Shakespeare. Коментарі до сонета 40

♦♦†† Продовження сонета 39 і теми ‘роздвоєння однієї любові’.

1-4 Take all my loves, my love ― Див. 19-20 и 31.
       all mine was thine ― Див. 20.14; 22.
       before thou hadst this more. ― Досі такого винятку ще зроблено не було: пор. 21.9 чи 31. ДК

5-6 my love thou usest ― Пор. love’s use (‘ужиток любові’) в 20.13-14. ДК

7-8 wilful taste ― Will +taste в контексті любові – це догоджання чуттям, самовільна (свавільна, неконтрольована, інстинктивна) спроба вдовольнити свій потяг до краси-ROSE у спосіб, негідний правдивої любові-EROS; таке вдоволення благородний Юнак Шекспіра за визначенням відкидає: thy self refusest (1.1-2; 36.9-14; 39.2). ДК

7-8 this self (див. Q-1609 і ГК I.4) versus thy self  ДК
9 gentle thief  ДК
11 love’s wrong ― Див. сюжет сонетів 33-35.
13 lascivious [< L lascivus, ‘грайливий’] – легковажний, схильний до любощів, хітливий, “гаряча кров” (пор. 121.6)
14 kill me with spites. ДК

• 2 then … then • 12 then • ГК

ДОДАТКОВІ КОМЕНТАРІ

1-4 • Take all my loves, my love …
        All mine was thine, before thou hadst this more.

‘Любове’, my love, – так від початку звертається Поет до одного з двох своїх духів любові, а саме до Пана-Пані його творчої пасії (20.2) – власного Духа-утішителя у творчості, свого Доброго Ангела: Bonus Genius. Цей ангел ― ‘красивий, світлий, чесний чоловік’, a man right fair, ― скаже про його подобу Поет у сонеті 144. Ми назвали цей його дух в людській/чоловічій подобі ‘Юнаком’.

Цей вічний Юнак, Eros–Rose, – котрий помагає Поетові в його улюбленій справі (25.4, 13-14; ДК до 38.2-4) і сам в його творах, оспіваний, живе, – уособлює ‘все найкраще’ в душі Поета (39.2). Він став вмістилищем усіх його житейських любовей (1) і всіх аспектів Любові в людському житті (31.3, 14): ‘Нема таких з моїх правдивих почувань, що не були б твої’ (2-3). А за своєю всеохопною суттю, Юнак і не міг не ‘прийняти’ в себе (5) ‘ще й цю’ любов Поета – this more (4). Про ‘ще й цю’ свою любов він не може сказати, що вона така ж ‘солодка’ і ‘багата’ (38.3-4), як сам добрий, ясний і чудовий Юнак. Навпаки, ‘ще й цю’, потай ‘присвоєну’ Юнаком (1, 9-10), Поет називає ‘моїми злиднями’ (10; 141).

Ідеться про суто земний, тілесно-чуттєвий (тваринний) аспект людської любові – властиво, статевий інстинкт, який часто плямить, а то й зовсім затемнює її небесну ясу, як темні хмари – сонце, геть ховаючи її істинну сутність від посполитого людського розуміння. Це – той другий Дух любові з сонета 144, Поганий Ангел, котрий вганяє Поета у розпач (і далеко не його одного: читайте 129). Це – гірша частка чоловічої люблячої душі: ‘її жіноче зло’.

Зрозуміло, що як противага благу духовної любові в символообразі ясного чоловіка-man, (ДК до 1.1; 20.7) матеріально відчутне зло любові статевої символічно представлене в образі темної жінки-woman. Так само й життєдайно-могутнє, лагідне сяйво сонця любові має в (земній) природі свою протилежність – світло пекельного вогню (144).

5 • if for my love, thou my love [this more] receivest,
6 • I cannot blame thee, for [that] my love thou usest

‘Ужиток любові’ – як видно з контексту love’s use у 20, – має виразно сексуальні обертони, на відміну від ‘ужитку краси’, beauty’s use (1–19), де ці обертони приглушені. Звідси нове означення Юнака-grace як lascivious у рядку 13 – означення ‘вкрадене’ самим Юнаком, воно не було задумане Поетом відразу як таке, що повинне йому належати (4; пор. 20.11-12). Усе ж Юнак-thou і далі покликаний уособлювати шляхетну любов (19.11-12): благодатна краса-grace любові аж ніяк не виключає її чуттєвості (саме таку любов українці звуть коханням).   

7 • this self = this [my love] more • 4

‘Свідоме я’ Поета не так давно (під час писання сонетів 33–35) усвідомило, що душа в любові має дві солодкі частки і що одну з них це свідоме літературне ‘я’ досі виражало в письмі неусвідомлено. Є в душі Поета його частка краща, духовна, thy self, не завжди там відчутно присутня (39), і є гірша, тілесна, чуттєво присутня там (і, відповідно, тут) завжди: this self. Див. 36.3-4 і тіціанівську ‘жіночу (душевну) двійню’, також див. 39 і ДК до 16.9-10.

Оскільки суспільним завданням Поета (20.12: my purpose) є множити Красу через правдиву Любов до неї (4; 21.9), то віднині він – літературний батько літературних дітей його власної любові – розділятиме любов, яку досі вважав єдиною (і спільною з його Духом-натхненником: 38), виокремлюючи ‘кращу частку’ її – thy self – в еталон. Його натхненний Юнак-Rose і далі повинен служити зразком душевної/духовної краси (19.12) і йому самому, Авторові, і його молодим персонажам у створюваному ним їхньому житті (36.3-4), а відтак кожному його читачеві-thou і глядачеві-thou ― всім наступним поколінням (19.12), всім майбутнім людям (18.13-14), всім чоловікам, поетам-творцям – в житті, що його творять словом вони. 

 ♦♦ TWO = TO = TOO = In Peace Plenty, in Wisdom Peace

       Так власна любов і її творчість учить Поета закону взаємодоповнювальної двоїнності (36.13-14): він учиться сам і заодно учить Іншого, свого ‘взаємодоповнювача’ – Юнака-Читача/Глядача.

Albus-біле + Ater-чорне

  7 • But yet be blamed, if thou this self deceivest 

8 • By wilful taste of what thy self refusest

♥ В історії про двох веронських юнаків (Two Gentlemen of Verona: “Два шляхетних веронці”) бажанням юнака-Rose будь-що засмакувати тілесної близькості, wilful taste (тобто якраз того, що еталонний Юнак визначально не приймає: 8), обумовлені дві сюжетні ситуації, які й народилися з цих сонетних рядків. У сюжеті TGV, де почуття Валентина (Master) до Сільвії (Mistress) претендує на титул ‘найкращого я’ Любові, саме цим бажанням продиктована спроба Валентина викрасти Сільвію (robb’ry, gentle thief, 9), через що Автор ‘карає’ обох розлукою (and yet be blamed, 7), а з боку ‘гіршого я’ – любові мінливого Протея – спроба згвалтувати ту ж Сільвію. (На цій спробі й кінчається вся Протеєва “любов”, неправдива від самого початку, бо насправді це була не любов, а хіть.)

Образом правдивої Любові в цій п’єсі від самого початку є Джулія – перша кохана Протея. У другій половині п’єси вона з’являється в чоловічому одязі й стає не просто перебраною дівчиною, а втіленням шекспірівського Master–Mistress – еталонного Юнака – ‘чоловіка з виду’ (20.7), званого ‘Пажем’ (this Page) або ‘Хлопцем’.

Хлопцем-the–Boy виступає іноді й слуга Валентина Спід, який навчає його ‘любовним хитрощам’, зокрема – як можна писати одне любовне послання ради двоякого – прямого і зворотного – його прочитання (39.13).

Пор. ДК до 38.2-4, строфа 119.

9 • thy robb’ry … gentle thief

♥ ‘Крадіж’, описаний тут у перших чотирьох рядках, мав місце раніше – в першій любовній комедії “Марні зусилля любові”. На тодішній ‘ужиток любові’ Юнаком – а саме, на словесне смакування її тілесного аспекту (wilful taste, 8) – його батько-Поет свідомої санкції не давав: як він сам визнає в 35 і 36, то була чуттєва (підсвідома) хиба його власної любові (35.9; 37.8). Отже, не так його несвідоме ‘найкраще’ я (31; 39.2), котре ‘нишком присвоїло’ собі любов далеко не кращу, бо ‘злиденну’ (this more, 4; all my poverty, 10), як я свідоме, тобто, він сам – не просто носій Любові, а її ідеолог й оспівувач (23) – винен в такому її заниженому ‘ужитку’ (36.10).

Того Поет і вирішує надалі виокремити* [*не відокремити, згідно з давньою поетичною традицією: ДК до 39.5-6 і 36.2, 5-6, 7] злиденну хіть (‘моє жіноче зло’) з поняття ‘любов правдива’ (true love, 3). Того він і прощає своєму Юнакові-Rose (властиво – собі) оту мимовільну любовну кривду (11-12; 33.13-14), з усіма її наслідками (34–35), – хоча і з застереженнями (теж, фактично, собі: 7-8, 9-10) на майбутнє.

14 • Kill me with spites

♥ Пор. 34.12 і 35.14. В сонетах 33–35 і в завершальному епізоді “Марних зусиль” (Q-1598, доповнене видання) Поет описав прикрі для нього наслідки зневажливої, глумливої реакції на його творчість певних в високопоставлених читачів/авторів (ДК до 36.1-2, 8).