Shakespeare. Коментарі до сонета 61

1 Is it thy will – пор. your Will у 57.13.          thy Image – пор. your Image у 24.6 і 59.7.

2-4 shadows like to thee – ‘тіні-образи, подібні до тебе’: пор. такий же нічний труд душі в зародженні нового любовного сюжету в 27-28 чи 43.

5 thee so far from home = 14 from me far off. ДК

6 my deeds = мої вчинки, діяння: насамперед творчі – творіння, писання.

7 idle hours, ‘вільні години, неділі, дозвілля’ – див. у 44.12; shames – пор. 34–36.
   Як мали би поети проводити ‘вільні години’ – вільні від іншої, не-поетичної праці (лат. otium, англ. leisure, рос. досуг, укр. дозвілля), – підказує присвята до поеми “Венера й Адоніс”: «I … vow to take advantage of all idle hours, till I have honoured you with some graver labour» = “Присягнуся віддати праці весь свій вільний час, аби вшанувати Вас іншим, ваговитішим твором”. Однак сонети 39, 44-45, 48, 57–58 кажуть, що посутньою умовою для творчості нашого Поета є не стільки його дозвілля, скільки дозвілля друга: коли друг на дозвіллі (= відсутній), поетична праця “не йде”.

12 To play the watchman ever for thy sake. Образ стража взятий з прислів’я “Друг друга стереже”. ДК

14 others – Див. 12.12, 57.12 і all other в 62.8.

• 6 prye ≈ 8 Ielousie • 9 great ≈ 11 defeat • 13 elsewhere ≈ 14 neere • ГК

ДОДАТКОВІ КОМЕНТАРІ

5 • thy spirit that thou send’st from thee so far from home = From me far off • 14

Ситуативні образи попереднього сонета 60 нібито говорять, що Поет писав його на березі моря, отож, далеко від свого англійського дому. Та в дійсності сонет цей виник внаслідок читання давніх книг: див. ДК до 60, пор. 59. А обставини цього вірша і зокрема рядок 14 підказують, що мова йде про дім-home, далеко від якого перебуває не Поет, а його друг-thou – Юнак.

“Ти так далеко від дому” (5), “далеко від мене” (14). Ми знаємо, що дім Юнака, де він буває не завжди, – це дім грудей Поета: дім Любові (ДК до 10.7-8, 10; 31.1-3, 48). Видно, після сонета 55  – а чи 59 (див. ДК до 59.13-14-ii) – наш Поет є в розлуці зі своїм Натхненням. ‘Ревнивий’ дух, що відвідав його уночі під виглядом любого йому Натхнення, радості йому не приносить.

12 • To play the watch–man ever for thy sake

“Друг друга стереже” = One friend watches (cares) for another: ця дивна для нас ситуація – коли друг уночі оберігає товариша від якоїсь небезпеки, – не була дивною для традиції куртуазної любові, яка проіснувала від дванадцятого по шістнадцяте століття включно і яку підтримували тільки у вищому світі, та й то далеко не всі. (Див. Додаток 4: The perfect ceremony of love.) Заснували традицію альбігойські трубадури, чия поезія служила не стільки прославі Жінки й чистої любові до неї, скільки прославі Любові взагалі і Чоловіка в його Любові – в ‘усьому найкращому, що в ньому є’ (39.2; 1). Лише в одному жанрі провансальської поезії, альбі* 

 *alba [Prov. ‘світанок’ < L albus >Sp. albada < Fr., ModE aubade] = ‘досвітня пісня’. Пор. ілюстрації із по-різному об’єднаними буквами АА (ДК до 32) – в природному антуражі.

маємо схожу ситуацію – цілонічне чування поета і його уявна розмова з другом, який десь далеко від нього і так само, як поет, не спить – але поруч з любою дамою: їх любов під покровом ночі й стереже друг-поет від ревнивого чоловіка-барона (поки той спить). Одначе ревнивий чоловік – ворог любові – аж ніяк не входить у провансальський ‘любовний трикутник’: складають його кохана дама і двоє ‘вірних друзів’, один з яких – поет, інший – коханий дами (пор. 40-42, 133-134 і стародавніх персонажів карт: Короля,  Даму-Королеву, Валета). Єдине, про що в безсонну ніч гаряче просить Бога поет, співаючи свою досвітню пісню, – то це можливості зустрітися зі своїм другом знову.

Поет-співець ‘далекої любові’ і є її – Любові – вірний друг, котрий частенько не спить (як от зараз, пишучи любовний сонет 61) й використовує всяку іншу ‘вільну годину’ (idle hours, 7), аби своїм Словом оберегти її (9-11) –  істинну любов, true love –  від ворожих посягань (12-13).

Тут, у шекспірівській модифікації образної мови трубадурів, поет з його нічним любовним сонетом також виступає як страж любові, але з певними відхиленнями від виробленого давно жанрового стандарту: хтось, поряд з ким не спить відсутня зараз любов Поэта, – це хтось невизначеної статі, та ще й не один (others, 14)! Крім того, Ревнивцем (8) виступає не чоловік-барон, що спить десь поряд, за стіною, а той-таки люблячий нашого Поета дух любові, яка не спить далеко від її істинного дому і яка – згадаймо недавній ‘васальний’ сонет! – ощасливлює тих [люблячих: серед них і поетів], з ким вона в цю хвилину є: ДК до 57.12.

Тут, в 61-ому, любов, чий дух-Образ (1) велить Поетові “Не спати!”, його щасливим не робить. Навпаки, цей всюдисущий і невсипущий друг – alter ego істинно люблячих поетів (true lovers: 10; 21.9; 32.4) – має, видно, не надто приємну здатність вгризатися в глибину їх душ (6-7). Бо він – Дуx. А коли він відсутній як миле поетові Натхнення, він, як видно, навідується у ще одному своєму тіневияві (4) – Сумління. 

Не дивно, що в основі сонета 61 лежить психоментальна ситуація провансальської альби: адже не так давно, в сонеті 59, Поет ставив собі питання, чи не були ‘уми минулих днів’ кращі за сучасні (котрі, можливо, народжують уже колись народжену дитину) і шукав у ‘давніх книгах’ ‘образ’, схожий на його власне новонароджене дитя. Сонет 61 – наочне свідоцтво читання рукописних (!) книг п’ятсотлітньої давнини (59.6) в пошуках способів бачення й опису людської душі розумної – Mind.