Shakespeare. Коментарі до сонета 64

♦♦†† Продовження сонета 63.

1-2 Персоніфікація часу-time (як скрізь) і віку-age (як у попередньому сонеті 63).

1, 5, 9 When I have seen…     3 When I … see   ДК

3-4  lofty towers, brass eternal. ДК 

5-8 the hungry Ocean versus the Kingdom of the shore, the firm soil. ДК
     8 Смислова структура і музика фрази зображують рух прибою, рух припливу-відпливу і поступально-круговий (синусоїдальний) рух Часу.

9 Стан-state – тут: стан стихій; також state – ‘велич, маєстат’, ‘королівство, царство, держава’ (пор. 6)

12-14  Див. 44-45, 25, 29.8-14.

13-14 which cannot choose but weep. – Which стосується ‘думки’, this thought, яка висловлена рядком вище. ДК

ДОДАТКОВІ КОМЕНТАРІ

1, 5, 9 • When I have seen      3 • When I … see

Багато з того, що бачив наш Поет (I have seen)  – і бачить зараз, в теперішньому часі, коли пише ці рядки (I … see), – він міг бачити тільки оком уяви (ДК до 13.1-2♥).

3-4 • When sometime lofty towers, I see down razed
           And brass eternal slave to mortal rage…

Поєднуючи внутрішнім зором обидві картини, які бачить в уяві зараз, Поет пропонує нам контекст для коректного – а саме, двоякого* – прочитання образу і ‘величних веж’, і ‘вічної міді’. 

[*Про дворазове прочитання слова як засіб поетичного згущення див. у ДК до 10.10♥, коментар і ДК до 51.12.]

Фраза brass eternal, яку ввів у обіг Горацій, пишучи оду собі як поетові (Exegi monumentum aere perennius: ДК до 55.1), прочитується в цьому синтаксисі двічі: 

(1) brass eternal – slave to mortal rage;  (2) brass – eternal slave to mortal rage.

В обох випадках ‘мідь’ розуміється як ‘мідь пам’ятників’ – як матеріальних (2), так і духовних (1: ‘мідні труби’, ‘мідь дзвінка’), і обидва дають зрозуміти, що всяка земна матерія (духовна теж) є смертна, тож потребує культивування (1.1). 

Геть знищені, а колись величні вежі (lofty towers … down razèd), як реальні знаки сьогодення (I see), наш Поет міг бачити як руїни дзвіниць (bell towers) у колишніх римо-католицьких абатствах: ці готичні собори й дзвіниці були символами релігії та влади ‘вичахлого, похованого віку’ (2), що їх ‘стяв’ англіканський протестантизм півстоліття тому (пор. 73.4). 

♥ Цим же образом Поет міг обійняти велич духовних твердинь доби ще давнішої і давно похованої (2), – як-от веж Трої,  символу діяльної аристократії духу. Пор., під кінець поеми “Лукреція” (ДК до 63.13-14♥), опис ‘цілованих небом’ і ‘цілуючих хмари’ оборонних башт Іліону на картині винахідливого художника:

Іншими вежами (духовних) знань, що височіли в напрямку неба, були й інші пам’ятники людського духу: на два з них вказують як використана Шекспіром фраза Горація – aere perennius, brass eternal, так і цитата з Метаморфоз Овідія (XV 260-3, 272-80), узагальнена в наступному катрені: 5-8.

5-8 • I have seen the hungry Ocean  …
        Increasing store with loss, and loss with store.

Пор. конденсовану образно-філософську характеристику голодного Океану і Царства землі тут і в сонеті 60, з його протиставленням хвиль Океану і часу – Царству берега, тверді, з якою Поет асоціює Слово – власне слово Царської краси (63.8). Варто пригадати сонет 56 і його закоханих на узбережжі Океану любові – з її почуттєво-чуттєвим голодом та її духовною сутністю, та 44–45 – пару сонетів, основоположних для розуміння Шекспірової поетики.

12 • Time will come and take my love away.

Розпад чого б то не було Поет сприймає як природний процес, тож він свідомий того, що і його любов Час забере – зруйнує (11), як і кожний стан-state (1-8, 9-10), – ще до смерті його самого.

13-14 • Q-1609: This thought is as a death which cannot choose
                           But weepe to haue,that which it feares to lose.

This thought (13) – персоніфіковану думку, яка вміє не тільки думати, а й плакати – коментатори звичайно прив’язують тільки до попереднього рядка 12 (хоча він відділений від цього крапкою), а під my love у ньому ж розуміють не почуття, а його реальний об’єкт. Об’єктом цим прийнято вважати певну гіпотетичну особу чоловічої статі, хоча ‘те, що’ (that which, 14) ніяк особою бути не може. Та й було б дуже дивно, якби дорослий чоловік, поетичний Геній світового масштабу, раптом узявся писати отакі розмашисто-узагальнюючі рефлексії – про взаємозаміну станів-держав, про те, як голодний Океан відбирає землю в Царстві землі, і навпаки, – аби врешті ‘не могти не заплакати’ при думці, що Час – і то ще до його, Поетової, смерті – відбере йому певного любого хлопця, а чи зістарить його юну вроду (63). Плач з цього приводу тут, у сонеті під номером 64, є тим дивніший, що ця думка – ‘Прийде час і забере мою любов’ (12; 12) – для перших 126-х сонетів є провідною: без неї їх усіх не було би взагалі. 

У сонетах 44–45 my love – персоніфіковане почуття, пов’язане зі стихією вогню, – фігурувало під назвою ‘(любовне) бажання’, my desire (див. 51.10-11), а поруч з ним фігурувала така ж персоніфікована думка (стихія духу-вітру-повітря), що мала таку саму здатність убивати – нести смерть (13) – і плакати (14). 

Читаючи завершальний двовірш з не меншою увагою, ніж його писав сам Автор, не можемо не затриматися на двох його моментах.  (i) This у сонетах часто стосується того, що говориться далі (пор. 65.13-14). Не заперечуючи логічного зв’язку цього речення з попереднім через this, мусимо прочитати його в зв’язку і з його власним змістом:

This thought is as a death which cannot choose  

без інверсії значить: “This thought which cannot choose… is as a death’’ = “думка, яка не має вибору… – все одно що смерть’’. Вибір представлений в рядку 14 – між ‘плакати’ або ‘не плакати’ вибрано ‘плакати’:

This thought is as a death which cannot choose
But weep …

Тобто, “ця думка, яка не не може не плакати – все одно що смерть…’’

(ii) Тут, в останньому рядку 14, у першодруці оригіналу (1609) бачимо дивну кому: її усунули з усіх інших видань, бо виглядає вона як явна друкарська помилка. Подібна, але ще дивніша – бо недоречна і недоречно жирна – кома впадає в очі на найпершій сторінці “Шекспірових сонетів” (див. ілюстр.), і є вона в усіх примірниках оригінального видання, які дійшли до нас. Такі ж дивні коми чи крапки бачимо де-не-де в колонтитулах та в присвяті видавця: все це каже нам звертати увагу якраз на явно недоречну пунктуацію.

У рядку 14 недоречна кома між to have,that наголошує на обох словах: ‘мати, те, що’. ‘Мати те, що боїшся втратити’, і тішитися ним (29.8) означає жити; мати те і плакати зі страху його втратити – значить вітати смерть. Тим більше, коли те що, має Поет – це огонь любові-desire, яка повнить гармонійною пристрастю душу-думу-слово: саме це ‘те’ й засвідчує інший великий поет, Овідій, починаючи свою епохальну поему:

In nova fert animus mutatas dicere formas
corpora…

Дух пориває мене: про нові починаю співати
В змінених формах тіла…  (Метаморфози I.1-2. Пер. А.Содомори)

І він же свідчить у пізніх “Скорботних елегіях”, що:

   Легко сказати “пиши”! Писання – то для щасливих, 
   Лиш у погідній душі може снуватися вірш. (Tristia 5.12.3-4. Пер. А.Содомори)              (Пор. 25.4 vs. 13-14)

Чого правдивий Поет справді боїться – це стану ‘постійної оспалості’, perpertual dullness (56.8), – стану безрадісного, нечулого, схололого, коли він фактично перестане бути Поетом. [*Про страх душевного спання див. Шевченкове “Минають дні, минають ночі…” (1845).] І то не тільки тому, що не матиме заняття, любого душі і думі (Шевченко; пор. Шекспір 21.9; 25, 29, 37), а й тому, що, бачачи, як прогресує недосконалість людського світу (66♦♦), він не зможе цьому нічим зарадити.

Правдиві митці – true Lovers – працюють [**travail-travel – трудяться, мандруючи душею і думою: 27-28, ДК до 3.1] задля людей – з любові до людей, не до слави: людська слава для них – лишень підтвердження, що вони людям потрібні (25.4, 13-14). Що легко може зникнути з цього світу назавше – це Любов-Краса Людини (65♦♦). А якщо згасне у грудях Поета-мислителя-творця його власна творяща сила, Любов-Краса (Rose, 1), то нíкому буде плекати-множити Красу в Людських душах так, як це вміє робити тільки він.

Пор. серію віршів, 78–86, про інших поетів, що пишуть на цю ж тему любові, але за духом йому чужі, Alien, – всі, крім одного. Природному, на його думку, згасанню його творчої снаги присвячений сонет 73.