HOw can my Muse want subiect to inuent
While thou dost breath that poor’st into my verse,
Thine owne sweet argument,to excellent,
For euery vulgar paper to rehearse:
Oh giue thy selfe the thankes if ought in me,
Worthy perusal stand against thy sight,
For who’s so dumbe that cannot write to thee,
When thou thy selfe dost giue inuention light?
Be thou the tenth Muse,ten times more in worth
Then those old nine which rimers inuocate,
And he that calls on thee,let him bring forth
Eternal numbers to out-liue long date.
   If my slight Muse doe please these curious daies,
  The paine be mine,but thine shal be the praise.

How can my Muse want subject to invent
While thou dost breathe that pour’st into my verse
Thine own sweet argument, too excellent
For every vulgar paper to rehearse?
O give thy self the thanks if ought in me,
Worthy perusal, stand against thy sight,
For who’s so dumb that cannot write to thee,
When thou thy self dost give invention light?
Be thou the tenth Muse, ten times more in worth
Than those old nine which rhymers invocate,
And he that calls on thee, let him bring forth
Eternal numbers to out-live long date.
   If my slight Muse do please these curious days,
   The pain be mine, but thine shall be the praise.

O Loue my King: If all my wit and power
Haue done you all the seruice that they can,
O be you present in this present hower,
And helpe your seruant and your true Leige-man
End that perswasion which I earst began:
For who in praise of dauncing can perswade
With such sweet force as Loue, w^c[h] dauncing made.

LOue heard his prayer, and swifter then the wind
Like to a page, in habit, face, and speech,
He came, and stood Antinous behind,
And many secrets to his thoughts did teach.
At last, a christall Mirrour he did reach
Vnto his hands, that he with one rash view,
All formes therein by Loues reuealing knew.

And humbly honoring, gaue it to the Queene
With this faire speech: See fairest Queene (quoth he)
The fairest sight that euer shall be seene,
And th’onely wonder of posteritie,
The richest worke in Natures treasury;
VVhich she disdaines to shew on this worlds stage,
And thinks it far too good for our rude age.
                                            Orchestra 118-120

Любове, Царю мій, весь ум свій і уміння
я вам віддав, слугуючи, як  міг,
тож будьте й ви в цю хвилю при мені,
допоможіте вашому васалу 
довести до кінця почату мову.
Хто ж краще розповість, аніж Любов,
про танець, що сама його й створила?

Благання вчувши, Цар, бистріш од вітру,
на пажа схожий одягом, лицем
і мовою, примчав до Антіноя
і подумки чимало таємниць
йому повідав, й Дзеркало з кришталю 
у руки дав, щоб все, що він там бачить, 
в Любові одкровенні, вмить пізнав. 

Те Дзеркало смиренно передав він
до рук цариці, кажучи: «Дивіться,
прекрасна, – ось яку красу велику,
небачену, майбутніх поколінь
єдине чудо, найдорожчий скарб свій 
хова від нас Природа: наш-бо вік 
занадто грубий, щоб його узріти!»

            TO HIS VERY FRIEND MA[ster]. RICH. MARTIN.

To whom shall I this dauncing Poeme send,
    This suddaine, rash, halfe-capreol of my wit?
    To you, first mouer and sole cause of it,
  Mine-owne-selues better halue, my deerest frend.
  O, would you yet my Muse some Honny lend
    From your mellifluous tongue, whereon doth sit
    Suada in majestie, that I may fit
  These harsh beginnings with a sweeter end.
    You know the modest sunne full fifteene times
  Blushing did rise, and blushing did descend,
    While I in making of these ill made rimes,
  My golden howers unthriftily did spend.    [пор. 3.12]
    Yet, if in friendship you these numbers prayse,
    I will mispend another fifteene dayes.                                                                        Orchestra (publ. 1594/1596)

    Його [Автора] близькому другові, Річ. МАРТІНУ

Кому пошлю я танцювальний вірш цей,
раптовий капріоль мого ума?
Вам, першорушію його, причині,
вам, кращій половині мого ‘я’,
моєму другу рідному. Якби 
язик ваш медоносний, на якому
сидить велична Свада, та вділив
хоч трошки меду для моєї Музи,
щоб міг я довести початок цей
незграйний до ладнішого кінця!
Ви знаєте, що соромливе сонце
шарілось, встаючи, п’ятнадцать раз,
і стільки ж, червоніючи, сідало,
поки я тратив золоті години
на плетиво цих недолугих рим.
Та коли їх похвалите, по дружбі,
я прогайную ще п’ятнадцать днів.

Away Terpsichore, light Muse away,         [пор. 38.13]
And come Vrania, Prophetesse diuine;
Come Muse of heau’n, my burning thirst allay,
Euen now, for want of sacred drinke I tine.
In heau’nly moysture dip thys Pen of mine,
And let my mouth with Nectar ouerflow,
For I must more then mortall glory show.                                                                             Orchestra 127 

Геть, Терпсіхоро, іди собі, Музо легка, 
прийди, о пророча Ураніє, ти, 
втоли моє прагнення, Музо небесна,
бо гину без трунку священного я .
Вмокни це Перо у небесну вологу,
устам дай спливати Нектаром, бо мушу
щось більше співати, ніж смертную славу.

   King: …Forget not to set downe how passionat,
How hart sicke and how full of languishment,
Her beautie makes mee,
   Lor: Writ I to a woman?
   King: What bewtie els could triumph on me,
Or who but women doe our loue layes greet,
What thinekst thou I did bid thee praise a horse.
                                                    Е3 2.1 (457-63)

   Король. Сказати не забудь, як я страждаю,
Який щем серця й тугу породила
Її краса.
  Лодовік. То я пишу для жінки?
  Король. Чия ж іще краса мене скорила б?
Хто, крім жінок, пісні вітає наші?
Ти що, гадав писати про коня?

   King: …Read let vs heare,
   Lo: More faire and chast then is the queen of shades:
   King: That loue hath two falts grosse and palpable,
Comparest thou her to the pale queene of night,
Who being set in darke seemes therefore light,
What is she, when the sunne lift s vp his head,
But like a fading taper dym and dead.
My loue shall braue the ey of heauen at noon,
And being vnmaskt outshine the golden sun,
   Lo: What is the other faulte, my soueraigne Lord,
   King. Reade ore the line againe,
   Lo: More faire and chast,
   King: I did not bid thee talke of chastitie,
To ransack so the treason of her minde,
For I had rather haue her chased then chast,
Out with the moone line, I wil none of it,
And let me haue hir likened to the sun,
Say shee hath thrice more splendour then the sun,
That her perfections emulats the sunne,
That shee breeds sweets as plenteous as the sunne,
That shee doth thaw cold winter like the sunne,
That she doth cheere fresh sommer like the sunne,
That shee doth dazle gazers like the sunne,
And in this application to the sunne,
Bid her be free and generall as the sunne,
Who smiles vpon the basest weed that growes,
As louinglie as on the fragrant rose.

   Е3 2.1 (505-32)

    Король. …Читай, послухаємо.
   Лодовік. Цното, ясніша за царицю тіней…
  Король. Любов твоя хибує сильно – двічі.
Прирівняної до цариці ночі,
котра лиш в темряві здається світлом,
що, коли сонце голову зведе,
від неї лишиться? Блідий огарок?
Моя любов – лиш сонцеві під стать,
а явить лик свій – то й його затьмарить!
  Лодовік. А друга хиба, суверене мій?
  Король. Читай-но ще раз.
  Лодовік. Цното, ясніша за… 
  Король. Я не казав розводитись про цноту,
тим під питання ставлячи її.
Мене любов цікавить, а не цнота.
Ні-ні, ніяких місячних рядків!
Вона йде в порівняння тільки з сонцем –
Бо втричі променистіша, ніж сонце,
Бо в досконалості своїй, як сонце,
Бо рясно родить радощі, як сонце,
Холодну зиму проганя, як сонце,
Погідне літо веселить, як сонце,
Й так само зір засліплює, як сонце.
А раз вона в усьому, наче сонце,
Хай буде й щедра для усіх, як сонце,              
Що обцілує квітку бур’яну
Так любо, як троянду запашну.

(Пер. М. Габлевич)