Menu 

Shakespeare. Коментарі до сонета 64

 

VVHen I haue seene by times fell hand defaced
The rich proud cost of outworne buried age,
When sometime loftie towers I see downe rased,
And brasse eternall slaue to mortall rage.
When I haue seene the hungry Ocean gaine
Aduantage on the Kingdome of the shoare,
And the firme soile win of the watry maine,
Increasing store with losse,and losse with store.
When I haue seene such interchange of state,
Or state it selfe confounded, to decay,
Ruine hath taught me thus to ruminate
That Time will come and take my loue away.
   This thought is as a death which cannot choose
   But weepe to haue,that which it feares to loose.

When I have seen by time’s fell hand defacèd
The rich proud cost of outworn burièd age,
When sometime lofty towers I see down razèd,
And brass eternal slave to mortal rage;
When I have seen the hungry Ocean gain
Advantage on the Kingdom of the shore,
And the firm soil win of the wat’ry main,
Increasing store with loss, and loss with store;
When I have seen such interchange of state,
Or state it self confounded to decay,
Ruin hath taught me thus to ruminate
That Time will come and take my love away.
   This thought is as a death which cannot choose
   But weep to have, that which it fears to lose.

♦♦†† Продовження сонета 63.

1-2 Персоніфікація часу-time (як скрізь) і віку-age (як у попередньому сонеті 63).

1, 5, 9 When I have seen…     3 When Isee   ДК

3-4  lofty towers, brass eternal. ДК 

5-8 the hungry Ocean versus the Kingdom of the shore, the firm soil. ДК
     8 Смислова структура і музика фрази зображують рух прибою, рух припливу-відпливу і поступально-круговий (синусоїдальний) рух Часу.

9 Стан-stateтут: стан стихій; також state – ‘велич, маєстат’, ‘королівство, царство, держава’ (пор. 6)

12-14  Див. 44-45, 25, 29.8-14.

13-14 which cannot choose but weep. – Which стосується ‘думки’, this thought, яка висловлена рядком вище. ДК

ДОДАТКОВІ КОМЕНТАРІ

1, 5, 9 • When I have seen      3 • When I see

Багато з того, що бачив наш Поет (I have seen)  – і бачить зараз, в теперішньому часі, коли пише ці рядки (I see), – він міг бачити тільки оком уяви (ДК до 13.1-2).

3-4 • When sometime lofty towers, I see down razed
           And brass eternal slave to mortal rage

Поєднуючи внутрішнім зором обидві картини, які бачить в уяві зараз, Поет пропонує нам контекст для коректного – а саме, двоякого* – прочитання образу і ‘величних веж’, і ‘вічної міді’. 

[*Про дворазове прочитання слова як засіб поетичного згущення див. у ДК до 10.10, коментар і ДК до 51.12.]

Фраза brass eternal, яку ввів у обіг Горацій, пишучи оду собі як поетові (Exegi monumentum aere perennius: ДК до 55.1), прочитується в цьому синтаксисі двічі: 

(1) brass eternalslave to mortal rage;  (2) brasseternal slave to mortal rage.

В обох випадках ‘мідь’ розуміється як ‘мідь пам’ятників’ – як матеріальних (2), так і духовних (1: ‘мідні труби’, ‘мідь дзвінка’), і обидва дають зрозуміти, що всяка земна матерія (духовна теж) є смертна, тож потребує культивування (1.1). 

Геть знищені, а колись величні вежі (lofty towers down razèd), як реальні знаки сьогодення (I see), наш Поет міг бачити як руїни дзвіниць (bell towers) у колишніх римо-католицьких абатствах: ці готичні собори й дзвіниці були символами релігії та влади ‘вичахлого, похованого віку’ (2), що їх ‘стяв’ англіканський протестантизм півстоліття тому (пор. 73.4). 

 Цим же образом Поет міг обійняти велич духовних твердинь доби ще давнішої і давно похованої (2), – як-от веж Трої,  символу діяльної аристократії духу. Пор., під кінець поеми “Лукреція” (ДК до 63.13-14), опис ‘цілованих небом’ і ‘цілуючих хмари’ оборонних башт Іліону на картині винахідливого художника:

Priam’s Troy,
Before the which is drawn the power of Greece,
For Helen’s rape the city to destroy,
Threat’ning cloud-kissing Ilion with annoy;
Which the conceited painter drew so proud
As heaven, it seemed, to kiss the turrets bowed.

There might you see the labouring pioneer
Begrimed with sweat and smeared all with dust;
And from the towers of Troy there would appear
The very eyes of men through loop-holes thrust,
Gazing upon the Greeks with little lust.
Such sweet observance in this work was had
That one might see those far-off eyes look sad.
                                                     RL 1367-72, 1380-86

Прекрасное изображенье Трои,
И рати греков в яростной войне –  
За стыд Елены мстящие герои.
Вознесся к тучам Илион главою…
Здесь создал мастер просто чудеса:
Склонились нежно к башням небеса.

Ось видно воїна – підкоп веде,
облившись потом, в пилюзі, – під мури;
а з веж троянських очі де-не-де
через бійниці дивляться похмурі –
зорять на греків, сповнені зажури.
  Так змалював удатно чоловік,
  що сум той бачився і звіддалік.
                                                    

Іншими вежами (духовних) знань, що височіли в напрямку неба, були й інші пам’ятники людського духу: на два з них вказують як використана Шекспіром фраза Горація – aere perennius, brass eternal, так і цитата з Метаморфоз Овідія (XV 260-3, 272-80), узагальнена в наступному катрені: 5-8.

5-8 • I have seen the hungry Ocean  
        Increasing store with loss, and loss with store.

Пор. конденсовану образно-філософську характеристику голодного Океану і Царства землі тут і в сонеті 60, з його протиставленням хвиль Океану і часу – Царству берега, тверді, з якою Поет асоціює Слово – власне слово Царської краси (63.8). Варто пригадати сонет 56 і його закоханих на узбережжі Океану любові – з її почуттєво-чуттєвим голодом та її духовною сутністю, та 4445 – пару сонетів, основоположних для розуміння Шекспірової поетики.

12 • Time will come and take my love away.

Розпад чого б то не було Поет сприймає як природний процес, тож він свідомий того, що і його любов Час забере – зруйнує (11), як і кожний стан-state (1-8, 9-10), – ще до смерті його самого.

13-14 • Q-1609: This thought is as a death which cannot choose
                           But weepe to haue,that which it feares to lose.

This thought (13) – персоніфіковану думку, яка вміє не тільки думати, а й плакати – коментатори звичайно прив’язують тільки до попереднього рядка 12 (хоча він відділений від цього крапкою), а під my love у ньому ж розуміють не почуття, а його реальний об’єкт. Об’єктом цим прийнято вважати певну гіпотетичну особу чоловічої статі, хоча ‘те, що’ (that which, 14) ніяк особою бути не може. Та й було б дуже дивно, якби дорослий чоловік, поетичний Геній світового масштабу, раптом узявся писати отакі розмашисто-узагальнюючі рефлексії – про взаємозаміну станів-держав, про те, як голодний Океан відбирає землю в Царстві землі, і навпаки, – аби врешті ‘не могти не заплакати’ при думці, що Час – і то ще до його, Поетової, смерті – відбере йому певного любого хлопця, а чи зістарить його юну вроду (63). Плач з цього приводу тут, у сонеті під номером 64, є тим дивніший, що ця думка – ‘Прийде час і забере мою любов’ (12; 12) – для перших 126-х сонетів є провідною: без неї їх усіх не було би взагалі

У сонетах 4445 my loveперсоніфіковане почуття, пов’язане зі стихією вогню, – фігурувало під назвою ‘(любовне) бажання’, my desire (див. 51.10-11), а поруч з ним фігурувала така ж персоніфікована думка (стихія духу-вітру-повітря), що мала таку саму здатність убивати – нести смерть (13) – і плакати (14). 

Читаючи завершальний двовірш з не меншою увагою, ніж його писав сам Автор, не можемо не затриматися на двох його моментах.  (i) This у сонетах часто стосується того, що говориться далі (пор. 65.13-14). Не заперечуючи логічного зв’язку цього речення з попереднім через this, мусимо прочитати його в зв’язку і з його власним змістом:

Sonnets_page 1

This thought is as a death which cannot choose  

без інверсії значить: “This thought which cannot choose… is as a death’’ = “думка, яка не має вибору… – все одно що смерть’’. Вибір представлений в рядку 14 – між ‘плакати’ або ‘не плакати’ вибрано ‘плакати’:

This thought is as a death which cannot choose
But weep …

Тобто, “ця думка, яка не не може не плакати – все одно що смерть…’’

(ii) Тут, в останньому рядку 14, у першодруці оригіналу (1609) бачимо дивну кому: її усунули з усіх інших видань, бо виглядає вона як явна друкарська помилка. Подібна, але ще дивніша – бо недоречна і недоречно жирна – кома впадає в очі на найпершій сторінці “Шекспірових сонетів” (див. ілюстр.), і є вона в усіх примірниках оригінального видання, які дійшли до нас. Такі ж дивні коми чи крапки бачимо де-не-де в колонтитулах та в присвяті видавця: все це каже нам звертати увагу якраз на явно недоречну пунктуацію.

У рядку 14 недоречна кома між to have,that наголошує на обох словах: ‘мати, те, що’. ‘Мати те, що боїшся втратити’, і тішитися ним (29.8) означає жити; мати те і плакати зі страху його втратити – значить вітати смерть. Тим більше, коли те що, має Поет – це огонь любові-desire, яка повнить гармонійною пристрастю душу-думу-слово: саме це ‘те’ й засвідчує інший великий поет, Овідій, починаючи свою епохальну поему:

In nova fert animus mutatas dicere formas
corpora…

Дух пориває мене: про нові починаю співати
В змінених формах тіла…  (Метаморфози I.1-2. Пер. А.Содомори)

І він же свідчить у пізніх “Скорботних елегіях”, що:

   Легко сказати “пиши”! Писання – то для щасливих
   Лиш у погідній душі може снуватися вірш. (Tristia 5.12.3-4. Пер. А.Содомори)              (Пор. 25.4 vs13-14)

Чого правдивий Поет справді боїться – це стану ‘постійної оспалості’, perpertual dullness (56.8), – стану безрадісного, нечулого, схололого, коли він фактично перестане бути Поетом. [*Про страх душевного спання див. Шевченкове “Минають дні, минають ночі…” (1845).] І то не тільки тому, що не матиме заняття, любого душі і думі (Шевченко; пор. Шекспір 21.9; 25, 29, 37), а й тому, що, бачачи, як прогресує недосконалість людського світу (66♦♦), він не зможе цьому нічим зарадити.

Правдиві митці – true Lovers – працюють [**travail-travel – трудяться, мандруючи душею і думою: 27-28, ДК до 3.1] задля людей – з любові до людей, не до слави: людська слава для них – лишень підтвердження, що вони людям потрібні (25.4, 13-14). Що легко може зникнути з цього світу назавше – це Любов-Краса Людини (65♦♦). А якщо згасне у грудях Поета-мислителя-творця його власна творяща сила, Любов-Краса (Rose, 1), то нíкому буде плекати-множити Красу в Людських душах так, як це вміє робити тільки він.

Пор. серію віршів, 7886, про інших поетів, що пишуть на цю ж тему любові, але за духом йому чужі, Alien, – всі, крім одного. Природному, на його думку, згасанню його творчої снаги присвячений сонет 73.