Menu 

Shakespeare. Коментарі до сонета 62

 

SInne of selfe-loue possesseth al mine eie,
And all my soule,and al my euery part;
And for this sinne there is no remedie,
It is so grounded inward in my heart.
Me thinkes no face so gratious is as mine,
No shape so true,no truth of such account,
And for my selfe mine owne worth do define,
As I all other in all worths surmount.
But when my glasse shewes me my selfe indeed
Beated and chopt with tand antiquitie,
Mine owne selfe loue quite contrary I read
Selfe,so selfe louing were iniquity,
   T’is thee(my selfe)that for my selfe I praise,
   Painting my age with beauty of thy daies.

Sin of self-love possesseth all mine eye,
And all my soul, and all my every part;
And for this sin there is no remedy,
It is so grounded inward in my heart.
Me thinks no face so gracious is as mine,
No shape so true, no truth of such account,
And for my self mine own worth do define,
As I all other in all worths surmount.
But when my glass shows me my self indeed
Beated and chopped with tanned antiquity,
Mine own self-love quite contrary I read:
Self, so self-loving were iniquity.
    ‘Tis thee (my self) that for my self I praise,
    Painting my age with beauty of thy days.

1 all mine eye – зір зовнішній і внутрішній  (ДК до 20.5)

2 all my every part – Див. parts в ДК до 8, 39, інших сонетах; див. “частини Людини” в уривку з “Першої частини Генріха Шостого” (2.3): Додаток 1. The whole Frame of Humanity.

4 It is so grounded inward in my heart – Див. heart в контексті 53.14 і 46.10. Якщо образ “тіла”, в серце якого  в’ївся ‘гріх самолюбності’ (1), хтось інтерпретує як надмірне дбання про задоволення тілесних потреб, то така самолюбність, за ренесансною логікою, гніздиться де завгодно, тільки не в серці.

5-6 – антитеза до 9-10. Протиставлення себе баченого як тут – собі ж баченому так, як у рядках 9-10, слід розуміти як протиставлення уявного – дійсному 5. ДК

8 all other – див. others в 61.14

9-10 beated [= beaten]; tanned antiquity – потьмяніла (від часу) давнина. Пор. численні посилання на Гомера, Овідія, Горація – взагалі на античну міфологію – в цьому сонетарії, в усіх шекспірівських поемах і п’єсах. Пор. зміст сонета 19. Див. 5-6 і ДК.

13-14 Див. ДК до 5-6 versus 9-10, нижче. Пор. 22.1-2, 39.1-2, 63.1-4. 

• 1 mine eie ≈ 3 remedie • ГК

ДОДАТКОВИЙ КОМЕНТАР

5-6 • Me thinks no face so gracious is as mine…             Шукайте ‘обличчя поета’ Чарлза Найкращого: ДК до 56.9-12♥
                                            versus
 9-10 • But when my glass shows me my self indeed
              Beated and chopped with tanned antiquity

Оригінальне my self (9) – это не форма особового займенника I (мене = myself), а присвійний займенник my + іменник self: моє ‘я’ (ГК). Протиставлення себе, баченого таким, як це описано в рядках 5-6, з одного боку, і в рядках 9-10, з другого, слід розуміти як протиставлення уявного – дійному: ‘me thinks’ versus ‘indeed’. Якщо дзеркало, my glass, яке відбиває цю дійсність у 9-10, є дзеркало фізичне (ним також є фізичне око), то в фізичному дзеркалі не відбиваються речі уявні – тим більше поняття, такі як душа (all my soul, 2) чи правда-істина (truth, 6). Інша річ, якщо цим дзеркалом є моє Слово – дзеркало моїх текстів, зокрема тих, що їх грають актори на сцені:

Sute the action to the word, the word to the action, with this speciall obseruance, that you ore-steppe not the modestie of nature: For any thing so ore-doone, is from the purpose of playing, whose end both at the first, and nowe, was and is, to holde as twere the Mirrour vp to nature, to shew vertue her feature; scorne her own Image, and the very age and body of the time his forme and pressure.
                                                                                        Hamlet 3.2 [Q2 1746-51]

Тут усяке перебільшення суперечить призначенню театру, мета якого віддавна й досі була й є – тримати, так би мовити, Дзеркало перед природою, показувати чесноті її власне лице і підлоті – її власний Образ, і кожному віку і тілу часу – його форму і відбиток.
                                                                                                          (Пер. Г. Кочура)

Згоджуйте діло з словом, слово з ділом;
особливо пильнуйте не переступати меж натуральності.
Адже всяка надмірність перечить мистецтву гри,
що й раніш і тепер мала й має на меті держати
дзеркало перед природою, показувати чесноті її власне
лице, гидоті – її справжній образ, і кожному віку
й стану – їх вигляд і відбиток.
                                                                                                            (Пер. Л.Гребінки)

Насправді ж (indeed, 9), коли приглянутися, його мистецьке дзеркало, ‘показуючи кожному віку і тілу часу його форму і відбиток’, відбиває те саме, що відбивали своїми писаннями ‘уми минулої пори’ (59; ДК до 59, 60, 61). Недарма Шекспірове перо – учень Часу (16.10), і недарма Шекспірову добу – my age (14), – з її оновленим баченням краси й цінності Людини (the beauty of thy days, 14) як одного з чудес природи (60) – пізніше назвали Відродженням ‘стьмянілої давнини’ – tanned antiquity (10).

Всіма своїми зовнішніми і внутрішніми рисами – формами і якостями (all my every part, 2) – творче ‘я’-self Поета завдячує не тільки поетичним умам минулих літ (59–61), в яких він учиться мудрості (і сам старішає умом), а й власному юнацькому горінню. Він горить творчістю, вкладаючи в неї всю душу (all my soul, 2) й оспівуючи у ній (praise, 13) її кращу частку – палку і чисту Юність – її Eros–Rose (1, 15-16, 19, 22, 39, 54). Опираючись її вигасанню (“старінню Юнака”) у собі і в людях (юнаках і юнках), Поет плекає зриму красу людської Юності – у тій зримості, яку дає Слово. 

     Див. далі, сонет 63 ♦♦ ††