтримує,
тільки перст руки Всевишнього;

Розумній душі, пресвятій, пребагатій усім, 
що Мистецтвом набуто і дано Природою,
посланій в простір Земний із Небес, 
щоб показати найвищу спромогу створіння;

Рушієві великому, що рухає царства великі,
джерелу священному, звідки право і честь випливає 
й очищає Чесноту від домішок, скрізь 
розливаючи Мир та Любов, як Цинтія – власне проміння;

підношу кілька іскорок того вогню, завдяки якому  
ми думаємо, живемо, рухаємось, існуємо;
іскрам цим за природою дано вічно возноситись,
то й линуть вони догори, на високу таку висоту.

Душе прекрасна, до прекрасного тіла приєднана,
таке ви даєте йому животворне життя,
таку силу цілющу, небесну йому вливаєте,
що тримає його в нетлінному цвіті юності

(адже там, де сонце є цілорічно 
й золотий його промінь не чезне ніколи,
там не може Весна не тривати вічно,
там кожна у році пора – як Май)!

О, хай би ще многії літа ви зоставались
янголом щасним для цього щасливого Краю;
довго-предовго царюйте нам тут, на Землі,
перш ніж постати чудесним янголом в Небі.

Побудь, любий духу, довго, ще довго не йди до Раю:
поки що рай є скрізь там, де опиняєшся ти.

                          Її Величності
     11 липня                                   Відданий Підданий
          1592                                                              і Слуга
                                                                                        ДЖОН ДЕЙВІС.

У  першодруці поеми 1599 року дата не вказана, є тільки підпис, і він дещо інший:

                             «Her Maiestie’s least and vnworthiest Subiect, IOHN DAVIES» =
                             “Її Величності найменший і найменш достойний Підданий, Джон Дейвіс”.

Факт, що Поет з ‘відданого підданого і слуги’ (себто обранця) перетворився в звичайного і навіть ‘найменш достойного’ підданого, є, мабуть, наслідком життєвих випробувань 1592-1598 років та тверезого порівняння «павиних ніг» власної душі з її «павиним хвостом» (ДК до 52). Див. також 23.

13-14 • So true a fool is love, that in your Will,
   (Though you do any thing) he thinks no ill.

Слово Will (надруковане тут з великої літери, як і в 135136 та 143, де воно виділене ще й курсивом) звичайно приймають за скорочене власне ім’я William, яким, як припускають, грає Поет William Shakespeare, акцентуючи й значення загального іменника will : 1) воля, воління, веління; 2) хіть-lust. Спростовуючи це припущення, що тільки здається доречним, зазначимо, що:

(і) аж ніяк не одне лише слово will (тут і в інших творах) Автор писав з великої літери і навіть виділяв, бувало, курсивом, – але ж ми не приймаємо їх за власні імена;

(іі) цьому припущенню суперечить граматика рядків 13-14, де займенник he (підмет інверсованого підрядного речення) заміняє love (персоніфікований іменник у функції підмета інверсованого головного речення). Тобто, словосполука in your Will функціонує як прислівник місця, пов’язаний з дієсловом thinks, і не є означенням для love. Ось як виглядає це складно-підрядне речення без інверсій – 

Love is so true a fool that, though you [will/would] do any thing, he thinks no ill in your will – 

тож годі його своєвільно читати як:

                 “Love  in your Will[iam] is so true a fool that, though you do any thing, he [= William] thinks no ill”.