Menu 

Shakespeare. Комментарии к сонету 70

 

THat thou are blam’d shall not be thy defect,
For slanders marke was euer yet the faire,
The ornament of beauty is suspect,
A Crow that flies in heauens sweetest ayre.
So thou be good,slander doth but approue,
Their worth the greater beeing woo’d of time,
For Canker vice the sweetest buds doth loue,
And thou present’st a pure vnstayined prime.
Thou hast past by the ambush of young daies,
Either not assayld,or victor beeing charg’d,
Yet this thy praise cannot be soe thy praise,
To tye vp enuy,euermore inlarged,
   If some suspect of ill maskt not thy show,
  Then thou alone kingdomes of hearts shouldst owe.

That thou are blamed shall not be thy defect,
For slander’s mark was ever yet the fair,
The ornament of beauty is suspect,
A Crow that flies in heaven’s sweetest air.
So thou be good, slander doth but approve
Their worth the greater, being wooed of time,
For Canker vice the sweetest buds doth love,
And thou present’st a pure unstainèd prime.
Thou hast passed by the ambush of young days,
Either not assailed, or victor being charged,
Yet this thy praise cannot be so thy praise,
To tie up envy, evermore enlarged;
    If some suspéct of ill masked not thy show,
    Then thou alone kingdoms of hearts shouldst owe.

1 Сонет этот – не только пара сонета 69, а и продолжение отстраненного рассказа Поэта о своем Юноше-he – о судьбе его (= его искусства) в обществе, жизнь в котором становится все несноснее (66, ср. 25, 29). Но если при этом он резко меняет форму изложения мысли, возвращаясь к разговору на ‘ты’-thou, то это обозначает не только перемену темы или настроения. ДК

3 = suspect is the ornament of beauty = suspеct of ill (13) = a Crow (4).

6 Their worth – ср. their outward, 69.5. См. they и thy worth and truth, в 37; ДК к 4647

   Their worth  beeing wood of time = ‘за их достоинством ухаживает время’: образная лексика Горация (послание ‘К свой книге’). Речь идет о произведениях (и их персонажах) – детях любовного (= Юношеского) творчества нашего Поэта (ДК к 13.14), к которым современники проявляют особенный интерес (38.13; 10.3; 69). Ср. строку 14.

7  Canker – см. 35.4, 54.5. ДК                            8 primeДК к 3.10  

9-11 the ambush of young days, assail, victor – тогдашний полувоенный поэтический лексикон молодецких ухаживаний, амурных побед (2.1-4, 41). Cр. в Овидия: ‘Всякий влюбленный – солдат’ ( Amores I.9.1-2). Ср. assault в ДК к 69.4. ДК

11 This thy praise = 8-10 ДК

12 envy, evermore enlarged – см. ДК к 59.13-14(i); ДК к 72.13

13 thy show – то, как ты смотришься и как тебя воспринимают (с подозрением); см. thy show в 69.13.

 • 5 approue ≈ 7 loue • ГК

ДОПОЛНИТЕЛЬНЫЕ КОММЕНТАРИИ

1 • That thou are blamed

После отстраненно-обобщенных, жестких сонетов о том, кто, что и почему ‘связывает язык’ природному-истинному Искусству (66, 67-68), возвращение к обычному интимному разговору с Юношей обозначает не только перемену в теме (кто, почему и как), а и смену роли Поэта по отношению к Читателю. Преданный апологет (‘Адвокат’: 35) Юноши (Юности = Правды Красоты-Любви: 54, 62), который только что выступил в защиту его художественных воплощений (6768), снова входит в роль его старшего друга, наставника и утешителя (1.3-4; 35), но уже в ином – внешнем – аспекте: в реальной жизни (ср. 38).

● Каждую жизненную ситуацию, в которой он оказывается как Автор, наш Поэт обобщает до уровня концепта, схемы, модели и многие сонеты строит таким образом, чтобы добрым словом удружить и своему реальному молодому Читателю – особенно тому, кто тоже родился быть поэтом.

7 • Canker vice the sweetest buds doth love

♥ Ср. информацию, донесенную одним из двух веронцев (Two Gentlemen of Verona) и известную только ‘тончайшим писательским умам’: ‘разъедающим червем’ (the eating Canker) в такой писательской голове является… Любовь:

Yet Writers say; as in the sweetest Bud,
The eating Canker dwels; so eating Loue
Inhabits in the finest wits
of all.            TGV 1.1 (46-8)

Мудрец сказал бы: как в нежнейшей почке
Гнездится червь, так в самый сильный разум
Внедряется любовь.                          (Пер. В. Левика)

Ср. способ подачи образа персонифицированной Любви в монологе Бирона из “Бесплодных усилий любви” (4.3): Дополнение “Из женских глаз доктрину вывожу я…”.

8 • thou presentst a pure unstained prime
9 • the ambush of young days
11 • this thy praise

Содержание всех этих строк обобщено как ‘похвала’ Юноше (11). На фоне предыдущего сонета 69, где ‘невежественные’ авторы добавляют свой ‘сорный дух’ к красивому-честному цветку Юноши, фраза ‘твой чистый непорочный расцвет’ означает, что Поэт хвалит Юношу именно за ту его телесную и глубинно-душевную непорочность, которую и опорочивают носители ‘сорного духа’ (ДК к 69.4), завистники (12; ДК к 5972), авторы ‘вульгарных писаний’ (38).

Нет сомнения, что об этих глубоко интимных деталях жизни Юноши-thou, о которых так уверенно говорит здесь Поэт, не может знать никто, кроме самого Юноши. Имеем, итак, еще одно подтверждение, что Юноша и есть наш Поэт. Сам непорочный в своем расцветании, зная, что он не один такой, он протягивает всем таким же непорочным руку поддержки – руку творца всеведущего, пишущего дружественные послания в вечность, уверенного, что на них откликнутся когда-то струны чьих-то душ.

● Свой способ писания сонетов-посланий – по принципу разговора с собою как читателем (или по принципу зеркального видения: 3.1-2; LLL 4.3 [Q 1659-68]) – Шекспир-поэт не только позаимствовал в Шекспира-драматурга – профессионального творца диалога, но и продемонстрировал, разыграв на сцене.

♥ Так, в эпизоде из “Двух веронцев” Сильвия просит Валентина вместо нее написать письмо ее неизвестному ‘другу’, а прочитав написанное, вручает письмо обратно Валентину. Слуга Валентина делает правильный вывод: “Письмо мой господин, писарем будучи, написал сам себе”:

   Speed. 
Oh excellent deuise, was there euer heard a better?
That my master being scribe,
To himselfe should write the Letter?  TGV 2.1 (530-2)

   Спид.
Отличный ход! Ослам влюбленным в назиданье:
Он сам, как секретарь ее, себе же настрочил посланье.
                                                (Пер. В. Левика)

● В реальной читательской действительности этот ‘отличный ход’ (excellent deviсe) служит хорошую службу, ибо такое перекрестно адресованное послание может, собственно, адресоваться любому Читателю – любой сродной Душе.

 В поздней комедии “Двенадцатая ночь” (1600) Поэт вывел даже формулу такого послания: “Угодил одной, угоди всем” (в то же время признавая, что ‘это перекрестное подвязывание’ – одной ноги подвязками обеих – немного усложняет естественное течение образной мысли):

   Malvolio.
This does make some obstruction in the blood:
This crosse-gartering, but what of that?
If it please the eye of one, it is with me as the very true Sonnet is: Please one, and please all.                                                                               TN 3.4 (1542-5)

   Мальволио:
У меня застой в крови от этих подвязок крест-накрест. Но что из того? Если они нравятся чьим-то глазам, то это как в правдивом Сонете: “Что мило одной, то всем по вкусу”.                                                                                       (Пер. Э. Линецкой)

   Мальволио. …От этих подвязок накрест происходит закупорка вен ‒ но что из этого? Если это приятно взору одной, со мной произойдет как в правильном сонете: “Одной приятен ‒ всем приятен”.                                                                                               (Пер. Д.Самойлова)

   Мальвольо. … От них получается некоторый застой в крови, от этих подвязок накрест. Ну, так что ж? Если это приятно  глазам одной, то со мной будет, как в весьма правдивом сонете: “Мил одной, всякой мил”.                                                                                    (Пер. М.Лозинского)

Мальволио. … Эти подвязки накрест останавливают и сгущают кровь. Впрочем, что за дело? Если это приятно  взорам одной, то я готов повторить правдивый сонет: “Уж если нравлюсь я одной, то нравлюсь всем, само собой!”                                                                                                           (Пер. А.Кронеберга)