Menu 

Shakespeare. Коментарі до сонета 72

 

O Least the world should taske you to recite,
What merit liu’d in me that you should loue
After my death(deare loue)for get me quite,
For you in me can nothing worthy proue.
Vnlesse you would deuise some vertuous lye,
To doe more for me then mine owne desert,
And hang more praise vpon deceased I,
Then nigard truth would willingly impart:
O least your true loue may seeme falce in this,
That you for loue speake well of me vntrue,
My name be buried where my body is,
And liue no more to shame nor me,nor you.
   For I am shamd by that which I bring forth,
  And so should you,to loue things nothing worth.

O lest the world should task you to recite,
What merit lived in me that you should love
After my death (dear love) forget me quite,
For you in me can nothing worthy prove.
Unless you would devise some virtuous lie,
To do more for me than mine own desèrt,
And hang more praise upon deceasèd I,
Than niggard truth would willingly impart.
O lest your true love may seem false in this,
That you for love speak well of me untrue,
My name be buried where my body is,
And live no more to shame nor me, nor you.
   For I am shamed by that which I bring forth,
   And so should you, to love things nothing worth.

♦♦†† Другий з чотирьох віршів-заповітів, 71–74, для реального Юнака-Читача.

1-2-3 …After my death…  – Зразок поетичного згущення, див. 51.11-12. ДК  

2 Внутрішню  цінність (in me: 2, 4) можна доказати тільки тим, як вона  проявляється назовні; в  даному випадку – ‘тим, що я творю’ (13; ДК до 71.11).  Пор. 3.2, 38.5-6.

3 (dear love) forget me quite – повторення 71.7. Звертаючись (у дужках) до свідомого ‘я’ свого постійного Читача (forget me) і одночасно до його ж несвідомого ‘солодкого я’ (dear love), Поет спонукає Читача (нас) усвідомити це – зазвичай неусвідомлене і часто (нами) зневажуване – власне любляче ‘я’ (1.1-8, 11; 4.10-14; 11.5-14). 

10 = that you do not speak truth of me, though you speak well. ДК

11 My name be buried where my body is. – Див.  ДК до 71.11. Цей заповітний рядок (складнопідрядне речення, де в головній його частині дієслово be не визначене в часі, а в підрядному реченні ужите в вічному теперішньому: is) явно писався для посмертного читання його і розуміння: After my death forget me quite.

13 I am shamed by that… ≠ I am ashamed of that…  ДК
                              Ця фраза – ключик до правильного (глибшого) прочитання цілого сонета. Див. 69–70, 71.13-14.

14  Аnd so should you, to love things nothing worth. ДК

• 2 loue ≈ 4 proue • 6 desert  ≈ 8 impart • ГК

ДОДАТКОВІ КОМЕНТАРІ

           Q-1609:   
1 • O Lest the world should taske you to recite,
2 • What merit liu’d in me that you should loue
3 • After my death (deare loue) forget me quite

Це ще один зразок поетичного згущення (51.12, 64.4), коли одна і та ж словосполука прочитується двічі, по-різному акцентуючись в її синтаксичних зв’язках:

  (1) О lest the world should task you to recite, … (3) аfter my death (dear love) forget me quite
  (2) What merit lived in me that you should love  (3) аfter my death…

Тепер зрозуміло, чому в оригіналі 1609 року нема кому після love (2), хоча є після recite (1).

9-10 • your true love      versus     speak well … untrue 

Любов до себе свого Читача (з яким Поет – тут і завжди – спілкується духовно, тобто через тексти), він визнає такою, якою вона є за своєю природою і якою він хоче завжди її бачити – справжньою, правдивою, істинною: your true love. Щоби самому не збрехати в описі людської душі і її любові (21.9), наш Поет-драматург програвав у текстах різні її частини–ролі–parts. Граючи тут свою посмертну роль (deceased I, 7) – роль уже безтілесного духа, – він вказує істинній любові свого Читача на той момент, коли вона (любов), збрехавши з любові (чи ради любові: for love, 10), може зійти з її (любові) істинного шляху. 

13 • I am shamed by that which I bring forth  (= ‘Коли мене ганьблять моїми літературними дітьми’: 13.14)

I am shamed by дослівно значить ‘мене ганьблять тим, що я породжую’, хоча, якщо аналізувати фразу без контексту, чисто формально – that which I bring forth shames me (= ‘то, що я породжую, ганьбить мене’), – то можна зрозуміти її як вираз сорому Автора за власну недосконалість. Тоді міг би спрацювати аргумент, що

“серед ренесансних письменників було прийнято виказувати ось таку перебільшену скромність стосовно свого літературного нащадка” (S.Booth, ed., Shakespeare’s Sonnets, Yale UP, 2000 (1977), p.259).

Такий звичай справді існував (офіційна присвята без ‘формул скромності’ було річчю немислимою), однак ми читаємо не офіційну присвяту до публікованого твору, а вірш із приватного віршованого щоденника. Тут – на фоні ‘себелюбного’ сонета 62, з його ‘перебільшеною нескромністю’, та ще в контексті віршів-заповітів і попередніх сонетів, де йшла мова про його/твої унікальні художні цінності, –

«him as for a map doth Nature store» (68.13);
     «For she hath no exchequer now but his
       And, proud of many, lives upon his gains» (67.11-12);
«Those parts of thee that the world’s eye doth view,
  Want nothing that the thought of hearts can mend» (69.1-2);
     «thou alone kingdoms of hearts shouldst owe» (70.14) –

подібний аргумент не спрацьовує: адже тут ставиться під питання цінність не одного ‘літературного нащадка’, а всієї творчості – his many gains (67.12).

Публічного сорому-shame, який приносять йому його твори-‘діти’, він насправді не заслужив: сонети 67–71 пояснюють причину цього соромлення (shaming) Поета шляхом приниження чи пародіювання його творів-deeds ближче неозначеними авторами (‘ними’, ‘світом’), шляхом необгрунтованих підозр, навіть наклепу (ДК до 69.4, 11-12). Це – прояви ‘дедалі більшої заздрості’ серед літераторів: envy, evermore enlarged (70.12).

♥ Див. першу і останню епіграми зі збірки епіграм Джона Дейвіса (написані бл. 1586-1591, опубліковані, імовірно, за кордоном в 1592 році, разом з “Любовними елегіями” Овідія в перекладі Крістофера Марло):

         Ad Musam.1.
Fly, merry Muse vnto that merry towne,
Where thou maist plays, revels, and triumphs see:
The house of Fame, and theater of renowne,
Where all good wits and spirits loue to be.
Fall in between their hands that loue and praise thee,
And be to them a laughter and a iest: *   
But as for them which scorning shall reproue thee
Disdaine their wits, and thinke thine one the best**:
But if thou finde any so grose and dull,
That thinke I do to priuate taxing leane,
Bid him go hang, for he is but a gull,
And knows not what an Epigramme does meane,
Which taxeth, vnder a peculiar name,
A generall vice, which merits publick blame.

             Ad Musam. 1.
Лети, веселая Музо, в те місто веселе,
Де ти бачити можеш п’єси, розваги й тріумфи:
Дім Слави й театр знаменитий,
Де люблять бувати всі душі хороші й уми.
Ковзни між долонями в тих, хто любить тебе і хвалить,
І будь для них сміхом, будь жартівлива для них; *
Тих же, що стануть картати тебе глузливо, –
Зневаж ті уми і думай, що твій – найкращий**;
Та як трапиться хтось настільки тупий, грубошкірий,
Хто думає – я критикую окремих, конкретних людей,
Пошли його к бісу: він-бо не більше ніж йолоп
І знати не знає, що то таке – Епіграма,
Яка критикує під особливим ім’ям
Ваду загальну, що варта публічного осуду.

* Пор. 25.4, 13-14.        **Пор. 62.7-8 і вірш Чарлза Найкращого, у ДК до 56.9-12♥        

              Ad Musam. 48.
Peace, idle Muse, haue done! for it is time,
Since lousie Ponticus enuies my fame,
And sweares the better sort are much to blame
To make me so well nowne for my ill rime:
Yet Bankes, his horse, is better knowne than he.
So are the Cammels and the westerne Hay,
And so is Lepidus his printed Dog*:
Why doth not Ponticus their fames enuie?
Besides, this Muse of mine, and the blacke feather
Grew both together in estimation:
And both growne stale, were cast away together:
What fame is this that scarce lasts out a fashion?
Onely this last in credit doth remaine,
That from henceforth, each bastard cast-forth rime,
Which doth but sauour of a libell vaine,
Shall call me father, and be thought my crime;**
So dull, and with so little sence endu’d,
Is my grose-headed Iudge, the multitude.
Finis I.D.

             Ad Musam. 48.
Цить, пустоголова, замовкни! Пора:
Он уже Понтик нещасний, заздрий моєї слави,
Клянеться: немало в тім знать завинила,
Що так мене добре знають за мою кепську риму;
Але ж і Банксового коня знають краще,  ніж Банкса,
А також Верблюдів [?], і західне Гей [?],
І друкованого Пса Лепіда*, –
Чого ж бо  Понтик їхній славі не заздрить?
До того ж, ця Муза моя і чорне перо
Укупі в ціні виростали,
Укупі, приївшись, й відкинуті були обоє:
І що ж то за слава, що моди не пережила?
Одна певна річ з тих здобутків мені зостається –
Та, що надалі кожна байстрюча рима,
Від якої хоч трохи смердить пасквілянством
Назве мене батьком, і злочином буде вважатись моїм,–**
Настільки тупий і убогим чуттям наділений
Мій крупноголовий Суддя – юрба.
Finis I.D.                   

*Розкішне видання поеми “Шалений Роланд” Аріосто в перекладі Джона Харінгтона (1591), де на обкладці – портрет перекладача і його пса.  **Див. нижче. Також див. акровірш “До Заздрості”: ДК до 59.13-14(i).

There is not a tittle of evidence warranting the ascription of “Sir Martin Mar People his Coller of Esses Workmanly wrought by Maister Simon Soothsaier, Сoldsmith of London, and offered to sale upon great necessity by Iohn Davies.*** Imprinted at London by Richard Ihones. 1590 (4to),” to him;
nor can any one really study “O Vtinam 1. For Queene Elizabeths securitie, 2. For hir Subiects prosperitie, 3. For a gene­ral conformitie, 4. And for Englands tranquilitie. Printed at London, by R. Yardley and P. Short, for Iohn Pennie, dwelling in Pater noster row, at the Grey hound. 1591 (16mo),” and for a moment concede his hastily alleged authorship.
               Rev. A.B.Grosart, in The Complete Poems of Sir John Davies. 1876, vol.1, p. xx. 

      Нема жоднісінького свідчення, що підтвердило б приписане йому [Дж. Дейвісу] авторство [поеми в двовіршах] “Пана Мартіна Людобруднителя Coller of Esses*, Майстерно виготовлений Майстром Симоном Волхвом, лондонським Майстром Колотих** діл і представлене для продажу в великій нужді Джоном Дейвісом.*** Надрукував у Лондоні Річард Джонс. 1590 (4to)”.
     Також ніхто, всерйоз досліджуючи [текст молитви] “O Vtinam 1. За безпеку королеви Єлизавети, 2. За процвітання її підлеглих, 3. За суспільну злагоду, 4. І за супокій Англії. Надруковано в Лондоні, Р. Ярдлеєм і П. Шортом, для Джона Пенні, що мешкає в Ряду Pater Noster під знаком Хортиці. 1591 (16mo)”, ні на хвилину не визнає нашвидкуруч приписане йому авторство.

* Collar of S.S. –  ліврейний нагрудний ланцюг (‘колье’) рицарського ордена, складений з букв S, де підвіскою служить геральдична емблема високопоставленої (звичайно королівської) персони, як знак васального служіння їй. *Coller – див. обігравання цього слова в 1.1 “Ромео і Джульєтти”. *Esses – пор. цитату Томаса Наша з Першого кварто “Гамлета”: «id aut esse aut non esse, anglice ‘to be or not to be’, ay, there’s the point» (без зазначення джерела цитати) в його Передмові до “Астрофіла і Стелли” (вересень 1591).

**Coldsmith (sic) замість Goldsmith, ‘майстер золотих справ’.   *** Пор. 37.9. Курсив оригіналу.

Початок назви даної книги вказує на так і не знайденого призвідцю полеміки 1588-1589 рр., що назвався Мартіном Марпрелатом (‘бруднитель прелатів’) . Віршований текст всередині книги – пуританського характеру з мізогіністським ухилом (це при одноосібно правлячій королеві!) – написаний вельми досвідченим пером і дуже погано узгоджується з молодістю зазначеного на титулі автора, чий эскізний портрет (з астрологічними знаками на чолі – свідченням віщунського дару) надрукований тут-таки. Книга була зареєстрована до друку в жовтні 1590 р.

The production itself [“O Vtinam”] is not worth a moment’s attention. It consists of the fulsome sermonical address to the people; an indecent prayer for the queen; &c. and closes with 7 six-line stanzas which are only remarkable for their demerit.
                  J.Ritson Bibliographia Poetica, 1802, p.181n

Сам твір [“O Vtinam”] не вартує й хвилини уваги. Він складається з багатослівної проповіді, зверненої до народу, непристойної молитви за королеву і т.д., а завершується сімома шестирядковими строфами, видатними виключно їхньою нісенітністю.

В біжучому, 1594-ому, році з’явилася також анонімна збірка з 40 псевдолюбовних псевдовіршів з 33-рядковим вступом, під назвою Zepheria, що вказувала на рукописні “Морочливі сонети” Джона Дейвіса, де він свою Любов (Ідею Жінки) назвав ‘Зеферією’ (< Gr. zephuros = Зефір, ‘бог західного вітру’). ‘Зеферія’ ‒ цілком імовірний аналог ‘західної зорі’ ‒ вечірньої зорі Венери (Gr. hesperos; пор. 132.7-9); ‘захід’ теж може бути вказівкою на вік (138):

My case is this, I loue Zepheria brighte,
Of her I hold my harte by fealtye:
Wch I discharge to her perpetuallye,
Yet she thereof will neuer me accquite.                                                                                 Gullinge Sonnets, VIII.1-4

Справа моя така: я люблю променисту Зеферію,
Їй моє серце тримаю в васальстві,
І їй безупинно його виливаю,
Хоч відплати за те не буде мені ніколи .*

*Пор. сонет 23 і Додаток: The perfect ceremony of love’s right. Ще цитати з Gullinge Sonnets див. у ДК до 22, 26, 53.

14 • And so should you, to love things nothing worth.

До ‘речей, нічого не вартих’ (things nothing worth) наш вимогливий Поет, можливо, відніс би саме останню зі своїх епіграм (“Ad Musam. 48”) – про чужу заздрість до себе; можливо, і деякі інші твори (пор. 103.1). Тоді те, що в цьому рядку 14 здається самоприниженням – в тон його критикам – можна було би прийняти за істину, але за однієї умови: прийнявши спочатку за істину те, що все (інакомовно) сказане про себе самого в попередніх сонетах – брехня.

Цей останній рядок 14 буде прочитуватися інакше, якщо точно прочитати передостанній: I am shamed by my writings as things nothing worth, and so should you be shamed by your loving them = “Мене соромлять моїми писаннями як чимсь безвартісним, так і вас будуть соромити вашою любов’ю до них”.

Неназваний активний суб’єкт пасивної конструкції I am shamed – це той самий ‘всевідаючий і глузуючий світ’ попереднього сонета 71.13-14, – світ, жити в якому нашому Поетові вже незмога (66 і наступні).